Джеймс Хедлі Чейз - Реквієм блондинкам

Реґ пригальмував.

— Кубло Старкі за квартал звідси. Внизу, на першому поверсі, більярдна; його кімнати на другому. Позаду будинку є зовнішні пожежні сходи. Так ви зможете дістатися до нього.

Під’їхавши до краю тротуару, Фіппс висадив мене.

— Дуже дякую, Реґу, — сказав я, поплескавши його по плечу. — Пильнуйте цю малу!

Я полишив його і пішов вулицею, поки не дійшов до наступного кварталу, а там звернув у темний провулок. Врешті дістався високої п’ятифутової загорожі, переліз через неї і сплигнув на порослу бур’янами ділянку землі позаду будинку, в якому мешкав Старкі.

Усі три поверхи були темні й жахаючі. Я безшумно підійшов до будинку, тримаючи револьвер у правій руці. Звівши очі, зміг неясно розгледіти проти неба кінець пожежної драбини.

Навпомацки пробирався уздовж стіни, аж поки не зауважив вільно звисаючий кінець драбини. Він був приблизно у чотирьох футах наді мною. Трохи відступивши убік, я спробував дострибнути до нього. З другої спроби це мені вдалося, і я вхопився пальцями за залізну перекладину. Пожежні сходи наблизилися до мене, неголосно скрипнувши.

Я подолав перший проліт і відпустив кінець сходів так, щоб він і далі вільно звисав. Потому продовжив підйом, аж поки не опинився на пласкому даху. У центрі його був засклений отвір, і крізь нього пробивалося яскраве світло.

Пересуваючись майже нечутно, я пройшов уперед і заглянув униз. За столом сидів Джефф Джордан у капелюсі набакир; стілець його нахилився у бік стіни. Він читав газету. З кутика рота в нього стирчала сигарета. В іншому кінці кімнати, на ліжку, лежала Одрі Шерідан. Руки її були підняті над головою, а зап’ястя прив’язані до билець ліжка. Щиколотки також були зав’язані мотузкою, що звисала в підніжжі койки. Здавалося, вона спала.

Я замислився над тим, скільки всього бандитів Старкі знаходилося в будівлі, і чи є в мене шанси дістати звідти Одрі живою.

Я опустився на коліна і великим пальцем легенько натиснув на перекриття заскленого даху. Воно майже не порухалося. Поки я грався із заскленим дахом, двері в приміщенні відчинилися, і зайшов Старкі.

Джефф відкинув газету і звівся на ноги. Криво посміхнувся Старкі, і вони обидва наблизилися до ліжка, на якому лежала Одрі. Джефф її струсонув, і вона безтямно глянула на нього, але, побачивши Старкі, спробувала сісти, намагаючись вивільнитися від пут.

Старкі сів на ліжко поруч із нею і запалив сигарету. Почав щось говорити. Я не міг чути, що він казав, але, судячи з виразу обличчя Джеффа, легко міг здогадатися.

Одрі заперечно хитнула головою.

Старкі продовжував щось казати, але мені було зрозуміло, що вона не має наміру робити те, чого від неї вимагали. Нарешті Старкі полишив свої спроби й лише сидів та дивився на неї розлюченим поглядом.

Потім, здвигнувши плечима, підвівся. Сказав щось Джеффові, і той кивнув великою головою. Старкі вийшов, зачинивши за собою двері і залишивши Одрі та Джеффа удвох.

Джефф стояв над нею, розминаючи свої товсті пальці. Одрі спостерігала за його рухами, і її обличчя було блідим, але погляд — твердим.

Коли Джефф нахилився над нею, я набрав у груди побільше повітря, легко поставив ногу на перекладину між склом, а тоді різко перемістив усю силу ваги на неї. З оглушливим шумом я звалився вниз — разом з уламками дерева та осколками. Звівся на ноги, похитуючись, швидко відновив рівновагу і наставив дуло пістолета на Джеффа.

Той стояв, витріщившись на мене злякано, спантеличено і з ненавистю водночас.

— Забери руки — інакше я розкидаю твої нутрощі підлогою! — гаркнув я.

Він швидко звів руки догори.

— Обличчям до стіни! — додав я, зачувши тупіт кроків на сходах.

Коли він виконав мій наказ, я вмить підійшов до дверей і замкнув їх зсередини. Це були хороші, міцні двері, і я сподівався, що вони витримають натиск. Тоді підбіг до Одрі, обрізав ножем мотузки і поставив її на ноги.

— Тримайтесь подалі від дверей! — сказав я їй, коли вона, хитаючись, випросталася. — Вже за мить вони почнуть стріляти!

І тут по дверях почали гамселити кулаками, і чийсь голос крикнув:

— Що там відбувається?

Я вистрелив у двері. За ними почувся зойк, а потім звук квапливих кроків, що віддалялися.

— Це затримає їх ще на якийсь час, — зауважив я. — З вами все гаразд, люба?

Вона посміхнулася вимученою посмішкою.

— Якби не ви, мене б вже не було в живих, — визнала вона. — Я... я рада, що ви прийшли!

— Дурниці! — озвався я і підійшов до Джеффа.

— Повернися-но, жирний покидьку! Хочу з тобою побалакати!

Він обернувся і люто зиркнув на мене.

— Ти тут просто цап-відбувайло, — проказав я швидко. — Я тебе попереджаю, бо мені не подобаються ні Мейсі, ні твій шеф. Вони хочуть підставити тебе, звинувативши в убивстві Діксона. Сьогодні зранку я мав розмову з Мейсі. Він має намір притягнути тебе за вбивство. Вже виписаний ордер на твій арешт, і Старкі з ним заодно.

Обличчя орангутанга спохмурніло.

— Маячня! — зауважив він. — Не знаю, про що ти говориш.

— Ти вбив Діксона, щоб заволодіти фотографіями зниклих дівчат. І зробив це за наказом Старкі. Ти гадав, що він прикриє тебе — і так би воно й було, якби «Вісник» не мав у своєму розпорядженні фото задушеного Діксона. Мейсі знає, що єдиний спосіб врятувати власну шкуру — заарештувати вбивцю. Тож Старкі погодився видати тебе. Можеш мені не вірити — справа твоя! — але кажу тобі, що копи вже тебе шукають.

Коли я скінчив говорити, випадкова куля пролетіла крізь двері і відбила солідний шматок штукатурки в стіні навпроти. Оскільки ми всі стояли далеко від дверей, то вона й не завдала нам жодної шкоди. Я пальнув у відповідь і почув, як чоловік за дверима вилаявся та відступив.

Джефф стояв, витріщаючись на мене, і сумніви читалися на його обличчі, а рот перекосився від люті та страху.

— Брешеш! — рявкнув він.

Я гаркнув у відповідь:

— А яка користь із тебе Старкі, ти, недоумкуватий кретине? Яка користь із тебе будь-кому? Якщо Старкі викаже тебе поліції, то лише додасть собі голосів на виборах. Чи ти гадаєш, що він втратить свій шанс лише через те, щоби витягти тебе?

Великі кулаки Джордана то стискалися, то розтискалися.

— Фото в неї, — сказав він, тицяючи в Одрі. — Ти блефуєш, шмаркачу!

Я криво