Клаудіо Лаґомарсіні - По тих, хто вижив, стрілятимемо знову, Клаудіо Лаґомарсіні

завжди, ті сторінки, що залишились, які можна прочитати або принаймні здогадатися, що на них написано. Тепер про мого незнайомого брата мені відомо набагато більше. Наприклад, те, що він був значно незвичайнішим, аніж я думав. Звісно, інколи він здавався мені нудним і роздратованим всезнайком. А тепер я думаю, що то був його спосіб продемонструвати свою самотність і розгубленість.

Коли він насміхався з Вейна, з мами і навіть з мене, коли навмисне провокував присутніх за столом, щоб заробити чергового ляпаса, хіба він тим самим не просив лише вислухати його з увагою, на яку заслуговував?

Врешті, саме це мене так непокоїло й мучило: в мене не вистачало терпіння вислухати Марчелло, я завжди був занадто захоплений своїми ідіотськими заняттями, щоб по-справжньому зрозуміти й пізнати його.

Отой неспокій залишиться, втрата непоправна. Нарешті я здаюся, відпускаю повід своєї дурної манії самоконтролю і плачу. Плачу по-справжньому, навіть схлипую, як уже роками цього не робив. Той плач — іще й подяка: хоча я свого часу ніколи не складав Марчелло компанії, однак цими зошитами, що залишилися після нього, він зумів змусити мене почуватися не таким самотнім.

**

Що сталося з нами?

Я через два літа закінчив ліцей. Під час навчання в університеті кожне літо проводив у Бразилії, з батьком. Я робив це заради нього, щоб допомогти йому подолати глибоку депресію, і заради себе самого, бо не міг більше залишатися вдома.

Остаточно я перебрався до Бразилії у 2009 році, коли працював над дипломом з економіки й торгівлі. Мене взяли на роботу в комерційну службу компанії «Алмейда Трейдінґ».

Згодом я одружився з дівчиною-бразилійкою, яка подарувала мені доньку Марчеллу. Після мене одружилася й мати, вийшла заміж за Вейна.

Одного дня, з’явившись із черговим пирогом і згадавши про те літо, хоча ніхто її про це й не просив, бабця видала останній зі своїх недоречних коментарів. Мене тоді якраз не було, а тому не можу сказати, що́ саме вони наговорили одна одній, але відтоді мама спалила всі мости і припинила з бабцею спілкуватися. Бабця померла три роки тому, проживши вісімдесят дев’ять років із мізками дев’ятнадцятирічного дівчиська.

Ніхто так і не подав позову на Дієґо через крадіжки. В усій метушні тих місяців колишня дружина Вейна змогла переконати його, і вони вирішили надати синові другий шанс, адже горя було й так забагато. Дієґо повернув мамі коштовності, а мама, яка в той час сиділа на транквілізаторах, особливо не наполягала.

До в’язниці Дієґо потрапив уже пізніше, і, наскільки мені відомо, тепер тільки те й робить, що потрапляє за ґрати майже відразу після чергового ув’язнення. Рамона вийшла заміж за Філіпо, як тільки їй виповнилося вісімнадцять років. У двадцять народила сина, а у двадцять один — розлучилася.

**

Я виходжу надвір, хочу пройтися по зарослому бур’яном подвір’ї. Вийшовши через хвіртку, йду до смокви біля Дятлового будинку. Її давно не обрізували, а тому вона перетворилося на дичку, але таки вижила.

Погода стоїть гарна, я зупиняюся на хвилинку, щоб обвести поглядом Апуанські Альпи, намагаюся розпізнати ті вершини, які згадує у своєму романі Марчелло. Впізнаю лише Саґро, бо вона найпримітніша. Мобільним роблю фото для батька, покажу йому потім, коли повернуся додому, в Бразилію.

Від альтанки нічого не залишилося. Дятлова хата замкнена, видно, що давно покинута, навіть таблички «Продається» немає.

Озираюся довкола, знаходжу місце, де Марчелло ­востаннє опустився на землю. Кладу коробку із зошитами в тіні смокви, якусь мить стою непорушно, вдихаючи солодкуватий запах листя. По дорозі сюди я помітив квітки кульбаби, що пробилися поміж плитами, вирішую нарвати букетик і покласти на землю, перш ніж іти.

Обабіч від альтанки колись була невисока кам’яна огорожа, рештки якої я розгледів лише зараз, бо вона рясно поросла бур’яном і травою. Рву квітку, ще дві. Так, зриваючи, доходжу до огорожі. Там, у траві, помічаю якийсь малюнок, ніби картонку. Розсуваю руками довге, гостре зілля. Бачу пофарбовану в зелене алюмінієву табличку. Впізнаю і її: та сама, що Недо привіз Дятлові з Америки. Читаю її й думаю: я — серед тих, хто вижив.

[Нижче наведено табличку, напис англійською:

ПРИВАТНА ВЛАСНІСТЬ

У ПОРУШНИКІВ СТРІЛЯТИМЕМО

БЕЗ ПОПЕРЕДЖЕННЯ

ПО ТИХ, ХТО ВИЖИВ, СТРІЛЯТИМЕМО ЗНОВУ]

Примітки

1

Форте-дей-Мармі — популярний морський курорт на Тіренському узбережжі в Тоскані.

2

Bel Paese — прекрасний край (італ.).

3

Беретта — серія напівавтоматичних пістолетів, розроблених та виготовлених виробником Beretta (Італія).

4

Omissis (латин.) — юридичний термін, що означає «опущено», використовується у документах для пропуску інформації, яка не стосується справи.

5

Злочин Сант-Анни (італ. Strage di Sant’Anna) — масове знищення цивільного населення нацистами у селі Сант-Анна біля Стадземи (Лукка) 12 серпня 1944 року.

6

Маскулінність зобов’язує (фр.).

7

Тупак Шакур (англ. 2Pac, Tupac Shakur, уроджений Лесейн Періш Крукс, Lesane Parish Crooks); 16 червня 1971—13 вересня 1996) — один із найвідоміших та найуспішніших американських реперів, що став легендарним після смерті. Бібліотекою Конгресу США було відібрано його пісню «Dear Mama» з альбому «Me Against the World» до складу 25 записів, що будуть зберігатися у спеціальному фонді культурного надбання.

8

Бусідо́ (яп. досл. «шлях воїна») — кодекс честі самурая. Назва походить зі сполучення слів «бусі», тобто «воїн», і «до» — «шлях». Цей давній кодекс бере початок у часи, коли самураї були стрільцями та вершниками, а навчання цим військовим мистецтвам, яке потребувало завзяття та постійного виконання вправ, привело до виникнення терміна «к’юба но мічі» — «шлях коня і лука».

9

Kairós (грец. καιρός) — можна перекласти як «кайрологічний час»; так античні греки називали «відповідну або належну мить» чи «найвищу мить».

10

Пе́плум (англ. peplum; а також sword & sandal — «меч і сандалі») — жанровий різновид історичного фільму, який має значні відмінності від інших історичних фільмів. Насамперед тематика цих фільмів характеризується зображенням подій зі стародавньої історії — Стародавній Рим, Стародавня Греція, Стародавній Єгипет, Вавилон, біблійні історії, давні легенди. Крім цього фільми-пеплуми не намагаються достовірно зобразити історичну епоху. Вони відрізняються епохальністю, широкомасштабністю батальних та інших сцен, панорамною зйомкою, великою кількістю масовки. Такі фільми тривають дві години і більше.

11

Джон Вейн (англ. John Wayne, уроджений Маріон Роберт Морісон; 1907–1979) — американський актор, відомий своїми численними ролями у вестернах.

12

Алюзія на пісню «If I Had a Hammer» («The Hammer Song») американського поета, фолк-співака, барда Піта Сіґера (Pete Seeger). Її співали на славнозвісному марші за