Лі Бардуго - Королівство шахраїв

Усі по черзі кивнули.

— Ставки змінилися, — вів далі Каз. — Зважаючи на невеличку Ван Екову демонстрацію сьогодні, плакати з нашими обличчями для розшуку вже, мабуть, висять по цілому Кеттердаму, і я підозрюю, що він обіцяє привабливу винагороду. Крамар заробляє своїм добрим ім’ям — що швидше ми його заплямуємо, то краще. Ми збираємося за одну ніч позбавити його репутації, грошей і свободи. І це означає, що ми не зупиняємося. Розлючений Ван Ек збирається добре повечеряти й заснути уривчастим сном у своєму м’якенькому крамарському ліжку. Ті пішаки з міської варти покладуть на подушку свої стомлені голови до наступної зміни, замислившись, чи не заслужили вони раптом трохи додаткового часу. Але ми не зупиняємося. Час спливає. Ми зможемо відпочити, коли розбагатіємо. Згода?

Усі знову по черзі кивнули.

— Ніно, кілька вартових обходять силоси за периметром. Ти відтягатимеш їх — равканка, що вскочила в халепу, новенька в місті, ти шукаєш роботу в районі складів. Ти мусиш заволодіти їхньою увагою на достатньо тривалий час, щоби решта потрапили досередини, а Інеж вилізла на перший силос. Тоді...

— Одна умова, — перервала його Ніна, схрестивши руки.

— Ми не обговорюємо умови.

— З тобою, Бреккере, усе перетворюється на обговорення умов. Ти, мабуть, уклав угоду, щоб вибратися з материнського лона. Якщо я збираюся це вчинити, я хочу, щоб ми вивезли решту гришників із міста.

— Забудь про це. Я не вдаюся до благочинності для біженців.

— Тоді я виходжу з гри.

— Гаразд. Ти вийшла з гри. Свою частку грошей за роботу в Льодовому Дворі ти отримаєш, але в команді ти мені не потрібна.

— Ні, — тихенько заперечила Інеж. — Проте тобі потрібна я.

Каз поклав ціпок собі на коліна.

— Схоже, усі об’єднуються в союзи.

Інеж пригадала, як кілька годин тому сонце вихопило із затінку його карі очі. А зараз вони мали колір кави, що згіркла, поки її варили. Але вона не збиралася відступати.

— Ці союзи зовуться дружбою, Казе.

Його погляд посунувся до Ніни.

— Я не люблю, коли мене утримують у заручниках.

— А я не люблю черевики, що тиснуть у пальці, але всі ми мусимо страждати. Подумай про це як про виклик своєму велетенському мозкові.

Після тривалої паузи Каз озвався:

— Про скількох людей іде мова?

— Окрім Ради Потоків, я знаю, що в місті є близько тридцяти гришників.

— І як ти збираєшся зігнати їх докупи? Вивісиш памфлети, які спрямують їх до гігантського плоту?

— Біля равканського посольства є шинок. Ми використовуємо його для передачі повідомлень та обміну інформацією. Я можу поширити звідти новини. Тоді нам лише знадобиться корабель. Ван Ек не може контролювати всі гавані.

Інеж не хотілося заперечувати, але вона мусила це сказати.

— Гадаю, може. За Ван Еком стоїть уся сила міського уряду. І ти не бачила його реакції, коли він дізнався, що Каз викрав Еліс.

— Будь ласка, скажи мені, що його рот по-справжньому вкрився піною, — попросив Джаспер.

— Він був близьким до цього.

Каз покульгав до дверей гробниці й визирнув у темряву.

— Ван Ек не схилиться в бік того, щоб хоч якось уплутувати місто. Це ризиковано, і він не погоджуватиметься на такий ризик, якщо не збирається із цього якомога ліпше нажитися. Усі гавані й вартові вежі на узбережжі приведені до стану повної готовності, їм наказано розпитувати всіх, хто покидає Кеттердам. Крамар стверджує, наче знає, що Віланові викрадачі могли запланувати його вивезення з Керчу.

— Спроби вивезти всіх гришників із міста можуть виявитися надзвичайно небезпечними, — підсумував Матаяс. — І останнє, що нам потрібно, щоб група Гриш потрапила Ван Екові до рук, якщо він і досі, можливо, має припаси парем.

Джаспер постукав пальцями по руків’ях своїх револьверів.

— Нам знадобиться диво. І, ймовірно, пляшка віскі. Допомагає змастити черепну коробку.

— Ні, — повільно відгукнувся Каз. — Нам потрібен корабель. Корабель, який не викличе підозр, який Ван Ек і міська варта ніколи не матимуть причин спинити. Нам потрібен один із його кораблів.

Ніна сповзла на край стільця.

— Торговельна компанія Ван Ека мусить мати безліч кораблів, що прямують до Равки.

Матаяс задумливо схрестив свої велетенські руки.

— Вивезти гришників-біженців на Ван Ековому власному судні?

— Нам знадобляться фальшиві транзитні документи й декларація вантажу, — підказала Інеж.

— Як гадаєш, чому вони витурили Шпехта з флоту? — запитав Каз. — Він підробляв виїзні документи та замовлення на постачання.

Вілан закопилив губу.

— Але річ не лише в документах. Скажімо, у нас є тридцять гришників-біженців. Капітан корабля захоче знати, чому тридцятеро людей...

— Тридцять один, — утрутився Кувей.

— Ти справді стежиш за всім сказаним? — недовірливо перепитав Джаспер.

— Корабель до Равки, — відповів Кувей. — Це я дуже добре розумію.

Каз здвигнув плечима.

— Якщо ми збираємося вкрасти корабель, можемо й тебе на нього запхати.

— Домовлено, тридцять один, — із посмішкою вигукнула Ніна, попри те що напружені м’язи Матаясової щелепи підказували, що він і близько не в такому захваті.

— Гаразд, — погодився Вілан, розгладжуючи зморшку на мапі. — Але капітан корабля здивується, чому до його декларації додалася тридцять одна людина.

— Ні, якщо капітан думатиме, що йому довірили таємницю, — пояснив Каз. — Ван Ек напише листа із пристрасним зверненням до капітана, аби той був якомога обачнішим у перевезенні цих надзвичайно важливих політичних біженців, та з проханням за будь-яку ціну приховати їх від кожного, хто міг отримати хабара від шуанців, включно з міською вартою. Крамар пообіцяє капітанові значну винагороду, коли той повернеться, щоб переконатися, що йому не спаде на думку зрадити гришників. У нас уже є зразок Ван Екового почерку. Тепер нам потрібна лише його печатка.

— Де він її тримає? — запитав у Вілана стрілець.

— У кабінеті. Принаймні там вона була раніше.

— Нам доведеться потрапити всередину й вибратися звідти так, щоб він не помітив, — сказала Інеж. — А потім потрібно буде поквапитись. Щойно Ван Ек помітить, що печатка зникла, він зможе здогадатися, що ми задумали.

— Ми потрапили до Льодового Двору, — нагадав Каз. — Гадаю, впораємося із крамаревим кабінетом.

— Ну, ми мало не загинули, намагаючись потрапити до Льодового Двору, — зауважила Інеж.

— Кілька разів, якщо пам’ять мене не підводить, — погодився Джаспер.

— Ми з Інеж