Майк Тайсон - Беззаперечна правда

Утім мій план не спрацював. Молодий турок, що збирався отримати своє лайно, застрелив Альберта та кількох інших моїх друзів 1989 року. Тоді їм було лише по двадцять років, з ними був ще один шістнадцятирічний хлопець, який також хотів отримати шматочок своєї мрії. Мрії про мерседеси, дівчат та статус у суспільстві вбили їх. Тоді було багато смертей. Я заплатив за багато похорон.

ДВІ РЕЧІ Я ЗРОБИВ ОДРАЗУ Ж ПІСЛЯ ПОВЕРНЕННЯ В НЬЮ-ЙОРК ІЗ ПЕРЕМОГОЮ. Я пішов у Кетскілл і показав скрізь свій пояс. Я носив його на вулиці протягом трьох тижнів, іноді навіть спав у ньому. Одного разу я зайшов на кухню і запропонував Джею Брайту покататися зі мною. Була ще одна людина, якій я хотів показати пояс. Я наказав Джею їхати до горілчаного магазину і дав йому трохи грошей, щоб той купив велику пляшку шампанського Dom Pérignon. Потім я сказав йому їхати на могилу Каса. Коли ми підійшли до його надгробку, в обох з очей капали сльози. Ми обидва трохи помолилися, а потім я відкоркував шампанське, ми зробили по великому ковтку, і я вилив залишок пляшки на могилу Каса, залишив порожню пляшку на траві й пішов.

Друге, що я зробив, це поїхав до Нью-Джерсі й зайнявся могилою моєї матері. Її хлопця Едді збила машина, і він помер перед самим моїм боєм із Бербіком, його поховали поряд із моєю матір’ю. Тож я ексгумував їх обох і поклав рештки в красиві бронзові гроби, а потім купив для неї масивний семифутовий надгробок, так щоб усі, хто приходять на кладовище, знали, що це могила матері Майка Тайсона.

До цього моменту я вже переїхав у свою власну квартиру в будинку Джиммі та Стіва Лотта. Напевно, для того, щоб вони могли слідкувати за мною, адже я був їхньою дійною коровою. Я хотів насолоджуватися своїм титулом чемпіона. Вперше в моєму житті ми поставили ціль і досягли її, пройшовши крізь усю цю кров, піт та сльози. Тепер про мене можна було говорити за тим самим столом, що й про Джо Луїса та Алі. Мені хотілося погрітися в променях слави, але водночас я почувався винуватим та спустошеним. Каса не було зі мною, щоб насолодитися моєю перемогою разом чи дати мені якісь вказівки. Вперше за багато років у мене не було ні мети, ні бажання що-небудь робити. Усе могло бути по-іншому, якби у мене тоді була компаньйонка чи дитина. До того часу в усіх моїх друзів уже були діти. Але я був надто зайнятий боротьбою.

А ще я відчував себе самозванцем. Джиммі й Білл були сповнені рішучості вибити з мене весь Браунсвіль і створити мені позитивний образ. Проте я був частиною Браунсвіля. Браунсвіль створив мій характер, він був моїм дороговказом. Це була та важлива сутність, зберегти яку прагнув Кас. Вони змушували мене зніматися в цих антинаркотичних роликах і позувати для плакатів, але абсолютно всі знали, що я був злочинцем. Я прийшов у бокс із дитячої колонії. А тепер раптом я став хорошим хлопцем? Ні, я був нігером-підробкою, клятим дядьком Томом.

Я почувався дресированою мавпою. Усе, що я тепер робив, піддавалося критиці, усе повинно було бути заздалегідь обдумано. Я приходив на ток-шоу, і вони просили мене не одягати ювелірку. Стів фактично сказав мені зняти мої парні золоті браслети. Я не хотів жити з такими обмеженнями. Я став чемпіоном світу у важкій вазі не для того, щоб бути покірним славним хлопцем.

Джиммі й Кейтон хотіли, щоб я був ще одним Джо Луїсом, а не Алі або Сонні Лістоном. Вони хотіли, щоб я був героєм, але я хотів бути лиходієм. Лиходія завжди пам’ятають, навіть коли він не кращий за героя. Навіть якщо герой вбиває його, то героя робить героєм саме лиходій. Лиходії безсмертні. Крім того, я знав, що геройський імідж Джо Луїса створено штучно. У реальному житті він любив нюхати кокаїн і псувати гарненьких дівчат.

Я хотів, щоб люди кланялися мені в ноги; я хотів, щоб люди догоджали мені; я хотів проганяти жінок геть від себе. Це було те, що обіцяв мені Кас, але я чомусь цього не отримував. Передбачалось, що тепер настав мій час на рингу. Однак я все ще продовжував сидіти на трибуні, на ринг мене не випускали.

Коли я переїхав до своєї квартири, Стів підключив мені чудову стереосистему, яка коштувала близько дванадцяти штук, і Джиммі добряче пройшовся по ньому за те, що той витратив на неї стільки моїх грошей. Пізніше того ж року ми тинялися по Форум Шопс у Цезарі, і я побачив годинник.

– Діставай свою картку і купи мені цей годинник, – сказав я.

– Ні хрєна, – відповів Стів.

– Чому ні? Ти ж знаєш, що я поверну тобі гроші, – запротестував я.

– Ні за що, Джим вб’є мене на хрін, – сказав він.

Саме тоді мої демони стали нашіптувати мені: «Ці білі хлопці не піклуються про тебе, як Кас».

Я любив Джиммі, але він завжди намагався тримати мене в узді.

«Майку, ти повинен це зробити, тому що в іншому разі ця багатомільйонна компанія подасть на нас до суду». Тож нам доводилось йти на той бій або знімати ту рекламу. Я все ще був незрілою дитиною. Посеред зйомок рекламного ролика я говорив: «Я не хочу займатися цим лайном. Я хочу поїхати в Браунсвіль і потусуватися з моїми друзями».

Я повертався до Браунсвіля майже щовечора, коли не тренувався. Там до мене ставилися як до царя. Буквально. Коли мої ямайські друзі бачили, як підкочується мій лімузин, вони діставали свої пістолети:

– Хей, ці постріли для тебе, Майку, двадцять один пістолет, нігер! – вигукував один із них.

І вони давали мені салют із двадцяти одного пістолета. Бум, Бум, Бум! Іноді я прогулювався вулицею з кількома друзями і бачив якогось хлопця, який знущався наді мною багато років тому. Мої друзі не знали, що у мене були претензії до цього хлопця, але по тому, як той дивився на мене, вони могли сказати, що між нами не було ніякої любові.

– Ти знаєш цього мудака, що дивиться на тебе? Хто ця сука? – питав мене хто-небудь із моїх друзів.

Мені не потрібно було відповідати.

– На кого ти, мати твою, дивишся, шибздику? – вискакував мій друг. І все – він заводився. Вони просто йшли лупцювати його. Мені доводилося казати їм, щоб вони залишили його в спокої.

Щойно я почав заробляти