Володимир Бабула - Друзі зі змієносця

відмикалися, мовби за помахом чарівної палички. Старого цікавили не прилади, а, радше, їхні покази та нотатники вчених, залишені на письмових столах.

В одній з лабораторій він помітив ще одну нейтронну чашу. Проникнувши крізь її стінку, став на тверде дно, сягнув за медальйоном на ланцюжку, що висів у нього на шиї, й довго щось шепотів.

***

Уночі до будинку над річкою Джумною приїхали Йонес та Наташа Орлова. Старого вони виявили аж уранці, коли той виходив зі своєї кімнати. Але зовсім не здивувалися; до подібних візитерів вони вже звикли.

Рама Крішна? Я вас іще не знаю, і в списках вас також немає, - сказала Наташа. - В якому кінці джунглів ви живете?

Я тут недовго, зійшов із Тибету, з Гімалаїв, - відказав старий. - Я йог, володію таємничими силами й можу творити дива.

Як ви стали йогом? - задав Йонес звичне питання.

До дванадцяти років я нічим не відрізнявся від решти дітей, - охоче почав Рама свою історію. - І тут у моє життя ввійшов святий Чанді Дас. Він справив на мене таке враження, що я став його учнем. Навчання в школі перестало мене цікавити, я покинув спілкуватися з іншими дітьми. Думав лише про свого Вчителя. Потайки відвідував його на відлюдді й навчався йогінських вправ.

А чому прийшли до нас? - поцікавився Йонес. - Хворієте чи потребуєте іншої допомоги?

Чи здоровий я, ще не знаю; почуваю себе лише трішки кволим. Я вже досяг високої майстерності, й тому повертаюся до людей, щоби поділитися з ними глибокою мудрістю життя.

Хочете, щоб ми вас оглянули? - спитала Наташа.

Якщо це не боляче, так, - кивнув старий.

Йог болю не боїться, - засміявся Йонес і завів Раму до ординаторської.

***

Ви були колись у міжзоряному просторі? - поспитала Наташа здивовано, коли огляд закінчився.

Авжеж, був, - сказав Рама спокійно, й очі його на мить спалахнули. - У своїх медитаціях я пролітав цілим Усесвітом.

Дурниці, - не втримався Йонес і допитливо вдивився в обличчя старого. - Кажете, володієте таємничими силами? Знаєте Магарішу?

Так, це один із наших Учителів, святий.

І що він робить, я маю на увазі зараз, даної миті?

Вельми зосередився на своєму божественному Я.

Помиляєтеся, - сказав Йонес. - Двадцять годин тому він помер. Ми були біля його постелі, коли помирав, і сьогодні вночі провели розтин.

Я й не стверджував нічого іншого, - старий не дав вивести себе з рівноваги.

Гаразд, я не надто знайомий із вашим містичним словником, - визнав неохоче Йонес. - А що він сказав нам незадовго до своєї смерті?

Старий завагався, мовби на чомусь зосереджуючись. Йонес утратив терпіння.

Тоді я вам скажу сам - позаяк і досі не переконаний, що ви йогінський майстер. Магаріші на смертній постелі повідав нам ось що: «Я жив скромно, але гарно, тому й дожив до такого поважного віку. Тепер можу спокійно догоріти, мов свічка. Помирати важко лише тим, хто мусить одійти передчасно. Я ж хочу відійти, без смерті не було б життя. І я житиму в своїх дітях і внуках. Урешті, ви всі мої діти, все людство». Отак сказав Магаріші. Й ще вам можу сповістити, що цей мудрий старий із гімалайського монастиря не був йогом чи іншим шанувальником магії. Ми знаємо його вже давно; він допомагав нам вирішувати проблему продовження життя.

Однак я таки переконаю вас, що маю надприродні здібності, - сказав Рама вперто.

Його обличчя зараз більше, ніж будь-коли свідчило про високий інтелект і водночас незрозумілу дитячість, котра лише дивом змінилася старечою неміччю.

Ви набагато молодші, ніж я сподівався, - додав Йонес, ігноруючи нечемність старого.

А мій загальний стан здоров’я? - запитав Рама серйозно.

Непоганий, - утішив його Йонес. - Нервова система трішки ослаблена, й усе тіло несе на собі сліди адаптації до умов міжпланетного простору, й це дивно, вам не здається?

Ні, - похитав Рама головою. - Дива можна побачити навіть сьогодні. Ходімо-но до кімнати Крауса з відкритим каміном, я вам дещо продемонструю.

Дуже дивно, - пробурмотів Йонес, і вони з Наташею пішли слідом за таємничим відвідувачем.

Розпаліть камін - щоби тут було затишніше, - попросив Рама.

Коли декілька полін зайнялися полум’ям, Рама розклав крісла навколо нейтронної чаші, й усі всілися. Цієї миті до приміщення увійшов Северсон. Рама на хвилю затримав на ньому погляд, відтак мовчки встав і присунув ще одне крісло.

Наташа нахилилася до Северсона й прошепотіла:

Цс-с, не хвилюйтеся, починається сеанс.

Щойно вона договорила, в чаші щось зашамотіло й озвався шиплячий голос:

Шановні мешканці цієї прекрасної планети! Ми прийшли, щоби зав’ язати з вами міцну дружбу. Ця чаша щоразу, коли забажаєте, перенесе вас у глибини Всесвіту, що їх першими з людей відвідали саме ви.

Йонас зробив непомітний знак Северсонові, й той зрозумів; підвівся й вийшов із кімнати.

Просимо, - продовжував голос у чаші, - щоби один з вас увійшов у цей келих.

Орлова підкорилася. Вона сіла на дно й чекала, що буде далі. Продовження не забарилося. Бірюзова непроглядна стіна нейтронної квітки нараз стала прозорою, й Наташі здалося, що вона опинилася на вершині