Андрій Хімко - Під Савур-могилою

прислати негайно поміч січовикам та поспольству Запорожжя... Він же розіслав із Чортомлицької Січі наказних осавулів і сотників для вчинення застав, шанців, бекетів і загонів оборони по всіх сполеченських обводах козаччини на Запорогах.

Та хан і нуреддін вчинили лише поголос і жест походу на Січ, тим самим спинивши захист Січчю Слобожанщини від їхнього поголовного людоловства. То був удалий ординський дезорієнтирний вчинок, що поставив і Сірка, і інших чільців разом із полковниками Лизогубом і Одинцем, які самоосібно привели свої загони на Безавлук, в наївне становисько.

Черкаський і Канівський загони довелося спішно відіслати в свої реґіменти, правда, віддавиш їм частину зайвих коней, ніби в оплату за оману.

Носячись по обводах, Сірко шукав клопітно якоїсь сатисфакції, кленучи себе, і не знаходив її.

А ще ж гнітила й невідомість: що з родиною і Мерефою, адже там розгулюють людолови! Додав клопоту й привезений Лавром Гуком лист від воєводи Собеського.

«...А ще поспішаю повторне ознаймувати Тебе, ґерцере й отамане-воєводо правдивий, жеби-сь знав, відав і зважив,— писав після всіляких зичень жоні, цуречкам та синечкам,— що і пан круль, і чоловні вельможі Жечі Посполитої переконані нині, що ослаблення Украйни-Русі пагубне не лише для неї, а й для Польщі, що Украйна-Русь без Жечі Посполитої може, як Ти говорив мені, не вистояти, але й Жеч Посполита без Русі приречена на вимирання, як і іні держави-моцарства, що сусідять із Московією і Турчинім... Отож помисли сам, федерація, як казав уже Твоїй мосці, для наших поспольств зараз найліпший вихід із вельми ослабленого становиська. Памєнтай, ми моцніші за Вас, бо наразі не розпорошені, як Ви!.. Наша релігія, як мовив Тобі, уже згодна жити з Вашою в рівності, вона не переводить, як Никонова, вшистку екзістенцію в суцільно Божественний обряд і не зводить круля, пану і державу до божественності, а поспольства — до єдиної віри».

Сірко аж тричі примушував Гука читати йому осургученого листа від воєводи і всі три рази робив собі різні висліди-висновки із прочитаного та і з самої появи цього листа. Був він, безумовно, щирим та теплим, звичайно не пересічним, і передував, очевидно, чомусь особливому, а чому саме — Сірко не міг відгадати...

Тим часом події дзиґою розкручувалися і в Україні, і поза нею. Воєвода Чернецький переможно йшов із Литви на стрілецькі потуги князів Хованського і Долгорукого, а тріумфальний похід князя Шереметєва на Краків без особливих супротивів, як і заслін путі князеві Хілкову, були явною і далекосяжною польською пасткою, найпаче Шереметєву.

В путі Шереметєв, зрозумівши врешті хитрі замани його ляхами, сподіваючись якось порятуватися, повернув своїх стрільців назад через Волинь, де здибався із гетьманом Потоцьккм. Спершу воєводі й бояринові досить таланило, бо суцільна русинська людність, а найпаче духовество, сприяли аж до Случі. Але в Послуччі йому сказали, що хрін не солодший від редьки, а перекинчик — гірший від ворога, і під Любарем вказали на його сліди драбантам Потоцького.

Відступаючи із запеклими огризливими боями в напрямку ріки Тетерів і Чуднова, Шереметєв у паніці несподівано потрапив у кільце кінноти Любомирського і Шірін-Гірея. Не ждучи вже чуда для своїх стрільців і для себе, Шереметєв запросив пощади з ласки у своїх ворогів, однак Тетеря наполіг на повному знищенні його корогов і полоненні воєводи! Врешті польський гетьман Потоцький прийняв принизливу чуднівську капітуляцію воєводи зі здачею ляхам всієї зброї, клейнодів, штандартів і припасів, із наколінним кляканням і підписанням повної відмови Москви від усіх українських земель в подальшому аж по Засєвськ, Застугвя, Зальгов'я і Задебрянськ та клятвеним зобов'язанням з царським послом, що нагодився сюди, негайно вивести рештки своїх залог і застав із усіх міст і сіл України-Русі окольничим князем Щербатовим та стольниками-князями Козловським і Акінф'євим.

Після підписання відмови Василь Шереметєв негайно запропонував віддати ординцям козаків, які були під його командою, а стрільців-москвитів відпустити в Московію. Але та пропозиція вирішила його долю як аманата, що гендлює поневоленими. Шереметєв був узятий татарами у двадцятирічну неволю як нелюд, а його стрільці відпущені додому. Відіграв певну роль у долі Шереметєва і колишній гетьман, щойно призначений крулем київським воєводою Іван Виґовський, запеклий ворог аманата і сенатор сейму. Нагодився на перетрактовку і посол Польщі Беньовський, який об'явив рішенець сейму і круля про відновлення федеральної спілки України-Русі, Польщі і Литви на умовах Гадяцького трактату, але із вимовленими пільгами «для козацьких великих і малих реґіментів та старшого і меньшого чільства січового війська і запорозького поспольства».

Проте невбарі вияснилося, що цар і не думає визнавати узгоджених із ним через послів і підписаних Чуднівських умов капітуляції. У відповідь Шереметєв був таки переданий поляками ханчукові Шірін-Гірею в полон, де він пробув двадцять п'ять років, не раз згадавши свою розмову із Сірком, а найпаче тоді, коли Сірко своїми наскоками на Ханство звільняв ясирників, обходячи його.

Чернецький північніше, а Любомирський південніше, обійшовши Кальницький і Вінницький полки, по путі гонячи перед собою московські залоги, обійшли Чернігів, Переяслав, Ніжин та інші міста, зайнявши майже без бою всю Слобожанщину, бо Ромодановський відступив «на поміч бояринові і воєводі Одоєвському та судноплавцеві Бутлерові вибивати дощенту ногаїв і ворохобців із Астрахані».

Пролетіло в боях, наругах, викітствах, мандрах, поневіряннях, животіннях і нуждах смертельно тяжке для поспольства літо в Україні, ішла, близячи невблаганну зиму, чарівна осінь, і в її проході та перебігові Сірко провів цілу низку успішних рейдів на людоловські сакми ординців, щасливо звільнивши не один ясир, а їх було та й було. Горіли міста, села, осілки й хутори по всій Гетьманщині й Слобожанщині! Борсався люд у неприкаяннях із рештками пожитків і оравами родин, кидався то в один, то в другий бік, розпорошуючись, дроблячись і втрачаючи родинні сув'язі й звичаї.

І Сірко носився між помежами, згарищами та викітствами, як очманілий, сіючи своїми появами то аж у ногаях, то в буджаках, а то й на самому золотоворітському Ор-Капу-Перекопі, Тафлозі-тозлі чи й ще де такими безрозмірними й олегендарненими геройствами, які вкладалися лише