Інгрід Нолль - Аптекарка

Вона наморщила носа. Тоді пробубоніла:

— Я б перетворила їх на двох покірних індіанців.

Я нічого не второпала, але тоді прозвучав другий коментар:

— Багаті чи бідні, перед смертю всі рівні.

Цього дня вона віддалася розв’язанню кросвордів, тож час від часу запитувала про річку в горах Гіндукуш чи про інше несусвіття. Коли я змогла їй назвати УРІАН на «давня назва чорта, яку ще застосовують на позначення непроханих гостей», вона згадала про моє святкування Нового року, яке було ще попереду.

Я готувала пастоподібну емульсію із видушеного часнику, гірчиці, оливкової олії, солі, свіжозмеленого перцю й томатної пасти. На дві частини розрізала яловичину й пронизала їх грубим рожном. Обережно змастивши м’ясо олійними приправами, нарізала кільцями цибулю, виклала її на деко й нарешті увімкнула гриль. Ростбіф крутився не зовсім по колу, але з власного досвіду я знала, що зрештою вийде смачно. Дітер розклав тоненькі скибочки картоплі на пласкій формі для запікання. Тоді посипав сіллю та розмарином, а насамкінець полив зверху вершками. Левін мучився з персиками.

Через атмосферу зайнятості на теплу кухню знову повернувся певний затишок та відчуття довіри, як це вже було колись. Левін поставив платівку зі шляґерами тридцятих років і навіть намагався затанцювати степ. Під час звучання «Ausgerechnet Bananen» він посковзнувся на шкірці сала, яку Дітер використовував для натирання формочки.

— Перепрошую, — сказав Дітер, каючись, — мабуть, випадково впала.

Левін не став робити з цього трагедію. Мене дивувала його миролюбність.

Через сорок п’ять хвилин я дістала половину ростбіфа з духовки, загорнула у фольгу й залишила вистигати. Шматок для Дітера мав обертатися ще п’ятнадцять хвилин.

Нарешті ми сіли за красиво накритим столом у зимовому саду й помітили, що вже одинадцята.

— Дуже добре, — сказав Левін. — Ми увійдемо у новий рік за трапезою. Це не найгірший спосіб прогнати злих духів.

Їжа виглядала пречудесно. Обох задовольняв кривавий чи, відповідно, некривавий стан їхнього м’яса. У мене теж прокинувся апетит, хоч я погано зносила різкі запахи. А втім, після запаху жиру на кухні в зимовому саду було добре.

Левін забрав у мене з рук ніж і виделку.

— Це обов’язок голови сім’ї, — сказав він. — Навіть мій дідо, старший родоначальник, різав печеню власноруч.

А вже за мить він зневажливо хитав головою, мовляв, ніж надто тупий. З часів незавершеного навчання на стоматолога Левін виробив звичку до точних інструментів. Тож і тепер приніс мусат, яким вправно орудував.

— Ростбіф треба нарізати майже прозорими скибочками, — повчав він.

Мені подобалося, що й він знайшов собі якесь заняття.

Левін розпочав з нашого рожевого шматка, вправно відрізав першу скибку й поклав її мені на тарілку.

Дітер з огидою відвів погляд, червоний м’ясний сік збігав на тарілку, на якій лежав і його добряче пропечений шматок.

— Ви — канібали, — промовив він.

Тоді ми взялися за їжу, вихваляли одне одного за чудове приготування, випивали й намагалися позбутися ворожості, що виникла останнім часом між нами.

— Подивіться у вікно! — вигукнула я. — Сніг!

Те, чого так бракувало на Різдво, приніс нам Новий рік. Із зимового саду, що нагадував джунглі й світло з якого проникало в сад, можна було бачити білі сніжинки, які встеляли землю рівно й безперестанно.

Левін, доросла дитина, страшенно тішився.

— Це знак! — сказав він. — Новий рік приходить безневинним, як новонароджена дитина, закутаний у білосніжні пелени. Весь бруд на землі прикритий.

— Дурна балаканина, — сказав Дітер.

Ми перелякано на нього витріщилися.

— Якщо новий рік має стати новим початком, — пробурмотів Дітер, — то незадовго до півночі найкращий момент, щоб усе було tabula rasa!

Він говорив зараз про мене?

Левін прикинувся дурником:

— Стіл я приберу, але перед тим на нас іще чекає мій вишуканий фруктовий салат. Опісля ж я все зроблю tabula rasa.[9 Чиста дошка (лат.) — латинський крилатий вислів, який тут слід трактувати як «початок з чистого аркуша». Саме так розуміють цю фразу в міжнародному праві. Водночас від латинського tabula пішло англійське слово table (стіл), що й намагається обіграти Левін.]

Ніхто навіть не всміхнувся.

Я спробувала взяти під столом Дітера за руку, але він рвучко її забрав.

— Ти чудово розумієш, що я маю на увазі, — сказав він.

— Не розумію, — невпевнено відповів Левін.

Мене охопили страх і тривога, тож я почала збирати зі столу тарілки.

— Зачекай, — сказав Левін, — я хотів з’їсти ще шматок ростбіфа в чистому вигляді!

Він узяв до рук щойно нагострений ніж.

Але Дітер і не думав припиняти.

— Ти спав з Марґо.

Жодної реакції. Левін удавав, ніби максимально зосереджений на відрізанні тонесенької скибки м’яса, але його дрібні долоні тремтіли.

— Відповідай, якщо твоя ласка! — прокричав Дітер.

Левін припинив нарізати й поклав собі до рота великою виделкою для м’яса крихітний шматочок. Я ж мимоволі згадала Марґо і свиноріза.

— Чого ти від мене хочеш? — запитав він.

— Ти мусиш це визнати… — сказав Дітер.

— Що саме? — стримано запитав Левін.

— Мені все розповів мій брат.