Габріель Гарсія Маркес - Сто років самотності (збірка)

«І добре робиш», — схвально зауважила Урсула, відміряла борошна на хліб і повернулася на кухню. Цей випадок привів Амаранту до тями. Вона збагнула, що зайшла надто далеко, що вже не просто грається в поцілунки з дитиною, а бреде непевною трясовиною осінньої пристрасті, небезпечною і позбавленою майбутнього, — і відразу поклала всьому край. Ауреліано Хосе, котрий саме в той час закінчував свою стройову підготовку, був змушений примиритися з цим і почав ночувати в казармі. В суботу він із солдатами ходив до закладу Катаріно. Там юнака в його стрімчастій самотності й дочасній зрілості втішали жінки, які пахли зів'ялими квітами і яких він ідеалізував у темряві, обертаючи пристрасними зусиллями уяви в Амаранту.

Трохи згодом почали надходити суперечливі повідомлення про перебіг війни. Хоча сам уряд офіційно визнавав, що повстанці здобувають перемогу за перемогою, офіцери в Макондо мали секретні відомості про неминучу капітуляцію. В перших числах квітня до полковника Герінельдо Маркеса прибув посланець. Він підтвердив, що насправді керівники партії лібералів вступили в переговори з командирами повстанських загонів внутрішніх областей країни і невдовзі з урядом буде підписано перемир'я на таких умовах: ліберали дістануть три міністерські портфелі, буде створено ліберальну меншість у парламенті й оголошено амністію для повстанців, які складуть зброю. Посланець привіз цілком таємний наказ полковника Ауреліано Буендіа, не згодного з умовами перемир'я. Згідно з цим наказом полковник Герінельдо Маркес мав вибрати п'ятеро своїх найнадійніших людей і бути готовим разом з ними покинути країну. Наказ було виконано в якнайсуворішій таємниці. За тиждень до офіційного оголошення перемир'я, поки ширилися найсуперечливіші чутки, полковник Ауреліано Буендіа і десять відданих йому офіцерів, серед них — і Роке М'ясник, таємно після полуночі прибули до Макондо, розпустили ґарнізон, закопали зброю й знищили архіви. Вдосвіта вони покинули місто разом із полковником Герінельдо Маркесом і п'ятьма його офіцерами. Операцію було проведено так швидко й тихо, що Урсула дізналася про неї тільки в останню хвилину, коли хтось тихенько постукав у вікно її спальні й прошепотів: «Якщо хочете бачити полковника Ауреліано Буендіа, негайно вийдіть». Урсула підхопилася з ліжка й у самій нічній сорочці вибігла на вулицю, але встигла лише почути в темряві кінський тупіт — кавалькада, оповита хмарою куряви, гнала чвалом, залишаючи Макондо. І тільки назавтра Урсула побачила, що Ауреліано Хосе поїхав разом зі своїм батьком.

Десять днів по тому, як уряд і опозиція спільним комюніке повідомили про закінчення війни, надійшла звістка про перше повстання, підняте полковником Ауреліано Буендіа на західному кордоні. Проте його нечисленні й погано озброєні загони були розбиті менш як за тиждень. Однак протягом року, поки ліберали й консерватори робили все можливе, щоб країна повірила в "їхнє примирення, полковник Ауреліано Буендіа очолив іще сім збройних виступів. Якось уночі він відкрив зі шхуни гарматний вогонь по Ріоачі; щоб помститися за це, ґарнізон Ріоачі повитягав з постель і розстріляв чотирнадцять найвідоміших ліберал і в міста. Полковник Ауреліано Буендіа захопив прикордонний митний пост, утримував його понад п'ятнадцять днів і звідти звертався до нації з закликом почати загальну війну. Іншим разом він проблукав три місяці сельвою, намагаючися здійснити безглуздий задум — пройти хащами близько півтори тисячі кілометрів, щоб почати воєнні дії в передмістях самої столиці. Якось він опинився за двадцять кілометрів від Макондо, але передові загони урядових військ примусили його відступити в гори — в ті місця, що були неподалік від зачарованої галявини, де його батько багато років перед тим натрапив на кістяк іспанського ґалеона.

Якраз о тій порі померла Вісітасьйон. Умерла своєю смертю, як і хотіла, бо ж задля цього вона відмовилася навіть від трону, боячись безсоння. Вона заповідалат щоб зі скриньки під її ліжком дістали гроші, наскладані нею за двадцять років служби, і відіслали полковникові Ауреліано Буендіа на продовження війни. Але Урсула не стала діставати цих грошей: пройшла чутка, ніби полковник Ауреліано Буендіа загинув під час висадки на узбережжя поблизу головного міста провінції. Офіційне повідомлення про його смерть — уже четверте за останні два роки — вважалося вірогідним майже шість місяців, тому що про полковника Ауреліано Буендіа це надходило більше жодної вісті. Аж раптом, коли Урсула й Амаранта були вже оголосили нову жалобу, на додачу до попередніх, в місто прийшла приголомшлива звістка: полковник Ауреліано Буендіа живий, але, як видно, відмовився боротися проти уряду своєї країни й приєднався до федералістів, котрі звитяжно б'ються по інших республіках Карибського моря. Він з'являвся під чужими іменами й щоразу все далі від рідної землі. Згодом з'ясувалося, що в той час він був запалений ідеєю об'єднати всі федералістські сили Центральної Америки й повалити уряди консерваторів на всьому континенті — від Аляски до Патагонії. Перша звістка, яку Урсула одержала безпосередньо від нього, прибула аж через кілька років по тому, як він востаннє навідався до Макондо, — це був пожмаканий лист із нечіткими літерами, що порозпливалися, — його передавали з рук у руки аж від Сантьяґо-де-Куба.

— Ми назавжди втратили Ауреліано, — вигукнула Урсула, прочитавши листа. — Якщо так триватиме й далі, то наступне Різдво він справлятиме край світу.

Чоловік, до якого вона зверталася з цими словами і якому показали листа раніше, ніж усім іншим, був генерал-консерватор Хосе Ракель Монкада, призначений алькальдом Макондо після закінчення війни. «Ох, цей мені Ауреліано, — зауважив генерал Монкада. — Дуже шкода, що він не консерватор». Генерал справді захоплювався полковником Ауреліано Буендіа. Як і багато хто з цивільних із партії консерваторів, Хосе Ракель Монкада брав участь у війні, захищаючи інтереси своєї партії, і на полях битв одержав звання генерала, хоч і не мав ані найменшого покликання до військової служби. Ба навіть навпаки: як і багато його товаришів по партії, він був переконаним противником вояччини. Вважав військових безпринципними ледарями, інтриганами, кар'єристами й мастаками проводити акції проти мирного населення, щоб повернути безлад на свою користь. Розумний, приємний сангвінік, любитель смачно попоїсти, фанатичний прихильник півнячих боїв, генерал Хосе Ракель Монкада був якийсь час найнебезпечнішим супротивником полковника Ауреліано Буендіа. Йому вдалося завоювати авторитет серед новоспечених військових у великому районі узбережжя. Одного разу, коли стратегічні міркування вимусили його здати якийсь укріплений пункт військам полковника Ауреліано Буендіа, він, відступаючи, залишив тому два листи. В першому, докладному, генерал пропонував організувати спільну кампанію за гуманні методи ведення війни. Другий лист було адресовано генераловій дружині, яка жила на зайнятій повстанцями території, і в доданій записці генерал просив передати цього листа за адресою. Відтоді, навіть у найкривавіші періоди