Герман Гессе - Степовий вовк

Проте не встигли ми ступити й двадцяти кроків, як музика замовкла. Я неохоче випустив Марію з обіймів.

— Я б залюбки потанцював із тобою ще раз,― мовив я, сп'янівши від її тепла.― Пройдися трохи зі мною, Маріє, я закоханий у твою чудову руку, дай мені її ще на мить! Тоді я піду, мене покликала Герміна. Вона в пеклі.

— Я так і думала. Прощай, Гаррі, я тебе не забуду.

І вона попрощалась. Це було справді прощання, осінь, це доля дала мені змогу ще раз вдихнути дух троянди, такої достиглої й такої запахущої.

Я пішов далі довгими коридорами, повними ніжних пар, потім сходами вниз, до пекла. Там на чорних, як смола, стінах яскраво горіли зловісні лампи й шалено грав диявольський оркестр. Перед баром на високому стільці сидів вродливий юнак у вечірньому костюмі, без маски. Він глузливо подивився на мене. У маленькому приміщенні кружляло в танці щось із двадцять пар. Притиснутий ними до стіни, я жадібно, пильно приглядався до всіх жінок. Більшість їх досі були в масках, деякі всміхалися до мене, але Герміни серед них я не побачив. Вродливий юнак і далі глузливо дивився на мене зі свого високого стільця. «Як тільки танець скінчиться,― подумав я,― вона прийде й покличе мене». Танець скінчився, але ніхто не прийшов.

Я підступив до бару, що притулився в кутку маленької низької кімнати, став біля юнака й замовив віскі. П'ючи, я побачив юнака в профіль, і він здався мені таким навдивовижу знайомим і гарним, як картина з дуже далеких часів, цінна саме завдяки порохові минувшини, яким вона припала. І враз мене пронизав здогад: це ж був Герман, товариш моєї молодості.

— Германе...― нерішуче мовив я.

Він усміхнувся.

— Гаррі? Знайшов мене?

Це була Герміна, тільки трохи інакше зачесана й ледь підфарбована. Модний стоячий комірець робив її бліде розумне обличчя витонченим, руки, що виглядали з широких чорних рукавів фрака і з білих манжет, здавалися дивовижно маленькими, а ноги в чорно-білих шовкових шкарпетках ― на диво тендітними, вони якось но пасували до її чорних штанів.

— Це той костюм, Герміно, в якому ти хотіла закохати мене в себе?

Вона кивнула головою.

— Досі я закохала в себе лише кількох дам, тепер твоя черга. Та спершу випиймо шампанського.

Ми випили, сидячи на високих стільцях, а тим часом біля нас кружляли в танці пари й лунала жвава, швидка музика смичкових інструментів. І я справді дуже швидко закохався в Герміну, хоч вона й нічого начебто не робила для цього. Оскільки вона була в чоловічому вбранні, я не міг танцювати з нею, не міг дозволити собі ніякої ніжності, ніякого залицяння. У цьому вбранні вона здавалася далекою і нейтральною, а проте кожен її погляд, кожне слово, кожен жест несли цілу хвилю жіночої зваби. Навіть не торкнувшись до неї, я піддався чарам, і самі ті чари входили в її роль, були двостатеві. Адже вона розмовляла зі мною про Германа і про дитинство, моє і своє, про ту пору перед статевим дозріванням, коли ти спроможний любити не тільки людей обох статей, а все на світі, і чуттєве, й духовне, і все у твоїх очах набуває любовної принади й казкової здатності перевтілюватись; у пізнішому віці цей хист часом іще повертається тільки до обранців і до поетів. Герміна досконало грала роль юнака, курила цигарки, балакала невимушено й дотепно, інколи трохи глузливо, але все в ній було осяяне еросом, кожне слово дорогою до мене оберталося в чарівну спокусу.

Хоч мені здавалося, що я дуже добре знаю Герміну, цієї ночі вона постала переді мною в цілком іншому світлі. Як ніжно й непомітно вона плела навколо мене солодкі тенета, попасти в які я так прагнув, як грайливо, ніби русалка, підносила вона мені до уст солодку отруту!

Ми сиділи, розмовляли й пили шампанське. Потім, двоє веселих авантюрників, поволі пішли по залах приглядаючись до масок, вишукуючи закоханих і підслуховуючи їхні розмови. Вона вибирала жінок, з якими я мав танцювати, і вчила мене, як краще звабити ту чи іншу. Ми виступали як суперники, якийсь час упадали вдвох за тією самою жінкою, навпереміну танцюючи з нею, обоє намагалися здобути її. І все це був тільки маскарад, тільки гра між нами двома, вона з'єднувала нас іще міцніше, розпалювала наші почуття. Все було казкою, все набирало нових розмірів, набувало глибшого значення, все було символічною грою. Ми набачили якусь молоду, на диво вродливу жінку, але на вигляд трохи хворобливу й невдоволену. Герман узяв її в танок, і жінка розцвіла. Вони зникли в кабіні з шампанським, і потім Герман розповів мені, що здобув її лесбійськими чарами. Для мене ж весь цей сповнений музики будинок, у кожній залі якого вирували танці, ця сп'яніла юрба масок поволі ставала божевільним райським сном. Кожна квітка спокушала мене своїм запахом, кожен плід я зацікавлено обмацував пальцями, із зеленого тінистого листя на мене спокусливо поглядали гадюки, квітка лотоса пишалася на поверхні чорного болота, чарівні пташки вабили мене в хащі,― і все це вело мене до вимріяної мети, все палко кликало мне до єдиної. Один танок я протанцював з якоюсь невідомою дівчиною. Палаючи, вона зваблювала мене в п'янкий вир танцю, і коли ми кружляли, наче вві сні, вона раптом засміялася й сказала:

— Ти наче переродився. Ввечері ти був такий дурний і нудний.

І я впізнав її ― це вона кілька годин тому назвала мене «старим буркуном». Тепер вона думала, що вже причарувала мене, але в наступному танці я вже так само палав коло іншої. Я танцював дві години підряд або й більше, кожен танець, навіть ті, яких ніколи не вчився. Час від часу поблизу мене з'являвся Герман, він усміхався, кивав мені головою і знов зникав у юрбі.

Цієї ночі на балу мені судилося пережити почуття, якого я ще не знав у свої п'ятдесят років, хоч воно відоме кожному дівчиську й кожному студентові: почуття свята, сп'яніння від святкової спільності з іншими людьми, таємницю розчинення особи в масі, unio mystica радості. Це почуття знала кожна служниця, я часто чув, як люди говорили про нього, і не раз бачив, як спалахували в них тоді очі, але сам я завжди слухав їх з напівзверхньою, напівзаздрісною усмішкою. Я сотні разів у своєму житті бачив, як променіли очі в людей, що п'яніли від злиття з натовпом, відмовлялися від