Дарунок Корній - Зворотний бік світів

— І тебе вітаємо йменням Сварожого кола, шановна Ягілко, — чемно відповів Лед, який отямився першим. — Дякую тобі, що допомогла Мальві. Чи можемо ми її бачити?

— Хм… — посміхалася Ягілка, свердлячи очима Остапа та звертаючись до Леда. — А ти, мій любий Леде, не хочеш знати, чого цей молодик, якого звати Остап, теж розшукує Мальву? Ану спитай у нього.

— Навіщо? Він нам сказав чому, — хитро примружився Лед, — йому світлі дали таке завдання. Невже збрехав, йолкі-матолкі, і є шпигуном з Темного світу?

— Тю на тебе, Леде. Який з нього шпигун? — хіхікнула Ягілка. — Це хороша світла дитина, до речі, дуже-дуже талановита. Ось, наприклад, Остап відчуває, каже йому людина правду чи ні. А ще… Він коханий нашої Мальвочки, і вже це дає йому повне право її шукати.

Ягілка-Яга зробила крок та вийшла за хвіртку. Остап ледь не впав від несподіванки. Зараз на нього дивилася молода, привітна і дуже гарна жінка.

— Що? — ошелешено озвався Лед. Якби Остап виявився ще одним його братом, бо сьогодні він уже отримав сестру, то це б його не так приголомшило. — Йолкі-матолкі!

— То що, Леде та Полелю, не передумали шукати Мальву? — сумно дивилася на хлопців Ягілка.

— Чого це ми мали передумати? Замакітрила нам своїми байками голову і тішиться! — озвався насуплений Полель. — Нам потрібна Мальва і край. То де вона, Ягілко?

— Так, шановна пані, — нарешті обізвався Остап, на теперішню Ягілку приємно було дивитися. — Будь ласка, скажіть, де зараз Мальва. Адже у вас її вже немає, чи не так?

Ягілка опустила очі, вдавано важко зітхнула:

— Нема. Вона пішла від мене. Втекла. Можете перевірити і хату, і подвір’я? Чого б це я вам казала неправду?

Лед уже отямився після новини про коханого Мальви. Але для нього це нічого не змінювало. Врешті, той малий поки лишень наречений, а не чоловік, отже, у нього все ще є шанс.

— Ну, припустімо, ми тобі віримо. І куди ти спровадила Мальву, га? Ану кажи! Не бреши, що втекла. Хіба від тебе даси дьору, йолкі-матолкі? — Лед злісно напосідався на жінку.

— Я не знаю, де вона зараз. Захотіла піти — пішла. Гаразд-гаразд, вона не втікала. Просто пішла. Хто я така, щоб її тримати біля себе? Ну, говорила, що хоче до Яровороту податися. Але якщо ви її розшукуєте, то, виходить, нема її там. Загубилася дорогою. Більше я нічого не знаю, тому бувайте здорові, хлоп’ята, у мене справ багато! — І Ягілка зробила було крок, щоб повернутися назад на своє подвір’я, та Лед заступив їй дорогу.

— Остапе, — Лед звернувся до суперника. — Ану, йолкі-матолкі, спитай шановну пані Ягілку про Мальву, подивимося, як твій дар викривальництва неправди спрацює.

Ягілка нервово сіпнулася, сердито нахмурилася:

— Допомагай після такого людям. Ти мені не довіряєш, Леде? Як можна? А коли попросив допомоги, то хіба я тобі відмовила? — Ягілка говорила плаксивим й ображеним голосом. Губки закопилила, щічки вкрилися багряними плямами… Узявши руки в боки, вона нависла над Ледом темною хмарою.

— Я тобі не Полель, шановна, на мене твої збочені чари не діють. Можеш навіть сльозу пустити, мені байдуже. Остапе, ану порозмовляй з нашою благодійницею. Ягілко, поки ти не поговориш з Остапом, я тебе додому не пущу. І це не жарт. А будеш комизитися, туману напускати, дерева з корінням виривати і ними кидатися, свого кота чи змій на нас напустиш, то розповім про твої афери батькові, і про те, як Мертвою водою торгуєш, і як декому нитку життя вкорочуєш на замовлення, і як у вікно підглядаєш. Ой-ой, і не витріщайся, наче вперше чуєш! Я знаю набагато більше, аніж хотілось би, йолкі-матолкі. Остапе, до роботи!

Ягілка втупилася в землю і вже зверталася до Остапа:

— Гаразд! Питай.

— Де Мальва? — Остап питав лаконічно, не дуже уважно дивлячись на Ягілку. Він слухав її голос. Лишень це мало значення.

— Не знаю, — говорила Ягілка кудись у землю, ховаючи очі від хлопців.

— Дурите нас. Ну, ми чекаємо правильної відповіді. Шановна пані, ви знаєте, що я відчуваю вашу брехню. Будь ласка, не примушуйте мене скористатися іншими моїми талантами, — Остап говорив м’яко, але впевнено.

Ягілка підняла очі на Леда:

— Леде! Змилуйся! Мій любий хлопчику! Я думала, що ми друзі. Я ж тобі завжди допомагала, була на твоєму боці. Нащо тобі та дівка? Та в тебе сто таких буде, якщо захочеш, обіцяю. Навіть кращих. Вона ж геть не красуня. Сухоребрик нещасний.

— Ану цить мені! — скаженів Лед, нависаючи хмарою над Ягілкою. — Зараз мова не про нашу з тобою дружбу і не про дівок. Твоє чарівне вікно дозволяє тобі знати набагато більше, аніж потребує та, котра владарює в Порубіжжі. Але тобі чомусь байдуже, чим історія зі зникненням Мальви закінчиться. Уяви собі на мить: одного разу зникнуть усі світи і запанує довкола Хаос, як сказано в одному старому пророцтві, у яке ніхто давно не вірить. Залишиться хіба що твій світ, не цікавий для Хаоса, та ще, може, світ сірих… Краще говори правду, бо я здогадуюся, де тепер Мальва. Йолкі-матолкі, ну?

Ягілка мовчала. А потім ураз скинула руки догори і заголосила до неба.

Що тут зчинилося! Земля під ногами задвигтіла, вмить набігли чорні хмари і полило наче з відра. Хлопці нараз вимокли до нитки, хоча ще мить тому ніщо не обіцяло негоди. Лед ухопив Ягілку за руки. Та враз змінила подобу, перетворившись на немічну каргу. Та з Ледом такі штуки не проходили. Він сердито засичав на жінку:

— Ану припини! Йолкі-матолкі. Припини, кому сказав, дурна твоя голова…

За плечима хлопців сердито загудів та зашумів старий ліс… І здивований Остап побачив, як старі неповороткі дерева, котрі, здавалося, уже давно безпробудно сплять, почали активно рухатися, виплутуючи із землі своє глибоке та міцне коріння. У лісі зчинився страшний рейвах. Дерева поспішали на допомогу своїй господині. Полель ухопився рукою за Остапа, ледве тримаючись на ногах, бо один корінь боляче шмагонув його по нозі й він поточився.

— О, Свароже! Капець. Улипли! Казав тобі, братіку, вернутися до хати та взяти меча й сопілку? Я б миттю цю нечисть приспав. Ну, мудрагелику, що далі?

Ягілка стояла страшна та щаслива. Вона посміхалася своїм беззубим ротом і змією шипіла:

— А я попереджала вас. Дощ і дерева — то квіточки. Незабаром і змії мої любі підоспіють. А кіт-воркіт матиме забаву. Котику-котику, ану ходи до мене, любчику.

Остап раптом згадав, як у своєму сні-видиві чув гру Полеля, а ще згадав