Автор невідомий - Народні казки - Казки народів світу

Тепер, як ви такі мудрі, скажіть мені, як це розуміти. Бо коли за три дні не скажете, звелю вас усіх повиганяти з королівства, щоб мені дурно хліба не їли.

Потягли додому славні радники, похнюпивши носа, та й сіли радитись: як би то могло бути? Кожен хотів бути наймудрішим, але жоден не міг дорівнятись розумом простому чоловікові. Минув день, минув і другий. На третій день уранці мали вони з’явитися до короля, а самі нічогісінько не відгадали. Аж ось хтось їм шепнув, де можна знайти того чоловіка, що їх у тій скруті порятує. От знайшли вони його й усі мерщій припхалися до нього. Та як узялися коло нього — і просьбами, і грозьбами, щоб тільки він сказав, як-то воно виходить з тими трьома грошами. Та він не злякався анітрохи. Розповів їм про королівський наказ, мовляв, хіба що коли б вони йому показали королівський образ, то, може б, у них щось і змололось.

— Як же ми, грішні люди, тобі королівський образ покажемо? — забідкались ті.— Адже король нас не послухає, і до тебе не прийде, і ти до нього не підеш. Ні, таки скажи нам усе, й край.

— Та як ви самі цього не знаєте, то з чужого борошна хліба не напечете.

Вдались вони тоді до останнього: наобіцяли йому золоті гори, наносили йому стільки грошей, що вже мав за що жити й без королівської ласки, — аби тільки розповів. А він — ані слова. Тільки вже як насміявся з них досхочу, що мудрі такі пани, та не дадуть собі ради, витягнув з кишені один з тих дукатів, що йому подарував король, та й каже:

— Ну от бачите, тут королівський образ, король мені сам подарував. То нічого мені боятися, я королівського наказу не порушив. І коли захочу, то й скажу вам, — та й відгадав їм ту загадку!

Зраділи радники та й пішли розмовляти з королем, коли бідний чоловік їм свого розуму позичив. Але й король зараз-таки побачив, що до чого, бо звелів покликати до себе того чоловіка та й питає:

— А скажи мені, як це ти, чесний чоловік, та порушив мій королівський наказ?

— Не порушив я, найясніший королю, бо мовчав, як камінь, аж поки побачив ваш образ. Він і зараз при мені, ви самі мені його подарували, — та й вийняв дукат з королівським образом і розповів усю пригоду з тими радниками, як вони упрошували й пригрожували, як обдарували його і як він з них сміявся.

— Ну, — сказав на те король, — коли в тебе більше розуму, ніж у моїх дванадцятьох радників, не будеш ти вже копати канави, а будеш у моєму дворі поживати й коло мене в раді засідати. А ви? — обернувся до своїх радників. — Чи вам не соромно? Що тепер з вами робити? Тепер я вам не тільки не додам платні, а ще й виверну з того, що отримуєте.

З того часу не просили вони більше в короля підняти їм платню.

СКАМ’ЯНІЛІ КОРОЛІВНИ

Словенська народна казка

Жив десь король, який мав три дочки. Коли вони виросли, батько надумав видати їх заміж. Але не хотів накидати їм своєї волі, а навпаки, зробив так, щоб вони кожна сама вибрала собі друга для життя, як підкаже їй власне серце й розум. Для цього він влаштував гуляння, на яке запросив юнаків з усього королівства.

На гуляння прийшло й приїхало кілька тисяч молодців, і кожен сподівався, що якась із королевих дочок його обере собі за судженого. Але королівни були ще молоді, і їм не спішилося заміж, тому вони відмовляли кожному юнакові, який підходив до них, і не танцювали, а тільки сиділи й слухали музик, які грали веселих пісень.

Між юнаками, що того дня зібралися в королівському замку, був і чарівник з-під Лихої гори. Він теж мав надію на те, що стане королівським зятем. Але королівни, як і всім, відмовили йому. Це його дуже образило, і він вирішив помститися. Дістав з-під поли сюртука чарівну паличку, і кого тільки торкався нею, той одразу кам’янів. У королівському замку раптом запала тиша, як на кладовищі. А задоволений чарівник гордо вийшов через замкову браму.

Але не всіх, хто був у замку, торкнулася чарівникова паличка. Від неї врятувався старий король, що саме тоді пішов був до льоху по вино, королівський радник, який у цей час порався коло ілюмінації, і керівниця, що доїла корів. Вони троє зібралися разом і стали радити раду, що їм робити. І вирішили: тому, хто оживить скам’янілих людей, віддати половину королівства і за дружину — ту з королівен, яка йому найбільше сподобається.

Уже наступного дня всі хлопці в королівстві були на ногах. Кожен вважав, що саме він визволить королівен з кам’яного полону. І йшли, і їхали до королівського замку, дивилися на скам’янілих людей, але не могли нічого зробити, щоб їх урятувати, й, засмучені, поверталися назад додому.

Звістка про скам’янілих королівен та їхніх женихів долетіла до найдальших куточків великого королівства. Одного дня цю новину почув убогий тесля, який жив за дев’ятьма горами. Коли він розповів її своїм трьом синам, вони так і загорілися бажанням іти рятувати королевих дочок.

— Нікуди ви не ходіть, — відраджував їх батько. — Уже тисячі були таких, як ви, та не оживили королівен, то куди вам братися? Ви ж тільки й умієте, що рубати ліс і тесати дерево.

Але сини були зовсім іншої думки. Вони так довго вмовляли батька, що той нарешті дозволив їм іти шукати свого щастя. Мандрували вони цілий день, а коли потомилися й зголодніли, сіли над чистим потічком і почали їсти. Тільки вкусили по кілька разів, аж тут стара бабуся до них підійшла й стала просити:

— Хлопці, дайте мені шматочок хліба. Уже два дні, як не мала я ані ріски в роті, ледве на ногах стою.

Два старші брати вдали, ніби не бачать старої, й далі спокійно собі їли, а наймолодший швиденько схопився й віддав бабусі свій кусень хліба.

— Ти добра людина, хлопче, дякую тобі! — сказала бабуся й почала жувати хліб. — А далеко ви мандруєте?

— До королівського замку намірилися. Хотіли б звільнити скам’янілих королівен.

— Важка дорога чекає вас, хлопці. Доведеться вам випити ківш лиха, — сказала бабуся. — Але за те, що ви нагодували мене, я хочу вам допомогти. Королівен та їхніх женихів перетворив на кам’яні стовпи чарівник з-під Лихої гори. Звільнити їх від цього може тільки сам чарівник, але