Урсула К. Ле Гуїн - На інших вітрах

цього сухого стуку майже ніхто не почув. А потім на аудиторію немов обрушилася тиша: усі замовкли і обернулися, щоб подивитися на короля, який зайшов у зал разом з жінкою-драконом.

Лебаннен на трон не сів, а залишився стояти перед ним; Іріан встала поруч, по ліву руку від нього.

— Слухайте короля! — проголосив Сеге в мертвій тиші.

— Друзі мої і радники! — почав король. — Цей день ще довго буде оспівуватися в переказах і піснях! Дочки ваших синів і сини ваших дочок будуть говорити: «Я онук чи внучка того, хто був присутній в той день на Раді Драконів!» Віддайте свою увагу тій, чия присутність тут — велика честь для всіх нас! Слухайте Орм Іріан!

Деякі з тих, хто був на Раді Драконів, стверджували потім, що, коли вони дивилися прямо на Іріан, вона здавалася їм всього лише звичайною жінкою високого зросту, але варто було подивитися на неї трохи скоса, то краєм ока можна було помітити, що навколо неї колишеться якесь золотисте марево, що має цілком певні обриси, і поруч з цим туманним силуетом зовсім крихітними здавалися і король, і його трон. Багато хто з присутніх, знаючи, що людина не повинна дивитися дракону в очі, намагалися дивитися в бік, але не витримували і все ж крадькома поглядали на Іріан. А жінки — ті просто відверто розглядали її, і деякі з них знаходили її простакуватою, Інші ж — прекрасною, а ще інші шкодували «бідолаху», якій «довелося з'явитися в королівський палац босоніж». А окремі члени Ради, мабуть, чогось так і не зрозумівши, все дивувалися: що це за жінка така і коли ж нарешті прилетить дракон?

Під час виступу Іріан в залі стояла мертва тиша. Голос у неї був досить дзвінкий, чисто жіночий, і його добре було чути навіть в найдальших куточках залу. Іріан говорила повільно, дуже чітко вимовляючи слова і дуже розумно складаючи фрази, але чомусь здавалося, що вона не просто говорить, а переводить свої думки в розумі на ардичну мову з якоїсь іншої мови.

— Раніше мене звали Іріан, — почала вона, — Іріан з домену Стара Ірія, що на острові Вей. Тепер моє справжнє ім'я — Орм Іріан. Калессін, наш Найстаріший, називає мене донькою. Я сестра Орм Ембара, якого добре знає ваш король Лебаннен, і внучка великого дракона Орма, який вбив Еррет-Акбе і сам був смертельно ним поранений. Я тут тому, що мене закликала моя сестра Техану.

Коли Орм Ембар загинув на острові Селидор, знищивши при цьому смертне тіло чарівника Коба, Калессін, прилетівши туди з найдальшого заходу, відніс Лебаннена і Верховного Мага на острів Рок. Потім, повернувшись на Драконячі Біги, Найстаріший скликав наш народ, якого проклятий Коб позбавив здатності говорити і який через це перебував у страшному замішанні, і сказав: «Ви дозволили злу здобути над вами верх і перетворити вас в своїх помічників. Однак тоді ви були позбавлені розуму, а тепер ви знову набули здатності мислити тверезо і говорити. Проте, поки дмуть східні вітри, ви ніколи вже не зможете бути такими, якими були колись, — вільними і від добра, і від зла!»

І ще Калессін сказав так: «Колись давно ми зробили свій вибір. І вибрали свободу. А люди вибрали ярмо. Ми вибрали вогонь і вітер, а вони — воду і землю. Ми вибрали захід, вони — схід. Але серед нас завжди знаходяться такі, хто заздрить благополуччю людей і їх багатствам, а серед людей завжди знаходиться хтось, хто заздрить нашій свободі. Ось у чому причина того, що зло зуміло підкорити нас собі і увійти в наші душі. і воно знову зуміє здобути над нами верх, якщо ми не зробимо остаточний вибір — не вирішимо раз і назавжди бути вільними! Незабаром я полечу на найдальший захід — покружляти в поривах іншого вітру, подумати. Якщо хочете, я відведу вас туди. Або ж почекаю вас там, якщо ви зважитеся піти за мною».

І тоді деякі дракони сказали: «Люди, з давніх-давен заздрячи нам, вкрали у нас половину нашого царства! Ту, що лежить за західними кордонами їх законної території, і відгородили ці землі чарівними стінами, щоб зробити їх недоступними для нас. Давайте тепер відженемо їх далеко на схід і відберемо у них наші острови! Люди і дракони не можуть ділити один і той же вітер!»

І Калессін відповів їм так: «Колись ми і люди були єдиним народом. І в знак цього в кожному поколінні людей народжуються такі істоти, які одночасно є і людьми, і драконами. І в кожному поколінні драконів — а це куди більш довгий термін, бо життя людське значно коротше нашого, — народжується один такий, який одночасно є і драконом, і людиною. один з них живе зараз на Внутрішніх островах. Але є ще один. і ці двоє — вісники майбутнього; саме вони несуть нам можливість вибору. Але більше на світі вже не буде таких істот — ні у драконів, ні у людей. Бо Рівновага змінюється! Вибирайте ж. Відправляйтеся зі мною, щоб літати на інших вітрах по ту сторону цього світу, або ж залишайтеся тут і надіньте на себе вічне ярмо уявлень про добро і зло. Або ж перетворюйтеся в тварин, в жалюгідних, малорослих, позбавлених здатності говорити тварюк!»

А під кінець Калессін додав: «Останньою, хто зробить свій вибір, буде Техану. Після неї можливості вибирати вже не буде. І не буде шляху на найдальший захід. І тільки Ліс залишиться, як це було завжди, в центрі нашого світу».

Слухаючи Іріан, члени Королівського Ради застигли, як кам'яні статуї. Та й сама Іріан нагадувала говорячу статую, бо стояла нерухомо і, вимовляючи свою промову, дивилася в одному напрямку, не зауважуючи людей.

— З тих пір пройшло кілька років, — продовжувала вона. — Калессін полетів на найдальший захід, і деякі дракони полетіли за ним, інші ж ні. Коли мені нарешті вдалося возз'єднатися зі своїм народом, я теж хотіла полетіти за Калессіном. Але мені доводиться весь час повертатися назад, і так буде до тих пір поки тутешні вітри здатні мене нести.

Ви знаєте, що характер у представників мого народу важкий. Ті дракони, що залишилися тут, на вітрах цього світу, стали літати зграями і поодинці до островів, населених людьми, знову заявляючи: «Вони вкрали половину нашого царства! І тепер ми віднімемо у них всі західні острови! Ми назавжди проженемо людей на схід, щоб вони більше не могли насаджувати серед драконів свої поняття — ні про