Svitlana Anosova - Королівство Крижаного Полум'я Частина 2 – Туманні Острови , Svitlana Anosova

Глава 45: Клятва, що не була збережена

Коли згасали останні відблиски полум’я на замкових стінах, а важкий сірий дим поволі підіймався у нічне небо, Ервін стояв на балконі великої вежі, мовчки вдивляючись у безкраї обрії. Вітер шарпав поли його плаща, витягуючи з глибин пам’яті чимало болючих спогадів. Тут, на цій висоті, він відчував, як замок дихає разом із ним — кожен камінь, кожна тріщина ніби промовляли про давні рани, залишені війнами та втратами. 

Поруч мовчазною вартою стояли капітан Фредерік і Головнокомандувач Дерек. Їхні обличчя відбивали втому від щойно виграного бою, але в очах жеврів вогник рішучості. Вони пам’ятали безстрашну міць дракона, в якого щойно перевтілювався Ервін, та знали, що тепер королю знову належить ухвалювати доленосні рішення. Та сам Ервін здавався замкненим у власних думках, де перетиналися минуле і теперішнє. 

— Мій замок… — озвався він раптом. Голос звучав глухо, майже не оздоблений звичною владністю. Радше то був відгомін болю, як у хлопчика, що сповна пізнав утрату. — Я вже бачив його в руїнах. Я був дитиною, коли це сталося. 

Дерек звів очі: зазвичай король не говорив уголос про ті давні події. Він знав про трагедію з розповідей старших воїнів і від самого короля, але Ервін рідко впускав людей у ці спогади. Мабуть, погорілі стіни нагадали йому те, що колись він хотів назавжди забути. 

— Вони йшли, обіцяючи повернення, — продовжив Ервін, і в глибині його слів відчувалася приглушена невимовна туга. — Мама й тато… Я ще хлопчиком не все розумів, але добре пам’ятаю, як теплі пальці матері торкнулися мого обличчя. Вона сказала: "Ми повернемося, мій любий. Ти не будеш сам". Потім я ще бачив, як вони зникли за обрієм у вирішальному бою… І більше не повернулися. 

Він урвався, ніби слова забракло повітря. За мить його плечі ледь помітно стиснулися, але він не дозволив жодній сльозі зірватися. Були часи, коли він плакав, та це залишилося в минулому, разом із дитинством, відібраним жорсткою долею. 

— Усім відомо, що ваші батьки віддали життя, щоб урятувати не лише цей замок, а й увесь світ, — тихо промовив Дерек, згадавши перекази, якими пишалися прихильники роду Де Освільдів. — Їхня жертва була героїчною, але для вас тоді настала й втрата всього, що могло бути щасливим дитинством. 

— Дідусь… — Ервін на мить заплющив очі, проводячи рукою по холодному каменю парапету. — Естран-во Де Освільд став мені і матір’ю, і батьком. Учив мене не тільки драконячої магії, а й честі, любові до свого королівства. Але коли мені було вісімнадцять, він пішов із життя. Його серце не витримало. Я бачив, як день за днем його палив біль від того, що син і невістка не повернулися з того останнього бою. 

Сніг поривами вітру піднімався з підвісного даху, і здавалося, що сама природа проймається цим сумом. Фредерік, розуміючи глибину переживань короля, зважився промовити: 

— Ви стали сильнішим, ніж будь-хто міг уявити, Ваша Величносте. Ніхто не ставить під сумнів вашу міць у подобі дракона. Але водночас… у вас лишилося велике серце, що не скорилося жорстокості втрат. 

Ервін із сумовитою усмішкою хитнув головою: 

— Я живу з обіцянкою самому собі, яку ніс із дитинства. Клявся, що їхній дім ніколи більше не впаде. Що продовжу справу батьків і не дозволю загинути тим, кого вони рятували. Але сьогодні знову побачив у полум’ї палаючі коридори, почув крики людей. І раптом злякався, що не стримав обіцянки. 

Його пальці стиснули кам’яний парапет так міцно, що виступили білі кісточки. Фредерік і Дерек перезирнулися, відчуваючи, як їхній король знову зіткнувся з тінями минулого. 

— Ви захистили нас, Ваша Величносте, — впевнено промовив Дерек. — Цей замок залишився стояти. Завдяки вам і вашій силі ми здолали потвор. І в майбутньому ми зможемо вистояти знову, якщо світ кине нові виклики. 

Погляд Ервіна потьмянів, та поступово в його очах почав відбиватися знайомий крижаний блиск. Він випростався, посунувши плащ із плеча, і раптом знову перетворився на владного короля, перед яким корилися навіть божевільні монстри. 

— Так. Бо тепер я не просто спадкоємець і не хлопчик, що плакав у зруйнованій залі. Я — король. Я — дракон, якого боїться темрява. І не дозволю минулому проковтнути наше майбутнє. 

Він обернувся до своїх воєначальників, у голосі знову зазвучала та владність, якої очікували від нього: 

— Зачистіть усі землі Льоду. Обстежте кожен тунель, кожну печеру, кожну тріщину в скелях. Я хочу знати, звідки прийшла ця навала, а головне — хто за нею стоїть. Якщо знайдеться сміливець, що зважився кинути виклик роду Де Освільд, він пошкодує про це. 

Фредерік і Дерек одночасно віддали шану королю та квапливо рушили виконувати наказ. Їхні кроки лунали кам’яною сходовою кліткою, а невдовзі звук загубився десь за поворотом. Вежа ж знову опинилася в тиші, порушуваній лише зрідка завиванням вітру. 

Ервін лишився на самоті, відчуваючи, як ніч обіймає замок і застеляє білий обрій. У глибині серця він відчув, що всередині нього палає не лише крижане полум’я дракона — там була й інша, тонша, але не менш потужна іскра: пам’ять. Про батьків, які пішли у вирішальний бій, щоб урятувати світ. Про дідуся, котрий одчайдушно будував замок заново й вірив у велич роду Де Освільд. Про обіцянку захищати те, що вони любили. 

Його рука поволі торкнулася грудей, не від магії, а немов від того стислого болю, що виїдав душу всі ці роки. Зрештою на зміну болю прийшла впевненість: він більше не загублений хлопчик. Тепер поруч із ним королева, на яку теж чекають випробування, і діти, котрі мають народитися у цьому світі під захистом драконів. Він поклявся оберігати їх, аби вони ніколи не бачили таких втрат, які він пережив колись. 

— Я захищу вас. Усіх, — прошепотів король, вдивляючись у далечінь, де ніч приглушила сліди бою. — Це клятва, яку я не втрачу ніколи. 

Сніжинки, що летіли з неба, танули на його долонях, і видавалося, що вся холодна стихія Льоду схиляється перед володарем, котрий зумів стати сильнішим за власний біль. Поки він стоїть на сторожі, ніхто не зможе зруйнувати цей замок дощенту — не потвори з печер, не сила давніх зрад, ні сама доля. Адже тепер над королівством розправив крила справжній Король Драконів Льоду.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍