Svitlana Anosova - Королівство Крижаного Полум'я Частина 2 – Туманні Острови , Svitlana Anosova

Глава 44: Повернення до замку

Портал, створений чарами короля, відчинився раптовим спалахом блакитного сяйва. Крізь його мерехтіння Августа, Ервін і Х’юстон зробили крок уперед — і відчули, як земля під ногами змінюється: м’який мох чарівного лісу залишився позаду, поступаючись кам’яному покриттю королівського замку. Та разом з буденним холодом сірих плит їх зустрів і зовсім інший, тривожний звук — десь неподалік розлягалися відголоски битви. 

У повітрі відчувався гострий запах диму, відлунювали лункі удари металу об метал, а коридори були наповнені стривоженими криками. Усе навколо ніби здригалося, ніби передчуваючи, що те, чого найбільше побоювалися, таки настане. 

— Що тут відбувається?! — вигукнула Августа, роззираючись довкола. Її очі все ще бачили образи Туманних Островів, і контраст із палаючою реальністю видався жахаючим. 

Не встиг Ервін відповісти, як до них підбіг один із командирів у захисній броні, закривавленій пилом і кіптявою: 

— Ваша Величність! — задихано випалив він, схиляючи голову в пошані. — На нас напали! Зі старих тунелів, які колись були запечатані, вилізли монстри — і це лише частина лиха. Ворог скористався нагодою, щоб вдарити по замку. Ми ледве стримуємо їх! Стіни вже палають у кількох місцях! 

Ервін перевів погляд на Августу й Х’юстона. Лише мить як вони повернулися з Туманних Островів, сповнені нових таємниць і сил, однак у цієї сили була своя ціна. Тепер королівство опинилося на межі великої катастрофи. 

— Августо, тобі краще залишатися в замку. Ти… ми всі розуміємо, що ти не можеш ризикувати собою і… — Він затнувся на мить, у думках пролітаючи спогад про її благословенний стан. 

Вона зустріла його погляд, відчуваючи в душі боротьбу: я не бажаю відступати, але й усвідомлювала, яку цінність має її життя не лише для королівства, а й для майбутнього, яке вона носила в собі. Врешті вона кивнула: 

— Ти маєш рацію, але я допоможу чим зможу. Магія, яку я успадкувала та яку ми відчули на Туманних Островах… я спробую зупинити поширення полум’я й уберегти людей. Тобі ж варто очолити бій і з’ясувати, хто стоїть за цим нападом. 

Ервін полегшено стиснув її руку. Він знав, що вона сильна й готова діяти, водночас беручи до уваги її безпеку та безпеку майбутніх дітей. 

— Бережи себе, — прошепотів він, торкаючись губами її чола. — Ми разом подолаємо цю бурю, як і всі інші. 

— Х’юстон, — мовив Ервін, його голос звучав низько, ніби в грудях щось гарчало, — облиш турботи про мене. Проведи людей королівства у безпечне місце, допоможи Августі утримати стіни від полум’я та хаосу. А я… — він ледь усміхнувся, і в цій усмішці відчувалася холодна крига, — я покажу цим потворам, що таке сила дракона. 

Августа підняла на нього очі — в них палало несамовите хвилювання. Вона багато разів бачила Ервіна у битвах, але знала: його справжня могутність, пов’язана з драконячою іпостассю, залишається глибоко всередині. Він рідко дозволяв їй вирватися назовні, щоб не спопелити все довкола. Та зараз був саме той час, коли іншого вибору не було. 

— Бережи себе, — прошепотіла вона, хапаючи його за руку. — Я чекаю на тебе. 

— Я завжди повертаюся, — тихо мовив Ервін, і голос його, здавалося, відлунював гулом лютого вітру поміж гір. Потім він рушив через розламані двері у двір. 

Внутрішній двір нагадував поле бою. На бруківці лежали зруйновані статуї, десь валялися уламки балок та зметані лави. З тріщин у камені вихоплювалися потвори з масивними кігтями й роздвоєними хвостами, від яких виходив нездоровий сірий блиск. Солдати корони бились відчайдушно, але ворогів було надто багато. 

Ервін сповільнив крок, проводячи рукою по руків’ю давнього меча з гербом свого роду. Та раптом його погляд став крижаним, а зіниці звузилися, відбиваючи примарне сяйво луни. Він вдихнув повітря і голосно вигукнув: 

— Забирайтеся геть з мого королівства! 

Створіння повернули свої викривлені голови до короля, готові накинутися на нового супротивника, але чули про нього далеко не всі. Вони не знали, з ким зв’язалися. 

Тієї ж миті тіло Ервіна осяяло холодне біле сяйво. З-поміж його пліч вирвалися обриси могутніх крил, що почали стрімко збільшуватися. Скелі та уламки, що валялися кругом, дрижали під чарівною хвилею. Люди здивовано завмерли, а чудовиська завили від неприродного жаху, коли перед ними почала з’являтися велетенська фігура дракона з крижаною лускою, яка відбивала світло тисячами діамантових відблисків. 

Дракон видихнув клуби морозного дихання, і все навколо вмить уповило крижане морозне повітря, від якого на камінні миттєво виступав іній. Навіть полум’я, що виривалося з розтрощених факелів, згасало в льодовому подиху. 

Чудовиська зреагували злісним ревом і кинулися до дракона, намагаючись продертися крізь його луску, яка виявилася міцнішою за найтонший метал. Та марно — уламки їхніх кігтів з болісним скреготом злітали на землю. 

Король-дракон звів голову. Його очі виблискували синім холодним вогнем. Він різко розчахнув свою пащу — і з неї вихопився справжній крижаний шал. То було полум’я Льоду, проти якого не може встояти жодна плоть. Воно не пекло — воно скувало довкола все в імглистому морозі й товстому шарі інею. 

За лічені секунди кілька десятків монстрів, які ще хвилину тому здавалися невразливими, перетворилися на застиглі фігури, вкриті льодовим панциром. Їхні рики перетворилися на жахливі статуї страждання. 

Та Ервін не зупинився. Він підняв свої велетенські крила, змахнувши ними з такою силою, що частина стін, пошкоджених раніше, розлетілася на кам’яні уламки. Кілька зухвалих тварюк, що підбігли ближче, дракон відкинув одним помахом хвоста, наче ті були іграшковими. 

Солдати, отямившись від видовища, побачили в цьому порятунок і, окрилені, ринулися добивати ослаблених ворогів. Адже король-дракон своїм крижаним вогнем таки змусив чудовиськ тремтіти, і їхня лють здавалася вже зовсім не такою безмежною. 

Тим часом Августа бігла верхніми коридорами, щоб вибратися до центрального залу. Вона намагалася заспокоїти прислугу й непідготовлених до війни городян, що сховалися тут від бою. Відчувалося, що магічна енергія Ервіна наповнює повітря, стискуючи його до крижаних поривів. Іній уже повз по стінах, просочуючись із тріщин у камені. Але королева, пам’ятаючи про свій зв’язок із Туманними Островами, закликала воду й туман, що досі трохи відчувалися в підвалах, допомагаючи їй гасити маленькі осередки займання. 

Її руки світилися ніжним бірюзовим сяйвом, коли вона підтримувала поранених воїнів, а магія, подарована їй амулетом Елари, огортала їх зцілювальним потоком. 

Коли Ервін нарешті звівся на задні лапи, перед ним лишилися лише окремі групи чудовиськ, що намагалися втекти назад у свої прориті ходи. Дракон завив так, що звуки розривали небо — мовби воно ось-ось розколеться від цього звуку. У його звуці відчувалася і гордість повелителя, якому вклоняються інші дракони, і безжальна крига, перед якою навіть вогняні дракони схиляють голови. Бо льодовий вогонь може зупинити будь-який вогонь — і загасити пекельну лють найсильніших створінь. 

Зібравши всю силу в грудях, король востаннє випустив льодяний шал скувавши в льодових брилах останніх потвор. Потім поволі обернувся навколо, мов перевіряючи, чи залишився ще хоч один ворог. 

Не бачачи більше загрози, він схилив голову додолу, і довге сріблясте волосся за кілька секунд замінило луску. Тепер на тому місці стояв сам Ервін — виснажений, але непохитний, з очима, в яких ще сяяла крижана іскра. 

Солдати та мешканці замку, які відважилися вийти, проводжали його пошарпаними оплесками й надривними вигуками захвату. Для багатьох із них цей день став першим свідченням того, якою насправді міццю володіє їхній правитель. 

Х’юстон із кількома лицарями кинувся до нього: 

— Ваша Величносте… Ви неушкоджені? — Сповнений поваги та тривоги, він вдивлявся у бліді риси обличчя Ервіна. 

Король зітхнув, даючи собі мить, щоб відновити сили: 

— Живий, — відповів тихо, дивлячись на синюватий лід довкола. — Але ці потвори — не випадковість. Хтось або щось звільнило їх із замурованих печер. І ми мусимо з’ясувати, хто насмілився викликати дракона Льоду. 

Згодом, коли хаос у дворі почав стихати й поранених відтягнули в лазарет, Августа зустрілася з Ервіном у залі, де раніше ухвалювалися найважливіші рішення для королівства. Вона кинулася в його обійми, відчуваючи, як биття його серця досі відгукується суворим дрижанням сили. 

— Ти переміг їх, — прошепотіла вона, ховаючи лице в його плащ. — та серце підказує: це ще не кінец. Усе, що відкривається нам після повернення з Туманних Островів, не обіцяє миру. 

Ервін провів пальцями по її волоссю, заспокоюючи. Хоч він і наймогутніший дракон серед відомих світові, його душа не прагнула безкінечних воєн. Він хотів лише захистити свій народ і свою сім’ю. 

— Я знаю. Але якщо прийде ще більше загроз, я зустріну їх з усією міццю льодяного полум’я, — відказав він, у його голосі звучала крига та впевненість, — бо я — король-дракон, і весь цей світ завдячує тому, що ми, дракони Льоду, не даємо темряві остаточно поглинути життя. 

Х’юстон, стоячи поруч із воїнами, що присягалися королю, мовчки схилив голову, віддаючи шану: тепер усі побачили, що рід Де Освільд ніколи не був вигадкою чи перебільшенням. Їхні легенди — реальніші за будь-які палацові казки, а їхній король не просто володар, а й найсильніший із драконів, якому підкорилися навіть полум’яні повелителі інших земель. 

Августа доторкнулась до руки Ервіна, відчуваючи, як у ній поєдналися сила й мудрість. Не забувалася й клятва, дана Туманним Островам: вони повернуться, коли настане час, щоб знайти розгадку найглибших секретів драконівського роду. І хоча день був виграний, за їхніми спинами вже насувалася довга ніч та безліч перешкод, які доля готує тим, хто не боїться правди.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍