Svitlana Anosova - Королівство Крижаного Полум'я Частина 2 – Туманні Острови , Svitlana Anosova

Глава 43: Клятва островам

Попрощавшись із магічним кристалом, Августа, Ервін і Х'юстон знову опинилися серед дивовижного лісу, який поступово темнішав, ніби магія острова готувалася до їхнього наступного кроку. Вони рухалися вперед по вузькій стежині, що звивалася серед величезних дерев, гілки яких створювали природну арку над їхніми головами. 

— Що далі, Еларо? — запитав Ервін, оглядаючись. — Ми відчуваємо, що підходимо все ближче до розгадки таємниці, але відчуття небезпеки також зростає. 

Елара, яка йшла поруч із ними, зупинилася і подивилася на них з серйозним виразом обличчя. 

— Ваша подорож до кристала — це лише частина того, що чекає на вас у Туманних островах. Останній етап пов’язаний з древньою силою, яка спить у цьому світі. Вам потрібно знайти Священне Древо, яке дарує знання тим, хто має чисті наміри і готовий дізнатися правду. 

Августа кивнула, вдячна за її допомогу, і вони вирушили далі. Ліс ставав усе густішим, і здавалося, що навіть повітря ставало густішим. Нарешті вони вийшли на широку галявину, в центрі якої росло велетенське дерево, покрите сяючими візерунками, схожими на зірки, розкидані по його гілках. Древо нагадувало стародавнього хранителя, сповнене силою й таємницями. 

Ервін і Августа підійшли до дерева і поклали руки на його стовбур. Тепло, що випромінювалося від нього, здавалося заспокійливим, ніби воно могло дати відповіді на всі питання, які їх турбували. І тоді пролунав тихий голос, який здавалося, йшов із самого серця дерева: 

— Ви прийшли шукати правду і силу, — прошепотів голос, ледь чутний, але сповнений мудрості. — Але знай, що кожна відповідь має свою ціну, і кожне знання може стати тягарем. 

Августа заплющила очі і уявила своє питання: як вони можуть захистити королівство і зупинити монстрів, пробуджених батьками. Вона відчула, як магія дерева проникла в її свідомість, відкриваючи зображення майбутнього, у якому вона та її діти стоять на захисті королівства разом з Ервіном, оточені світлом і силою. 

Ервін також відчув відповідь на своє питання. Він побачив образ стародавнього роду драконів, який, як і їхній, покликаний підтримувати рівновагу в світі. Це знання вселяло в нього впевненість, що їхнє призначення — не лише в боротьбі, але й у збереженні миру і світла. 

Раптом галявина занурилася в темряву, і вони зрозуміли, що їхні видіння — це не лише відповіді, але й попередження. Голос дерева промовив востаннє: 

— Сила в любові, яка підтримує вас, але ви повинні бути обережні. Темрява пробудилася, і боротьба ще попереду. Будьте готові, бо те, що ви шукаєте, набагато складніше, ніж ви могли уявити. 

Світло дерева згасло, залишаючи їх стояти в темряві, усвідомлюючи, що їхня подорож лише починається, і випробування, які вони пройшли, — це тільки перший крок на шляху до справжньої сили та захисту свого світу. 

На Туманних островах стояла чарівна тиша. Августа, Ервін і Х'юстон стояли поруч з магічним деревом, відчуваючи його силу. Проте щось у повітрі ніби підказувало, що не все так спокійно, як здається. 

Раптом із тіні вийшла Елара — мудра хранителька Туманних островів. Її очі, глибокі й загадкові, дивилися на них із сумішшю турботи та схвалення. 

— Ви пройшли випробування, — тихо мовила вона, наближаючись. — Але це лише початок шляху. Кристал дав вам частину своєї мудрості, але небезпеки, які пробуджуються за межами островів, потребують вашої об’єднаної сили. 

Ервін кивнув, вдячно дивлячись на неї. 

— Ми дякуємо тобі, Еларо, за твою підтримку, — сказав він. — Але я відчуваю, що на наших землях насувається загроза. Ми повинні повернутися. 

Елара замислилася і зітхнула, наче розуміючи, що їхній час на островах обмежений. 

— Я передбачала, що цей день настане, — промовила вона з сумом, — коли вам доведеться повернутися у свій світ, не розкривши всіх таємниць цих місць. 

Елара повела їх крізь зеленаву напівтемряву лісу, де туман легкими пасмами обвивав стовбури й гілля дерев, наче нагадуючи, що весь цей світ — від води до найвищого листка — пов’язаний із потойбічною силою. Вони йшли мовчки, відчуваючи, як кожен їхній крок відлунює у просторі, ніби самі острови слухали кожне слово й навіть подих. 

Нарешті вони вийшли на невелику галявину, у центрі якої стояв круглий кам’яний вівтар, порослий м’яким зеленим мохом і вкритий ледь помітними стародавніми символами. Над ним, як завжди у цих краях, клубочився прозорий туман, що переливався від золотавого до сріблястого. 

— Присядьте, — тихим, але твердим голосом мовила Елара, показуючи їм на невисокі кам’яні лави навколо вівтаря. — Прийшов час сказати те, що повинен знати цей острів — і те, без чого я не можу вас відпустити. 

Августа, Ервін і Х’юстон обмінялися поглядами. Відчували напруження в повітрі, але водночас — благоговіння перед силою, що линула з цього місця. Вони мовчки сіли, а Елара стала попереду, несучи в руках крихітний жмуток трав і маленький кристал, з якого мерехтіло легке світло. 

— Я знаю, — сказала вона, вдивляючись в обличчя кожного, — що ви не встигнете виконати всі завдання, заради яких прийшли сюди. Ще багато залишається нез’ясованим. Ті, кого ви шукаєте, ще чекають вас у темряві. І є кристал — головний нашого світу, де заковано тих, хто колись віддав своє життя, аби врятувати цей світ від мороку. Але зараз ваш обов’язок — повернутися до своїх земель і захищати їх, поки ваші вороги не розростуться, немов тінь над світом. 

Вона підняла кристал, і його світло впало на Августу та Ервіна, зігріваючи їхні обличчя. 

— Однак, щоб острів продовжував довіряти вам свою магію, я повинна почути клятву. Клятву, що ви повернетеся сюди, коли настане призначений час. Клятву, що не забудете про цей край, і коли голос Туманних Островів покличе вас знову — ви відгукнетеся. 

Елара провела кристалом над кожним із них, і ніжна хвиля тепла пройшла крізь них, ніби сама магія торкнулася найглибших закутків душі. Морський вітер ущух, мов природа затаїла подих, вшановуючи мить обітниці. 

Ервін підвівся першим, вдихнувши глибоко. У його очах видно було й острах, і рішучість — адже він знав, що впускає у своє життя силу, яку ще не до кінця розумів. Він поклав руку на серце й тихо, але чітко промовив: 

— Клянуся Туманним Островам: коли цей світ знову потребуватиме мене, я залишу все й повернуся. Нехай моя кров — кров королівського роду Де Освільд — буде свідком цієї обітниці. 

Августа, відчуваючи, як у ній відгукується поклик островів і нове усвідомлення власної долі, теж піднялася. Вона тримала руку на животі — там, де вже визрівала надія на нове життя, і промовила голосом, схожим на тиху пісню: 

— Клянуся Туманним Островам: я не зраджу вашу довіру. Берегтиму ваші таємниці — і коли час покличе мене знову, я відповім і повернуся, щоб довершити свій шлях. 

Вона відчула, як у відповідь на її слова ледь ворухнулися дві душі під її серцем, ніби й вони брали участь у цій присязі. 

Х’юстон, відомий своїм розважливим і стійким характером, теж схилив голову, поклавши долоню на ефес меча: 

— Клянуся берегти вашу таємницю й повернутися, коли настане час островів. Якщо прийде час битися за Туманні Острови — я стану поряд із королем і королевою. 

Елара уважно вислухала кожне слово. Її погляд сповнився тихою вдячністю, коли вона піднесла кристал до своїх губ і прошепотіла стародавні слова мови, якої ніхто більше не пам’ятав. Потім обережно поклала його на вівтар. Камінь мерехтів кілька секунд, ніби перевіряв щирість їхніх сердець, а тоді засяяв рівним, умиротвореним світлом. 

— Туманні Острови приймають вашу клятву, — мовила Елара, зі сльозою радості в голосі. — І я зберігатиму її священний запис у залі хранителів. Коли настане година, що розбудить старі сили, ви почуєте наш заклик. Вірю, що ваш вибір врятує цей світ від мороку. 

Наче у відповідь на її слова туман легенько хитнувся, і з-за дерев пролунав химерний звук — можливо, шепіт вітру або схвалення самих островів. Легкий подих магії торкнувся всіх присутніх, єднаючи їхні дихання з диханням цієї землі. 

— А тепер, — тихо додала Елара, опускаючи руки, — вирушайте. Ваші землі потребують вас не менше, ніж ці Острови. Але пам’ятайте: ви дали слово — і цей світ ніколи не пробачить вам зради. 

Августа, Ервін і Х’юстон, відчуваючи водночас тривогу й полегкість, схилили голови в шані до хранительки. У їхніх серцях ще не згасала та тиха радість, що вони лишилися в злагоді з магією цих священних земель.
Тепер починалася нова сторінка їхньої історії: вони нестимуть на собі не лише королівську корону, а й урочисту обіцянку, дану Туманним Островам, — і колись повернуться, щоб довершити призначене. 

— Наш шлях лише починається… — прошепотіла Августа, і її голос розчинився у тумані, що знову заколисував Острів до сну. 

Провівши останні години на Туманних островах, Ервін оглянув таємниче місце, де вони мали віднайти звільнення для його батьків. Але глибоке, невидиме передчуття підказувало йому, що на їхнє королівство насувається нова загроза. 

— Ми ще повернемося на ці землі, — сказав він до Августи. — Та зараз серце підказує: є інше, що не може чекати. Я мушу захистити тебе, наших дітей і наш народ. Повернемося до замку. 

Августа кивнула, відчуваючи силу його рішучості, а Ервін, ніби передбачаючи майбутнє, витягнув невеличкий кристал, який світився м'яким сяйвом. Він обережно поклав його на камінь, поруч із древнім каменем. 

— Це чарівний маячок, — пояснив він, обертаючись до Августи та Х'юстона. — Завдяки йому ми зможемо завжди відкрити портал і повернутися сюди, коли настане час. 

Елара кивнула і зробила крок назад, спостерігаючи, як вони готуються до повернення. Ервін активував портал, а перед тим, як увійти, вони ще раз оглянулися, бачачи Елару, яка стояла біля вівтаря, мовчки благословляючи їх на подальшу подорож. 

"І коли світ знову зітхне в темряві, Туманні Острови згадають клятву. І голос, що був збережений у тиші, знову озветься…"

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍