Svitlana Anosova - Королівство Крижаного Полум'я Частина 2 – Туманні Острови , Svitlana Anosova

Глава 42: Таємниці кристалу

Коли вони наблизилися до кристала, Августа відчула дивний потяг, який тягнув її ближче, ніби сам кристал кликав її. Це була особлива енергія — знайома, мов шепіт з минулого, але водночас незбагненна. Вона зробила крок вперед, поклавши руку на кристал, і відчула, як магія пронизала її тіло теплом, яке лунало прямо в її серце. 

Здригнувшись, Августа проковтнула клубок у горлі. Шкіру огорнуло легке поколювання, подих став уривчастим. Здавалося, щось розкривається всередині — мов натягнута струна нарешті відпустила свій нескінченний звук, народжуючи гармонію. 

"Що це за відчуття?.." — подумки озвалася вона. 

У глибині власного єства прокинулося розуміння: вона тут не сама — і ніколи не була самотньою. Її пальці досі торкалися кристала — в цьому дотику вона відчула не голос, а дихання самого острова, що промовляв без слів. 

Раптом щось дивовижне трапилося — Августа відчула слабкий рух усередині себе, як ніби хтось відповідав на цей поклик. Вона злякано відвела руку, але світло кристала не згасало. Ервін і Х'юстон уважно дивилися на неї, бачачи, як на її обличчі з'являється дивне поєднання страху і здивування. 

— Ервіне… — прошепотіла Августа, відчуваючи теплі хвилі, які пронизували її зсередини. — Я відчуваю… щось, ніби моє тіло відгукується на силу кристала. 

Її тіло стало легким — ніби довга мандрівка нарешті завершилася, і тепер вона знайшла відпочинок. Та водночас з'явився страх: бути матір’ю в звичайному світі — вже велика відповідальність. А в світі магії — ще більша. Бо вона несе відповідальність не лише перед собою, а й перед короною, родом і майбутнім. 

Ервін ступив до неї, поклавши руку на її плече, готовий підтримати її. 

— Це магія, що йде з самого серця острова, — сказав він. — Можливо, вона реагує на те, що ми тут, або на те життя, що ти носиш у собі. 

Раптом кристал почав пульсувати світлом ще інтенсивніше, і Августа відчула, як два окремих потоки енергії виходять з нього. Один потік влився в неї, і вона відчула, як ця сила торкнулася двох крихітних істот, які вже жили під її серцем. Вона вперше зрозуміла, що в її лоні — не одна, а дві душі, і вони також сприймають цю магію. 

Вона подивилася на Ервіна з широко розкритими очима, зрозумівши правду. 

— Ервіне… мені здається, кристал не просто реагує на мене – він знає... про них. — Вона зробила крок до нього. — У нас буде двоє дітей, — її голос був зворушений і трохи наляканий. — Кристал… ніби він благословляє нас і наших майбутніх дітей. 

Ервін дивився на неї з ніжністю і гордістю, відчуваючи, як магія кристала не лише дарує їм силу, але й об'єднує їхнє майбутнє з долею цього світу. Він нахилився і поцілував її руку, розуміючи, що перед ними відкривається щось значно більше, ніж вони могли уявити. 

— Це благословення і водночас відповідальність, — сказав він, обіймаючи її. — Наші діти, можливо, одного дня стануть частиною магічного світу, і нам належить захистити його для них. 

У його очах відбивалося світло — не лише почуттів, а й спогадів. Він згадав роки, коли зростав без батьків, без підтримки, сам у холодних залах, де його вчили керувати власною силою. І саме тому зараз він відчував справжній трепет: ці діти не знатимуть самотності. Він не допустить цього. 

– "Мої діти не житимуть у тіні трону. Вони не боятимуться мого драконячого роду. Я подарую їм світло, а не страх", — клявся собі Ервін, стискаючи її руку. 

Його пальці лагідно лягли на її живіт. Усмішка, що торкнулася його вуст, була м’якою й ніжною. У цій миті не було короля — лише чоловік, що кохає й обіцяє завжди бути поруч. 

Із тіні позаду почулося легке покашлювання. Х’юстон, досі притулившись до дерева, вийшов уперед. У його погляді світилося здивування — і щось тепле, щире. 

— Двоє? — перепитав він, переводячи погляд з Августи на Ервіна. — Тепер вам точно знадобиться моя допомога частіше. З двома малюками легко не буде. Якщо один із них успадкує драконячий зір, а інший — королівський характер… я переїжджаю до гір Ерінделля! 

Августа засміялася. Напруга спала, а її очі сповнилися теплом. 

— Ми радо приймемо твою допомогу, Х’юстоне. Тільки не дивуйся, якщо доведеться бавитися й із крильцями. 

— Ну все, — зітхнув той театрально. — Двоє спадкоємців дракона — це вдвічі більше радості. І вдвічі більше безсонних ночей для мене… 

Але в його очах було щось справжнє — світло, що не сховалося за жодним жартом. 

Кристал світлився далі, і раптом Августа побачила: в світлі перед її внутрішнім зором виникли силуети. Величні, плавні рухи — дракони. Їхні тіла мерехтіли в блакитній імлі, мов хвилі в глибинах океану. Очі — глибокі, як нічне небо, і спокійні, мов безвітряне море перед світанком. Вони пливли крізь туман світів. 

– "Це... дракони води?" 

Вона відчула їхню присутність — лагідну, благословенну. І серед них — постаті людські. Постаті предків? Її? Ервіна? Вони дивилися з далечини і ніби шепотіли: 

— "Ми з вами. Не бійтеся." 

Августа кліпнула — і видіння зникло. Лишився лише спогад. І впевненість: діти, що мають народитися, — особливі. Їхній прихід змінить усе. 

Ервін нічого не питав. Він просто обійняв її. І цього було достатньо. 

Кристал випромінював світло далі, м’яко, спокійно — як серце, що дихає. Августа й Ервін знали: цей момент став благословенням. Подарунком магії. І водночас — викликом. 

— Це дар. І велика відповідальність, — прошепотів Ервін. 

Августа схилила голову й торкнулася його грудей. 

— Ми впораємось. Разом, — мовила вона. 

У відповідь кристал спалахнув востаннє. У цій миті вони зрозуміли: тепер їхні долі — не лише особисті. Вони стали частиною великої історії. 

Їхні серця несли в собі не лише їхню любов, а й два нові життя, що вже давали про себе знати. 

І саме ця єдність — кохання, життя і надія — стане ключем до порятунку світу. 

М’яке сяйво кристала огортало їх, мов обіцянка, і в його сяйві вони відчули себе не просто королем і королевою, а родиною, об'єднаною силою кохання та магії, що охоплює їхній світ.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍