Ден Сіммонс - Гіперіон, Ден Сіммонс

не рвонули автономні відсіки, поки не згорів од перевантаження аварійний центр і не «потекли» внутрішні переділки. Після цього із ворожого корабля в тельбухи зорельота зарядили ракетами з боєголовками, які у ВКС досі по-старомодному звали картеччю — все одно що вкинули у заповнений щурами лабораторний лабіринт протипіхотну гранату.

У тисячах отворів мерехтіли промені світла, які де-не-де перетворювалися на барвисту веселку, втрапивши в туман колоїдної основи з аерозолю пилу, крові та якоїсь оливи. З місця, в якому у невагомості висів Кассад, крутячись та перекидаючись разом із кораблем, йому було видно десятки, багато десятків інших тіл, голих та пошматованих, кожне з яких здійснювало оманливо граційні рухи, наче з підводного балету у виконанні небіжчиків без сили тяжіння. Більшість трупів плавали посеред власних зоряних систем, орбітами яких бігали краплини крові та кавалки їхньої власної плоті. Кількоро витріщалися на Кассада поглядом мультяшних персонажів із булькатими від внутрішнього тиску очима та, здавалося, вабили його до себе випадковими млявими помахами рук.

Метляючи ногами, Кассад плив цим румовищем, намагаючись потрапити до головної шахти, а звідти — у командний відсік. Зброї він ніде не помітив (схоже, що вдягти скафандри встигли тільки десантники), зате був переконаний, що в пункті свого призначення або ж у кормових казармах десанту знайдеться шафа зі зброєю.

Зупинився він перед останнім герметичним люком. Тепер уже було не до сміху. За ним він не бачив ані головної шахти, ані кормових казарм. Ані, власне, самого корабля. Секцію, в якій знаходився Кассад — витяжну стрілу з палатами медичного модуля, огризок головного корпуса, було видрано із тіла зорельота, ніби Ґренделеву руку легкими зусиллями Беовульфа[81]. Цей останній негерметичний люк до головної шахти вів у відкритий космос. У кількох кілометрах полковник розгледів із добрий десяток понівечених фрагментів «Мерріка», що безладно крутилися в яскравому сяйві місцевого сонця. Зелена з ляпіс-лазуровою барвою планета нависала так близько, що Кассад відчув напад акрофобії[82] і тільки сильніше вчепився у раму люка. І навіть у ту мить, коли він спостерігав цю картину, над лімбом планети сковзнула зірка, замерехтіла рубінова морзянка лазерної зброї, і випатрана секція корабля за півкілометра космічної порожнечі від Кассада знову вибухнула металевими випарами, леткими речовинами, що тієї ж секунди замерзали, та чорними цятками — тілами людей, які, обертаючись, розліталися навсібіч.

Кассад відсахнувся і зарився глибше в затінений клубок аварійних нутрощів, аби помізкувати над ситуацією, що склалася. Десантного скафандра вистачить, максимум, на ще одну годину — полковник уже відчував тухлий сморід від ушкодженого регенератора, — а герметично замкнутих кают і відсіків під час борсання в невагомості він не помітив. Та й навіть якби він одшукав герметичну шафу або ж шлюз, далі що робити? Кассад не знав, яка планета розкинулася попід ним — Гіперіон чи Вертоград, — проте він голову поклав би на те, що Збройних сил Гегемонії немає на жодній із них. Як і на те, що жодна самооборона не кине виклик військовому кораблеві Вигнанців. Минуть тижні, поки абиякий патруль добереться в ці місця розслідувати місце катастрофи. Не виключав Кассад і того, що цей вертлявий шмат сміття, на чиєму борту він знаходився зараз, зійде з орбіти, перш ніж хто-небудь вирішить його перевірити. І тисячі тонн покрученого металу згорять в атмосфері при падінні. Тутешньому населенню, напевно знав Кассад, це може не припасти до вподоби, та на їхньому місці вигідніше було змиритися з падінням курінчика неба на голови, ніж стати до бою проти Вигнанців. Похмуро всміхнувшись, полковник зрозумів, що при наявності хай яких примітивних оборонних засобів на орбіті або пучкових випромінювачів на землі, набагато розважливіше висадити в повітря це румовище, аніж відкривати вогонь по зорельоту Вигнанців.

Кассадові було байдуже. Або ж він негайно починає діяти, або він загине набагато раніше від того моменту, коли останки його корабля потраплять у щільні шари атмосфери чи місцеве населення розпочне вживати своїх заходів.

Візуальний підсилювач повністю потріскався від шрапнелі, яка вбила десантника, та Кассад попри те опустив усе, що від нього лишилося, поверх оглядового щитка каски. Застережливо блимали червоні індикатори, однак у скафандрі ще залишалося чимало енергії, аби продемонструвати залиту світло-зеленим світлом інфограму, намальовану у павутинні шпаринок. Тепер Кассад бачив факельника Вигнанців у ста кілометрах із напнутими силовими полями, що тримали оборону, затьмарюючи собою зорі. Від зорельота відокремилося кілька об’єктів. Якусь мить полковник був певен, що це ракетний залп із милосердя, і навіть устигнув безрадісно вишкіритися в очікуванні кількох останніх секунд життя. Та потім він зауважив їхню незначну швидкість і підкрутив збільшення у візуальному підсилювачі. Кліпнули червоним вогником індикатори, й інфограма згасла, однак перед тим Кассад мав час роздивитися конічні яйцеподібні обриси, що мали маневрові рушії, блістери кокпітів і по цілому жмуту із шести позбавлених шарнірних з’єднань маніпуляторів, що ніби волочилися по ходу абордажних катерів — або «кальмарів», як їх називали всі у ВКС.

Кассад іще глибше зарився в нутрощі аварійного корабля. До зустрічі із першим «кальмаром» чи кількома із них у нього лишалося всього тільки пара хвилин. Скільки Вигнанців уміщається в одному такому? Десятеро? Двадцятеро? Полковник майже не сумнівався, що не менше як десяток. Десяток озброєних до зубів бійців із інфрачервоними давачами та сенсорами руху. Елітний відповідник Космічно-десантних військ Гегемонії, ці спецпризначенці мають не тільки добрий вишкіл для ведення бою за умов вільного падіння, а й навіть за цілковитої невагомості, в умовах якої вони народжувалися й зростали. Довгі кінцівки, хапальні пальці на ногах і протези хвостів дають їм відчутні переваги в цьому середовищі, хоча Кассад узагалі сумнівався, чи вони насправді потребували такої фори в ситуації, що вже склалася для них переможно.

Змагаючись із припливом адреналінового страху, через який він заледве не зірвався на крик у спробі заховатися в темряві, Кассад розпочав свій обережний відступ назад лабіринтом покрученого металу. «Чого їм треба?» Полонених. Хіба це не розв’язання проблеми, як йому вижити? Здайся, і житимеш далі. Та полковник бачив голограми розвідників ЗС, що були зроблені на захопленому кораблі Вигнанців в околицях Брешії. У його трюмі виявили понад дві сотні полонених. А у Вигнанців, очевидно, накопичилося чимало запитань до громадян Гегемонії. Може, годувати і тримати під вартою стільки душ їм було невигідно або ж вони взагалі вели всі допити у відповідний спосіб, та факт лишався фактом: усім схопленим цивільним із Брешії та солдатам Збройних сил Гегемонії зробили вівісекцію. Їх знайшли розпоротими і розіпнутими на сталевих піддонах, наче лабораторних жаб, з органами, вилученими та