Сільвія Морено-Гарсія - Мексиканська готика, Сільвія Морено-Гарсія

— Так я і зроблю, якщо ти будеш настільки неґречним і не допоможеш мені.

— Я думав, я тобі допомагаю, даючи рушник, щоб ти витерла волосся, стілець, щоб ти сіла, і вино, щоб погамувала нерви.

— З моїми нервами все гаразд.

Він встав із келихом у руці й окинув її насмішкуватим поглядом:

— То що тобі наснилося?

Їй не хотілося соромитися перед ним, як дурепі, червоніти перед чоловіком, що ставиться до неї з такою неприхованою ворожістю. Але вона пригадала його губи на своїх губах, його руки на своїх стегнах, і хребтом їй пробіг заряд. У тому сні змішалися жага, небезпека, ганебний страх і таємні бажання, до яких потайки прагнули її тіло і розум. Вона аж тремтіла від цієї безсоромності. І від нього.

Таки не втрималась і зашарілася.

Вірджил усміхнувся. Вона знала, що це неможливо, але зрозуміла: він знає, що їй снилося, й чекає найменшого натяку на запрошення. В голові проясніло, і вона згадала слова — одну-єдину фразу: «Розплющ очі».

Стиснула руку в кулак, врізавшись нігтями в долоні, й похитала головою:

— Це був кошмар.

На Вірджиловому обличчі відбився подив, а тоді розчарування. Він скривився:

— Можливо, ти сподівалася уві сні зайти до Френсіса?

Слова її приголомшили, але й надали сили подивитися йому в вічі. Та як він сміє? Ще й після того, як казав, що хоче поладнати з нею? Але тепер вона все збагнула. Цей чоловік — брехун. Він грається з нею, морочить голову, намагаючись заплутати, збити з пантелику. Коли це було йому потрібно, він прикинувся добрим, проявив дещицю приязності, котру тут же забрав назад.

— Лягай спати, — сказала вона, хоча про себе подумала: «Пішов ти», та це явно читалося в її тоні.

Вирвала лампу з його рук і залишила його у темряві.

Вже у своїй спальні помітила, що пішов дощ — із тих, що ллють невщухно, монотонно вистукуючи по шибці. Зайшла до ванної, оглянула купіль: вода була холодна, пара давно розвіялась. Висмикнула пробку.

18

Боячись знову пуститися в сомнамбулічні мандри, спала Ноемі уривчасто, проте зрештою таки склепила повіки.

Почувши шерхіт тканини і скрип підлоги в кімнаті, з острахом повернула голову до дверей, стиснувши простирадло.

Це була Флоренс, у строгій чорній сукні з намистом. Вона увійшла до Ноемі зі срібною тацею в руках.

— Що ви робите? — спитала Ноемі, сівши в ліжку. В роті у неї пересохло.

— Час обідати, — відповіла жінка.

— Що?

Невже вона проспала аж до обіду? Вискочила з ліжка й розчахнула завіси. В кімнату полилося світло. На­дворі все ще дощило. Ранок давно минув, а вона того і не помітила, виснажена нічними пригодами.

Флоренс поставила тацю на столик і налила Ноемі чашку чаю.

— Ні, дякую, — похитала головою Ноемі. — Перед обідом я б хотіла побачитися з Каталіною.

— Вона прокинулася, але невдовзі знову лягла, — відповіла Флоренс, ставлячи чайник. — Від ліків її хилить на сон.

— В такому разі скажете мені, коли приїде лікар? Сьогодні ж день візиту?

— Він не приїде.

— А я думала, він навідується щотижня.

— Дощ досі не ущух, — незворушно сказала Флоренс. — Він не зможе приїхати в таку погоду.

— Але ж дощ буде і завтра. Зараз же сезон дощів. Що ж тепер робити?

— Якось будемо обходитися самі, як завжди.

В цієї жінки на все є чіткі відповіді, неначе вона записала і вивчила напам’ять усе, що мусить казати.

— Будь ласка, повідомте мене, коли Каталіна прокинеться, — наполягла Ноемі.

— Міс Табоада, я не ваша служниця, — відповіла Флоренс, однак у голосі її не вчувалося якоїсь ворожості. Це була проста констатація факту.

— Я це розумію, але спершу ви забороняєте мені бачитися з Каталіною, не повідомивши вас, а тоді ставите неможливі умови для того. В чому ваша проблема?

Ноемі розуміла, що поводиться вкрай грубо, але їй хотілося хоч трохи подряпати фасад цілковитого спокою Флоренс.

— Якщо вам щось не подобається, раджу поговорити з Вірджилом.

Вірджил. Останнє, чого їй хотілося — мати справи з Вірджилом. Схрестивши руки, Ноемі подивилася на Флоренс. Жінка відповіла холодним поглядом, злегка викрививши уста в легкому натяку на насмішку.

— Смачного, — промовила, усміхнувшись так зверхньо, неначе виграла битву.

Ноемі помішала ложкою суп і відпила чаю, однак тут же покинула їсти. В неї починала боліти голова. Знала, що мусить поїсти, одначе відчувала потребу оглянути будинок.

Узяла кофту і рушила на перший поверх. Що вона сподівається знайти? Примар, що чигають за дверима? Навіть якщо якісь тут і є, її вони уникають.

У кімнатах із меблями, накритими простирадлами, було моторошно — як і в оранжереї з хирлявими рослинами. Проте, окрім відчуття гнітючості, у цих приміщеннях не було більше нічого. Ноемі зайшла в бібліотеку і розсунула запнуті завіси.

Поглянула на круглий килимок із зображенням змія, який помітила під час першого візиту, і обійшла довкруг нього. Їй снився змій, що вилупився з яйця — ні, з плодового тіла. Якщо сни мають значення, що б то могло означати?

Що ж, не обов’язково було дзвонити психоаналітику, щоб зрозуміти, що в ньому був сексуальний підтекст. Якщо завдяки панові Фройду навіть потяг на в’їзді в тунель втілює яскраву метафору, то не складно розгадати і значення фалічного гриба, який пробивається крізь ґрунт.

Вірджил Дойл і вона.

А ось це вже ніяка не метафора, тут все і так ясно.

Спогад про нього, його пальці в її волоссі та поцілунок його уст змусив її стрепенутися. Щоправда, нічого приємного вона не відчула. Натомість їй стало холодно і тривожно. Повернулася до полиць, гарячково вишукуючи серед томів щось почитати.

Узявши навмання кілька книжок, повернулась до себе. Постояла біля вікна, дивлячись надвір і покусуючи ніготь, доки не вирішила, що вона занадто рознервувалася і треба покурити. Знайшла сигарети, запальничку і чашку з напівголими купідонами, яку використовувала замість попільнички. Затягнулася, сіла на ліжко.

Вона навіть не завдала собі клопоту подивитися, які книжки взяла у бібліотеці. Перша називалася «Спадковість: закони і факти, застосовні для покращення людської раси». Друга була вже цікавіша — присвячена греко-римській міфології.

Відкривши її, побачила на першій сторінці бляклі вогкі плями. Обережно перегорнула кілька сторінок. Вони були майже недоторкані — на куточках однієї-двох лише по кілька дрібних цяточок — немовби природа азбукою Морзе залишила їй послання на папері й оправах.

Простягнула ліву руку з сигаретою і збила попіл у чашку на столику. Золотоволосу Персефону, писалося у книзі, затягнув у своє царство Аїд.