Джон Гришем - Фірма

— Більшість субот він на роботі — по декілька годин. У неділю не їздить. Це вже я втрутилася. Звісно, коли буває цейтнот, чи пора сплати податків, то на роботі всі вони й ночують. Я гадаю, це Мітч щось неправильно зрозумів.

— Він не збирається знижувати темпи. Та фактично вже тою роботою одержимий. Часом до світанку там сидить. Приїде душ прийняти, та знов на роботу.

— Ламар каже, що у фірмі Мітч стає легендою.

Еббі відпила вина й озирнулася на стійку бару.

— Круто. Я одружена з легендою.

— Про дітей ще не думали?

— Не забувай, для цього потрібен секс.

— Та ну, Еббі, не все ж так погано.

— Я не готова ще для дітей. Не збираюся бути мамою-одиначкою. Я кохаю чоловіка, та ось у відповідальний момент в нього виявиться термінова важлива зустріч, і він мене лишить у пологовій залі саму, як розширення дійде до восьми сантиметрів. Ні про що не думає, лише про кляту юридичну фірму.

Кей через стіл потяглася і взяла руку Еббі, лагідно потисла. З теплою усмішкою й мудрим виразом очей сказала:

— Все буде гаразд. Перший рік найважчий. Все налагодиться, обіцяю.

Еббі всміхнулася.

— Перепрошую.

Підійшов офіціант, приніс замовлення, жінки замовили ще вина.

Креветки, тушковані у суміші вершкового масла й часникового соусу були неперевершені. Холодний кіш з овочами подали на листках салати, з кволими дольками помідорчика.

Кей жувала броколі.

— Еббі, ти ж знаєш, фірма заохочує до появи дітей.

— Та мені байдуже. От тепер я фірму не люблю. Я змагаюся з фірмою і сильно їй програю. Тож можу не надто прислухатися до того, чого вони там хочуть. За мене вони моє життя не плануватимуть. Я от не розумію, чому вони мають втручатися у те, куди взагалі не повинні пхати носа. Це місце моторошне, Кей. Я не можу у всьому розібратися, та через тих людей у мене мурашки по шкірі.

— Вони хочуть мати щасливих юристів зі стабільними родинами.

— А я хочу, щоб до мене повернуся чоловік. Тепер іде процес, коли його в мене забирає фірма, тож родина аж ніяк не стабільна. Коли вони від нього відчепляться, тоді й ми станемо, як всі, нормальними, і матимемо дворик з дітками. Та не тепер.

Принесли вино, а креветки вже захололи. Еббі все поволі з’їла, випила вино. Кей вже придумала іншу тему для розмови, не таку болісну.

— Ламар казав, що Мітч побував на Кайманах.

— Так, вони з Ейвері там провели три дні. Казав, що суто ділова поїздка. А ви там бували?

— Щороку їздимо. Красиве місце з надзвичайними пляжами і теплою водичкою. Щороку ми туди вирушаємо у червні — по завершенні занять у школі. У фірми два великих кондомініуми на пляжі.

— Мітч хоче мене на весняні канікули туди повезти, в березні.

— Треба, треба. До того, як з’явилися діти, ми просто лежали на пісочку, попивали ром і займалися сексом. Для такої мети фірма й ті кондомініуми облаштувала, а як пощастить, то ще й літаком полетите. Вони тяжко працюють, та потребу у відпочинку теж добре розуміють.

— Не треба при мені, Кей, згадувати ту фірму! Не хочу чути, що їм подобається, чого вони не люблять, що роблять і чого не роблять, чому сприяють і чого не схвалюють.

— Усе налагодиться, Еббі, обіцяю. Ти ж зрозумій, чоловіки — твій, мій — чудові юристи, і таких грошей їм більше ніде не вдасться заробити. А ми з тобою кататимемося на нових «б’юїках».

Еббі відрізала шматочок креветки і вмочила її в масло з часничком, ще трохи виделкою повазяла по тарілці, а тоді відсунула її від себе. Келих уже спорожнів.

— Знаю, Кей. Я знаю. Але ж у житті існує сила іншого — не лише велике подвір’я і «пежо». І здається, що навколо жодна людина цього не розуміє. Я можу заприсягайся, що коли ми мешкали в Кембриджі у двох кімнатках, були щасливіші, ніж тепер.

— Ви ж тут всього декілька місяців. Скоро Мітч пригальмує, і ви повернетеся до звичних буднів. Мине небагато часу, по патіо бігатимуть маленькі Мак-Дірчики, а ти не встигнеш оговтатися, як Мітч уже стане партнером. Повір мені Еббі, скоро все налагодиться. Зараз у вашому житті такий період, крізь який ми всі пройшли, і нам усе вдалося.

— Дякую, Кей. Ну звичайно ж, сподіваюся, що так усе й буде.

Парк на крутому березі річки виявився невеликим, два-три акри землі. На честь мужніх конфедератів, які боролися й відвоювали річку й місто, тут спорудили дві бронзові статуї та ряд гармат. А під пам’ятником генералу на коні принишк п’яничка, скулився під ватяною ковдрою у картонній коробці, яка майже не захищала від заморожених крапель дрібного дощику. А за п’ятдесят ярдів в долині по Ріверсайд-драйв мчали автомобілі, ввечері рух був такий само жвавий. Уже стемніло.

До ряду гармат підійшов Мітч, спинився, оглядаючи ріку й мости, за якими починався Арканзас. Він розстебнув комір і витяг капюшон, натягнув на голову. Стояв і чекав.

Віддалік за шість кварталів можна було і Бендіні-білдінг побачити. Він запаркував авто в центрі міста, далі до річки дістався на таксі. Був певен: ніхто не стежив. А зараз чекав.

Від морозного вітру, який дув від річки, його обличчя вже почервоніло, в пам’яті виникли вітри Кентуккі, коли він лишився без батьків. Були холодні люті зими. Одинокі й спустошливі. Він носив чужі пальтечка після родичів чи друзів, які йому віддавали, і вони ніколи не були досить теплими, щоб зігрівати. Одяг із секонд-генду. Мітч відігнав від себе спогади.

Почулися швидкі кроки й виник силует, який наблизився до гармат. Цей хтось спинився, а тоді повільно підійшов.

— Мітчу?

Це був Едді Ломакс, одягнений у джинси й довгу шубу з кролячого хутра, а густі вуса й ковбойський капелюх робили його схожим на чолов’ягу з реклами сигарет «Мальборо».

— Так, це я.

Той підійшов ближче. Став по інший бік гармати, тепер вони обоє скидалися на вартових війська конфедератів, що стежили за рікою.

— За тобою хвоста не було? — запитав Мітч.

— Ні, не думаю. А за тобою?

— Ні.

Мітч кинув оком дорогу, далі — річку. Ломакс сховав руки до кишень. Тоді запитав:

— Останнім часом із Реєм не розмовляв?

— Ні, — Мітч відповів коротко, ніби даючи зрозуміти, що