Євгеній Шульженко - Гра почалась 2. Місто Сонця, Євгеній Шульженко

- Степан? – Ксенія підбігла до смаглявого хлопця та зупинилась, опустивши палицю, - Я можу поговорити з тобою?

- А ти хто така? – хлопець перевів погляд на Алішу, що теж підскочила та уважно дивилась на нього, - І що за звір з тобою?

- Я подруга Мілани, - сказала дівчина, та Степан в мить напружився, - чи можеш..

Та Ксенія не встигла договорити, як командир розвідників різко розвернувся до своїх воїнів та наказав їм йти до виходу з міста, чекати його там та оглянути поле на наявність собак. Ті, махнувши головами, рушили в сторону селища.

- Мені і так влетіло за Мілану, - пошепки та зі злістю мовив Степан, - ще й ти приходиш серед дня та перед всією групою розвідників питаєш таке.

- Вибач, - здивувалась дівчина та почервоніла, - я не знала куди йти та кого питати. Мілана про тебе говорила як про хорошу людину. Тому я..

- Я не знаю, чому губернатор так на неї розлютився, - знову перебив хлопець, - але я точно знаю, що вона увірвалась вночі в лабораторію в палаці самого губернатора. Обдурила охорону та пішла в заборонене місце. Я зрозумів, що все що Мілана робила, та й взагалі, прийшла до нас – не для того, щоб служити місту Сонця, а з якихось своїх планів та намірів.

- Так, можливо, - погодилась Ксенія, - але, будь ласка, послухай мене, - благаюче подивилась дівчина на Степана, - вона хоче знайти ліки проти вірусу. Вона всім серцем мріє розбудити своїх батьків та всіх дорослих.

- Оце новина, - здивувався Степан, - що ще за вірус? Мілана що месія? Чому ви вирішили, що можете розбудити дорослих? Вони сплять, і це назавжди.

- Ні, це не так, - Ксенія впевнено подивилась в очі Степану, - ми були в Дослідному Центрі, який вивчав деякий вірус під назвою Гамма. Цим вірусом заражені всі люди на планеті, - дівчина підняла плечі, - ну, або всі люди Столиці. Всі дорослі від тринадцяти років засинають, але не вмирають. І цей вірус вивчали вчені, та шукали ліки чи антивірус.

Ксенія, як Аня її не просила, розповіла Степану все, що було відомо про вірус, про пошуки та те, чому загін племені Вітрів прийшов в місто Сонця. Та про те, що Іллю схопили проти волі та привели сюди полоненим. Виклала все. Та Степан слухав, зосереджено дивлячись в землю, перебираючи свою палицю пальцями. Коли ж Ксенія закінчила, подивився на сонце та поволі пішов в сторону виходу з міста. Ксенія пішла разом з командиром розвідників.

- Все це нагадує казку, - тихо мовив Степан, - я не можу повірити ні одному слову. Вигадка про вірус та надія знайти ліки. Ви що теж вчені? Ви собі вирішили, що можете знайти рішення?

- Ми маємо надію, - тільки й мовила Ксенія, - та ми точно не хочемо, щоб Мілана та Ілля були полоненими, яких змушують брати участь в цих божевільних Дитячих Іграх.

Степан зупинився та повернувся до Ксенії, подивився їй в очі. Стояв та мовчав, його погляд не видавав ніяких емоцій: ні радості, ні суму, ні гніву.

- Я не хочу мати з вами справ, - сказав Степан, як вдарив, - відчепись від мене та більше не підходь. Мені не потрібні проблеми.

Хлопець поспішив до своїх розвідників, а Ксенія стояла як вкопана, та дивилась йому в спину. Все пропало. Та тільки Аліша муркнула та почала тертись об ногу дівчини.

Настав вечір, запалали вогнища, засвітився стадіон. Всі діти кинули свої справи, лише охоронці надути та злі не могли покинути свої пости. Все місто Сонця рушило до стадіону. В цих іграх хлопці та дівчата могли зайти всі, не зважаючи на те, що лавок на трибунах не вистачало. Хтось сидів, хтось стояв. Багато дітей товклись на вході, та звідти дивились на поле.

Як тільки стадіон був повністю заповнений, до приватної трибуни зайшов губернатор та його свита. Всі зайняли свої місця та почали аплодувати. Зал підхопив оплески, та деінде було чути гасло «Нам потрібні діти!».

Губернатор Євген встав та підняв руки, прохаючи тиші. Діти замовкли, подивились на голову міста.

- Сьогодні починається другий день Дитячих Ігор, - крикнув губернатор та всміхнувся, - і як ви добре пам’ятаєте, вчора у нас з’явилось два нових чемпіона, - діти зааплодували та знову замовкли, - в історії Дитячих Ігор, вони перші, хто став переможцями. Тому ми маємо віддати їм шану та цей день присвятити Мілані та Іллі.

Діти на трибунах та біля входу переможно закричали, захлопали руками, та затупотіли ногами. Весь день тільки і був про двох переможців. Вони заслуговували на велику винагороду! Та губернатор все ж найрозумніший та найблагородніший серед усіх! Весь день Дитячих Ігор для чемпіонів!

- Отже, - знову взяв слово Євген, - сьогодні Мілана та Ілля доведуть всім, що вони справжні чемпіони, у яких треба повчитись! Наші герої сьогодні будуть змагатись проти десяти поточних чемпіонів міста Сонця! Основне завдання – стати королем гори!

Глядачі загуділи та завили від радощів. Оце буде гра! Оце шоу! Тож завдання Мілани та Іллі – це пройти повз локації та дійти піраміди з дерев’яних ящиків. Саме верхівка цієї піраміди і є фінальною точкою. Вилізуть на піраміду, та піднімуть свою зброю над головою. Так буде закінчена Гра!

По стадіону пролунав сигнал початку гри. Охоронці заздалегідь вивезли клітки з Міланою та Іллею до поля, але весь цей час не відчиняли їх. Діти мали почути умови сьогоднішнього змагання. І вони почули. Хлопець дивився на Мілану перелякано, великими круглими очима. Вони двоє проти десяти дітей, що не один день тренувались в мистецтві бійки.