Вікторія Калінгер - Серце Дракона, Вікторія Калінгер

- Вода тут во істину тепла. – Промовила Мира, скидаючи з себе цю тяжку одежину. – Якщо мій  чоловік настільки ж безстрашний, як про нього ходять легенди – вона вже стояла перед ним лиш у спідній сорочці, що ледь доходила до колін – То він не побоїться поплавати під водоспадом зі своєю імператрицею.

Не давши Драгану прийти до тями, Мира щиро посміхнулася і побігла в сторону водоспаду.

«Що ж це за дівчина така? – Запитував себе чоловік. – На коні їздити боїться. Від думки про близькість зі мною стає наче натягнута струна. А тут роздяглася і побігла плавати. Та вона мене з розуму зведе! І це я знаю її лише декілька днів. Що ж буде далі?».

Дівчина вже була у воді, коли Драган скинув з себе сорочку і взуття і в одних штанах пішов за нею.

- Вода просто чудова! – Помітивши чоловіка, крикнула Мира. Вона була такою гарною та щасливою в цю мить, що Драган не втримався і посміхнувся.  

Не відповідаючи, чоловік стрибнув у воду. Декілька секунд він не випливав на поверхню, що змушувало Миру хвилюватися. 

- То моя імператриця не така проста, як хоче здаватися.  – Драган винирнув позаду дівчини чим злегка злякав її.

Вона повернулася до нього обличчям і застигла. На його губах сяяла усмішка. Волосся мокре. А очі сяють як два смарагди. Мира просто милувалася цим чоловіком. Тепер вже її чоловіком.

- Я така, як є, мій імператоре – не більше і не менше.

- Саме тому ти мені і подобаєшся. – Відповів чоловік і припав своїми вустами до вуст дівчини.

Це був ніжний і водночас дбайливий поцілунок. Ще ніхто і ніколи так не цілував Миру. Спочатку вона відчула теплі губи. Потім поцілунок ставав більш наполегливим і пристрасним. Язик чоловіка проник в середину. Відчуття, що в цей момент заповнювали дівчину, були новими та не відомими їй. В середині неначе розбурхувалося дике полум’я, що загрожувало спалити її вщент. Мира і сама не помітила як віддалася поцілунку. Як в якийсь момент перестала себе стримувати, обійнявши чоловіка за шию та прилинувши до нього всім тілом.

Драган не зупинявся. Він смакував її вуста, бажаючи насититися ними та закарбувати цей момент в своїй пам’яті. Його руки ніжно пестили струнку дівочу спину, змушуючи її прогинатися. Чоловік до безумства бажав більшого. Та щось наче стримувало Миру і в якийсь момент її тіло напружилося і вона різко розірвала поцілунок.

Важко дихаючи, дівчина дивилася на Драгана. Її погляд був зляканим і розгубленим водночас. «Її очі немов море» - подумав про себе чоловік.

- Я…я… - Мира була спантеличеною. Віддавшись пориву пристрасті, вона зовсім забула про дещо. І зараз «це дещо» нагадало їй про себе, пронизуючи гострим болем ліве плече. Міцно вхопившись за плечі чоловіка, дівчина намагалася прийти до тями.

- Ти така гарна і солодка. – Драган тильною стороною долоні ніжно провів по її обличчю. – І як би ти тільки знала, як сильно я бажаю відчути тебе всю. Торкатися скрізь, не минаючи жодного сантиметру твого тіла. Та нажаль, я відчуваю, що щось стримує тебе. Ти чогось боїшся. – Він торкнувся її тавра, що ховалося за мокрою тканиною сорочки, і завмер. Від нього віяло темною магією, і цього разу її посили були сильнішими ніж зранку. Це неабияк здивувало чоловіка та змусило напружитися кожен його мускул. З цим тавром точно щось не так і потрібно як найшвидше дізнатися звідки воно у дівчини.

- Я вірю, що колись настане день і між нами не буде бар’єрів. – Драган зазирнув у сині очі Мири і пригорнув її до себе.

Затамувавши подих дівчина насолоджувалася теплом чоловіка, що так ніжно огортало її з середини і наповнювало собою кожну клітину її покаліченої душі. Біль в плечі починав по малу вщухати. «Як би я хотіла, щоб все було інакше. Щоб не було цього проклятущого минулого і страхів, що так безжалісно з’їдають мене з середини». В думках Мира ні на секунду не стримувала своїх криків та болю, а в голос лиш тихо промовила:

- І я мрію…  

Через деякий час, розірвавши обійми, Драган і Мира повернулися на берег.  На траві, неподалік від річки, на них вже чекало розстелене покривало, яке чоловік підготував ще до того, як вони пішли плавати, та торба з припасами. Біля ковдри лежав їх одяг.

За мокру спідню сорочку Мира не переймалась, адже погода сьогодні була по особливому теплою, тому вона знала, що одяг швидко висохне на тілі. Однак, її соромило те, що вогка тканина почала по зрадницьки прилипати до тіла, виставляючи всі дівочі принади на показ. «Дружина не повинна соромитися свого чоловіка» – подумки заспокоювала себе Мира. Та варто їй було помітити погляд Драгана, такий палкий і зачарований, що повільно поїдав її вигони, впевненість вмить розтанула і зникла, замінивши себе соромом та незручністю. 

Щоб хоч якось себе відволікти, Мира опустилася на коліна і, взявши торбу з припасами, що для них так завбачливо приготувала Неола, почала викладати її вміст на ковдру. Казати було нічого, кухарка старалася на славу збираючи провізію для «молодят». Тут тобі були  і сир, і свіжий хліб, і шинка, і навіть знайшлося місце фруктам та пляшці із вином. Також, своє місце в торбі зайняли і два дерев’яних келихи, дивлячись на які, дівчина чомусь дивно усміхнулася.

- Бачу, про нас подбали на славу. – Промовив Драган, присідаючи біля дівчина та беручи до рук пляшку з вином.