Валерія Дражинська - Мій особистий демон, Валерія Дражинська

Паніка накриває з головою. Руки починають не просто тремтіти, а ходити ходуном. Не втримую напівпорожній розніс. Він із оглушливим гуркотом падає на підлогу, порушуючи відносну тишу залу. А вся ємність із нього розбивається, щедро окроплюючи рубіновою рідиною тих, хто стоїть поруч. Відлуння, що слідує за всім цим, додає особливої колоритності ситуації, що склалася. Від події в організм моментально впорскується забійна доза адреналіну, витісняючи паніку. Поки постраждалі в шоці розглядають свої обляпані вбрання, а решта Древніх збентежено метушаться через незрозумілий шум, я моторно пірнаю в натовп і, цілеспрямовано лавіруючи, спокійно прямую до виходу. На дещо нестандартну поведінку прислуги не звертають увагу. Адже хтось посмів здійняти такий грубий галас.       

- Це все людина! Вона посміла втекти! Знайдіть її! - істерично скрикує тонкий жіночий голосок.

Ага, удачі, шукайте голку в копиці сіна! Я немов Томас Краун у фінальній афері фільму (до речі, шалений фільм «Афера Томаса Крауна»!). Моїх "близнюків" у цьому залі зараз як мінімум сотня. Гул голосів ще більше посилюється.

З кам'яним обличчям залишаю зал через чорний вхід для прислуги. Серце вилітає з грудей. У коридорі від цікавості лопаються ще з десяток моїх товаришів у чорному вбранні, але зайти чи зазирнути не наважуються. Проходжу повз. Загортаю за ріг і... 

Ззаду різко обхоплює мене поверх грудей сталева рука. Грубо штовхає в кам'яний торс. П'ятірня другої руки лягає на живіт, тисне на себе і дає відчути весь ступінь чоловічого збудження. Розміри й запах якого мені добре знайомі. Дрого!   

- Далеко зібралася? - пестить вухо утробний голос. Не людський! Багатогранний.

Від дикого страху упереміш із такої ж сили збудження заплющую очі. Забійна суміш! Голову раптом охоплює легке незрозуміле запаморочення. Потім чую гучний вдих. Рука з моїх грудей приходить у рух. Ніжно охоплює щоку, гладить великим пальцем, а потім грубо повертає голову в бік.

- Подивися на мене! - звучить однозначний наказ, якому неможливо не підкоритися.

Те, що тьмяність коридору змінилася на яскравість нічного неба, відійшла на другий план, щойно мій погляд сфокусувався на карих очах. Так близько!

- Я відчуваю запах твого збудження! Уже не вперше, - ошелешує він мене прямотою своєї заяви, обшпарюючи мої губи гарячим диханням.

І що на це сказати? Але мені нічого казати й не доводиться, бо Дрого знову починає гладити мою шкіру, але вже всіма пальцями і продовжує міркувати, наче сам із собою.

- Пожалів тебе, кажеш?! Ні, дівчинко, я тебе захотів. І взяв! І...., - знову робить глибокий вдих, - Твоя реакція на мене... Вдихати твоє збудження - це чисте задоволення, - нахиляє голову, знову робить глибокий вдих, злегка прикушує основу шиї, зализує язиком, м'яко цілує, - Мммм... Мені однозначно сподобалося! І одним трахом це не обмежилося. Може варто просто зараз тебе вбити?! Це в майбутньому позбавить мене багатьох проблем. Я навіть у цьому не сумніваюся.

Спокійні розважливі слова ніяк не в'яжуться з важким диханням та хрипким голосом. У мене волосся піднімається дибки від жаху від поставленого риторичного запитання, але це не заважає мені поступово занурюватися в океан похоті. Особливо коли Дрого зміщує руку з живота в ущелину між моїх ніг і, піднявши мене, починає ритмічно вдавлювати свою значну ерекцію між сідниць, піддаючись своїми стегнами назустріч. При цьому натискає пальцем на найчутливіший клубок нервів. Я, в блаженстві, закочую очі і відкидаю голову йому на плече. З горла сам по собі виривається стогін. У відповідь він ще сильніше прикушує шию. До майбутнього синця. Кайф!

- Знаєш чому я цього не зроблю? - запитує оманливо лагідно, лоскочучи губами ніжну шкіру.

- Мммм..., - його мова зараз - даремний набір букв.

Я закидаю руки йому за голову та тягну на себе для поцілунку. Необхідного, немов вода для вмираючого від спраги мандрівника. Але мене жорстко відривають від себе. Ставить на тремтячі ноги й відходить. Як результат падаю на коліна та ледве встигаю виставити руки, щоб не ляпнутися обличчям. Знову! Третій раз! Це непорозуміння, що не доросло до потрібної кондиції, знову кидає мене. Робить боляче! Дістало! Знаходжу невідомо де сили та підскакую в несамовитій люті. Розвертаюся і роблю замах для ляпаса. Ясна річ - він ловить мою руку своєю. Штовхає в себе. Тремтіння по тілу. Не від злості! Та що б тебе!!!

- Обережніше, блаженна! Я тебе трахати не збираюся! Не сподівайся! Гидую людьми. Особливо тобою! Просто дещо хотів перевірити! - нахиляється ближче та добиває, - Ти досі жива, бо мені цікаво, як ти переміщаєшся між світами. Щойно я це дізнаюся - тобі не жити!

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно