Тимур Іванович Литовченко - Шалені шахи

— Ваша милосте... — боязко звернувся до нього Дем'ян.

— Чого тобі?

— Ваша милосте, а раптом позначка була зроблена заздалегідь?

Острозький лише набурмосився, очікуючи пояснень.

— Ну, тобто... Тобто раптом цей вірш відзначили не зараз, а колись давним–давно?.. Може, це якась підказка? Ваша милосте, а дозвольте–но мені глянути на цей вірш.

Василь Костянтинович пробурмотів невдоволено:

— Не розумію, що саме сподіваєшся ти тут побачити? Сам же прочитав тільки–но, — хоча все–таки посторонився, даючи Дем'янові можливість знов підійти до Біблії. Однак той схилився над скринькою, взяв її, оглянув дуже уважно і, демонструючи хазяїнові, тріумфальним тоном мовив:

— Ну, так і є! Бачите?

Князь зрушив до перенісся брови й наморщив чоло, намагаючись зрозуміти, на що саме натякає Дем'ян. Нічого загадкового в скриньці начебто не було: сама з мореного дуба, оббита для міцності по кутах залізом, з фігуркою лицаря на кришці, що слугувала ключем, зсередини вистелена чорним оксамитом... Що тут загадкового?! Звичайний футляр для набагато більш дорогоцінного вмістилища — Біблії.

Зрозумівши, що князь не помітив нічого незвичайного, Дем'ян сунув руку в скриньку й показав, що вона увійшла туди на глибину розпрямленої долоні. Після чого притулив руку до тієї ж стінки із зовнішнього боку й з торжествуючим виглядом констатував:

— Тепер бачите, ваша милосте, наскільки товсте тут дно?

Василь Костянтинович насилу притримав здивований вигук: справді, якщо глибина скриньки становила щось близько п'яді, то по зовнішній стінці вона була як мінімум удвічі більшою. Недостатність глибини не кидалась в око через оксамитово–чорну внутрішність скрині... Треба ж, як все просто! І треба ж такому статися, щоб цього досі не помітив ні князь Острозький, ані покійна Олена Іллівна, яка раніше володіла скринькою. Але яку ж таємницю приховує надзвичайно товсте дно?!

— Я подумав, що відмічений у Першому посланні святого апостола Павла до його учня Тимофія вірш натякає: хтось у свій час повинен щось відкрити, — немовби прочитавши князівські думки, відгукнувся Дем'ян, який заходився водночас дуже ретельно обмацувати скриньку. — Оскільки слова ці позначені в Біблії, то натяк не стосується ні самої книги, ані скриньки: вони вже розкриті. Залишилося припустити, що скринька повинна відкритися двічі. От я й...

Вимовляючи останні слова, Дем'ян надавив зсередини одночасно на обидві короткі бічні стінки скриньки, немовби намагаючись розвести їх у різні боки. Знову клацнула прихована пружина, і довга бічна стінка скрині, протилежна тій, до якої кріпилася кришка, відкинулася убік. За нею виднілася дещо втоплена висувна шухлядка.

— Залиш–но мене самого.

Дем'ян відірвався від скриньки і здійняв очі на Василя Костянтиновича.

— Негоже тобі бачити те, що призначено лише для погляду прямого власника цієї штуки, — суворо мовив князь.

Мовчки вклонившись, порученець поспішив вийти геть. Переконавшись, що залишився один, князь Острозький повернувся до скриньки й обережно висунув із заглиблення шухлядку, колись сховану у днищі. А там...

— Господи Всемогутній, на все свята воля Твоя.

У спеціальних заглибленнях висувної шухлядки, також дбайливо підбитих чорним оксамитом, містилися три вибагливі предмети: якась символічна копія булави, невеликий фрагмент (швидше за все, седмиця) дорогоцінного вінця й нашийний ланцюг з вигадливим хрестом на шість відростків. Усі три предмети були виготовлені з чистого золота, прикрашені перлами, рубінами і смарагдами, а фрагмент вінця — також з невеликим діамантом на найбільшому з відростків, що стирчали під кутом убік на зразок відстовбурченого пальця.

Василь Костянтинович вийняв із заглиблення частину вінця, підніс ближче до очей, зіщулився й прочитав вигадливий напис, що простягався уздовж ободка із внутрішнього боку: Daniel Ruthenorum Rex[41]. Пальці затремтіли від хвилювання, предмет випав з них і з глухим стукотом впав на оксамитову внутрішність скриньки. Усе ще не вірячи собі, князь знов підібрав дорогоцінну річ, переконався, що напис на місці й нікуди чарівним чином не зник. Потім відклав седмицю вінця й дуже доскіпливо дослідив інші знайдені предмети. З тильного боку вигадливого золотого хрестика його погляду відкрився інший напис: Salue et conseruet[42].

— Не може бути!.. — самі собою прошепотіли старечі потріскані губи. Однак усі три речі були перед ним, мимоволі доводилося вірити побаченому.

Daniel Ruthenorum Rex...

Отже, волею долі в його руки потрапили королівські регалії самого руського короля Данила Галицького!!! І ніяка не булава то була — справжній королівський скіпетр! А також седмиця вінця й нашийний ланцюг. Щоправда, залишалося незрозумілим, куди поділися ще шість седмиць, з яких можна було зібрати повний вінець. І головне, де коруна — держава[43]?..

Але якщо чесно, то невелике лихо. Вправні руки ювелірів, золото, перли й дорогоцінні камені дозволять без особливих зусиль відтворити всі атрибути королівської влади. І коруну відтворити теж не складно. Зате результат, результат!..

Отже, неймовірну владу, могутність і багатство подарує скринька своєму власникові?! Що ж, це правда. Однак справа була, як з'ясувалося, зовсім не в старовинній Біблії, а в королівських регаліях, що загадково зникли років двісті тому[44], якщо не більше. Загальновідомо, що князі Острозькі ведуть свій родовід від цього легендарного правителя.

А от хто приховав ці регалії від людських очей?! От що цікаво.

І ще один момент: оце містичне передчуття, що діти Анджея Бірковського ще колись послужать роду магнатів Острозьких... Ось, будь ласка! Дем'ян Бірковський — безрідний служник нинішнього глави всіх магнатів Острозьких, який вирізняється небувалою кмітливістю, таки відкрив