Володимир Парал - Війна з багатоликим звіром

виборів — з огляду на високий процент «бурих» виборців, тому рішучу боротьбу проти БЗУ проводять, головним чином, університети, бібліотеки, профспілки, громадські організації та різноманітні товариства. Зараз, одначе, виникають і толерантно-ліберальні погляди, нібито БЗУ є звичайнісінькою «ознакою технологічної доби», «продуктом технічного прогресу», «неминучістю цивілізації», «виявом вільного вибору особистого забарвлення», «матеріалізацією пригнічених складових людського єства» і т. п.

Серед правих екстремістів, особливо в північній Італії, виявилися й щирі прихильники БЗУ, які заснували так звану «коричневу бригаду», вона вже має на своєму рахунку чимало терористичних актів і викрадень, до яких запопадливо приєднався й ряд інших підпільних організацій. На площі банда з чотирьох гнідаків відкрила вогонь по машині папи римського, який залишився неушкодженим тільки завдяки броні автомобіля.

У південних сільськогосподарських районах США бура недуга оцінюється з соціального боку як кольорова шкіра, тим часом на стінах будинків нью-йоркського Манхеттену щоночі вивішуються гасла «Буре — це прекрасно!»

Статистики різних країн наводять дані, ніби БЗУ просяк (подібно до куріння) всі соціальні верстви. Загальноприйняте правило «Чим вищий інтелект, то менший БЗУ» має аж занадто винятків. (Наприклад, академіки й члени-кореспонденти ЧСАН загалом охоплені хворобою на 43 відсотки більше, ніж працівники празьких пралень.) Хоч може здатися, ніби люди з вищою освітою хворіють менше, проте й це теж проблематично.

Хворі, що мають бурість до 60 відсотків за міжнародною шкалою Ріменса-Валашека, не становлять небезпеки й можуть собі працювати, жити родинним і громадським життям, бурість впливає на них подібно до алкоголю. Проте бурість понад 70 відсотків дуже часто призводить до антисоціальних учинків (вандалізм у парках, телефонних будках, транспорті), з чим, на жаль, ми зустрічаємось і в нас.

Групи «цілком бурих» (full brown) підлітків у бурих шкіряних комбінезонах (ці підлітки називають себе «бурими ангелами») виїжджають потужними мотоциклами полювати на дівчат і жінок, яких затягають на оргії в бурих притонах. Це наганяє жах на все каліфорнійське узбережжя. «Якийсь бурий потоп, — зізнався нашому кореспондентові негритянський священик К. К. Вільямс, — проте люди ще не сприймають його належно серйозно».

IV

Після м’якого зручного ліжка — сніданок у м’якому кріслі, звідти — прямісінько на пружинне сидіння автомобіля, з якого — в службовий фотель установи. Увечері все навпаки. Чудово, чи не так?! Сідниці постійно ковзають по чомусь м’якому й присипляючому. Навіщо людині взагалі потрібне тіло?

Головний інженер об’єднання ПЧХП Еда Роган розлючено підхопився зі шкіряного фотеля, зваливши його, а потім сопучи поставив на місце.

Знову спрага доймає! Але пити не буду! Він ковзнув оком по заскленій карті «ПАВУТИННЯ» на стіні. Мій шедевр уже зрікся мене…

Зосереджений погляд почав розсіюватися, за хвилину Еда Роган уже ледве був здатний розібрати малюнок, який поспіхом накреслив напередодні бурого потопу. Йому здавалося, що вся його свідомість перемістилась до нижньої частини тулуба. Еду й досі дивував сьогоднішній звірячий сон про жратву, випивку та голу жінку — Леону Бімоньову — в ліжку.

Він судомно вдихнув. Ну, досить!

— За годину повернусь! — попередив він секретарку Тіну в приймальні.

Потім збіг до душової в підвалі, роздягся й почав щосили працювати над собою: сорок виважувань на холодних плитах, двадцять підскоків до стелі; після сотого присідання з піднятими руками бурі переплетіння на тілі стали клоччям, а після нових гімнастичних вправ і крижаного душу Еда змив із себе кілька кілограмів багатозвіра.

Але його ще до біса на мені, констатував він.

З дванадцяти учасників наради в генерального директора ПЧХП четверо були білими, троє гнідими, а п’ятеро (включаючи доктора Еду Рогана) буро-білими.

— Боротьба проти БЗУ лишається й надалі завданням номер один! — промовив білий заступник директора, який повторював ці слова на кожній нараді.

— Це вже стосується штабу ТСЗ, — заперечив хтось із гнідо-білих.

— Нашим завданням номер один є проблема постачання сировиною, енергетичні проблеми, поновлення роботи транспорту й випуск продукції на повну потужність! — енергійно вигукнув другий заступник, гнідий, випивши одним духом склянку води.

— На першому місці в нас люди й мусимо передусім допомогти тим, хто страждає від багатозвіра! — вів далі його білий колега.

— Як ти це собі уявляєш? — запитав гнідо-білий генеральний директор.

— Включити в кожну зміну тридцятихвилинне організоване тренування, так звані фізхвилини. У деяких цехах і лабораторіях це вже робиться.

— Коштом робочого часу? — запротестували гнідо-білі керівники. — Хто за це платитиме? Ми не маємо фондів на фізкультуру… А в неробочий час не маємо права силувати людей. Це на сумлінні кожного… але тільки у вільний час!

— У нас виробництво, а не лікарня! — докинув гнідий заступник, попиваючи воду. — В наших цехах стоїть виробниче обладнання, а не спортивне знаряддя для гецання! Ми мусимо забезпечити потреби північночеського краю в харчуванні, а не робити своїм працівникам косметичні операції, яких вони не варті! Якщо хтось тут бурий або білий — то їхня особиста справа. На таке зараз немає часу!

— Подумайте краще, чому все це сталось! — наполягав білий заступник. — Особиста справа багатьох людей, власне, вже перестала бути особистою.

— Про це нехай подбає заводський штаб ТСЗ, — втомлено перебив його генеральний директор. — Ми ж зосередьмося на сировині, енергетиці, транспорті й виробництві. На плані й перспективах… Едо, як там твоє «Павутиння»?

— Вже готове! — відповів Еда Роган. — Бачу його в усіх деталях, але сил для остаточного завершення поки що не вистачає. В голові настає миттєве прояснення, а потім знову все затягається бурим мороком. Тепер треба тільки витримати.

Збираючись додому, Еда Роган попросив Тіну занести ключі від машини до відділу реклами — нехай Міхал трошки покатається. Сам же Еда рішуче подався вгору до свого дому, часом навіть біг підтюпцем, і прийшов захеканий, серце шалено калатало. Тепер я вже