Віллі Бредель - Брати-віталійці

І Клаус, і Гедеке рушили морем до Ельби, — як вони гадали, — слідом за магістром-відступником.

Невеличкий гамбурзький виселок Куксгавен тулився уздовж гирла Ельби. Тут мешкали краболови. За відпливу вони виходили далеко в море, і якщо воно було спокійне, то під скелями Гельголанду одразу обробляли свій вилов, щоб у Куксгавені або десь в іншому місці збути його.

Північне море рідко коли не бушує. Того березневого дня 1401 року воно мов збожеволіло. На берег погрозно налітали могутні піняві вали, чорні хмари затягли небо, час од часу періщив сильний дощ.

Із смерком над водою розлігся непроглядний туман, і пливти поважчало. Штертебекер пристав до Гельголанда, аби перечекати до ранку. Мікаель Гедеке подався до Ельби на розшуки магістра.

«Тигр» гойдався на хвилі край скелястого острова. Море трохи вгамувалось, але темрява погустішала. Штертебекер заспокоївся: навряд у таку погоду магістр полює за гамбурзькими суднами.

Вігбольда Клаус не мав за ворога, він просто хотів повернути його собі. Хто ж буде вожаком у справедливців — скажуть самі пірати. Всі моряки коритимуться його волі, а з ними й Вігбольд. Не схоче магістр чужу владу куштувати — його відпустять з богом.

Штертебекер довго не міг заснути, і вже серед ночі він почув, як хтось гукнув:

— Гей, там!

Вахтовий розмовляв з кимось. Його співбесідник був на воді. Кого це принесло за такої теміні? Клаус вийшов на палубу.

Нічну вахту ніс один з новачків, який недавно прибився в Марієнгаве, аби стати піратом і боротися з багачами. Штертебекер впізнав його. Напередодні він бачив моряка за роботою й око раділо, який він справний.

— Хто там? — спитав отаман.

— Та якийсь рибалка заблукав і просить прихиститися з човником біля нашого судна. Він змерз і хоче зварити попоїсти.

Клаус глянув за борт. Під кораблем гойдався рибальський човник, на якому крізь туман мерехтів вогник. Отаман усміхнувся: рибалка як рибалка.

— Коли він зварить юшку, я куплю її в нього. Скажи йому про це.

Клаус повернувся до каюти і ліг спати.

Вранішнє сонце поволі розганяло туман. Штертебекер вийшов на палубу й глянув униз — рибалки не було. «Агов, вахтовий!» — гукнув він. Ніхто не озивався. Клаус зайшов до матроського кубрика — хлопці міцно спали; він розбудив старшого матроса й наказав розшукати моряка, який стояв на чатах уночі.

Не встиг Штертебекер дійти до своєї каюти, як згори пролунало:

— Увага, судно!

Невже «Морський шумій»? У пасмугах туману дедалі чіткіше вирізнявся могутній корабель. Ні, то не він. То, певно, один із гамбурзьких вітрильників, за якими ганявся Вігбольд. Клаус гарикнув: «Усім на палубу!» Матроси до одного вибігли нагору. Кілька чоловіків мерщій забралися на щогли і спустили вітрила. Штертебекер ухопився за кермо, щоб повернути «Тигра» проти вітру. Воно не слухалось. Він наліг на нього з усієї сили, однак стерно мов заморозило. А тим часом вітрильник з височенними облавками підійшов на політ стріли. Корабель був чудернацький, рябий, наче морське чудовисько.

— Що з кермом? — крикнув Штертебекер. Усі мовчали. Він кинув його і, склавши руки трубою, протяг:

— Чий вітри-ильник? Гамбурзький?..

Йому не відповіли. Тільки підняли над кормою червоний гамбурзький прапор з білою міською брамою в очерті.

Штертебекер полегшено зітхнув. Добре, що хоч гамбурзьке судно. Ніякої небезпеки.

— Що з кермом? — крикнув він ще раз і вхопився за неслухняне стерно.

Враз у ранковій тиші гримнув оглушливий постріл. Слідом за ним розлігся тріск. З гуркотом звалилась головна щогла «Морського тигра». З обшивки посипалися друзки.

Зрада! Віроломство!

Штертебекер гукнув:

— До зброї! Зрада!

Далі він заревів:

— Хлопці, приготуватись до абордажу! «Шумій» прийде нам на поміч! До зброї! Смерть багатіям! Смерть зрадникам!

Пролунав другий постріл. «Тигр» сколихнувся. В повітря полетіли скалки. Зчинилася страшенна веремія. Багато піратів лягло під цурпаллям.

— Де гармаш? — рикнув Штертебекер. — Чому мовчать наші гармати?

Лише згодом Клаус довідався, що до нього пробралось четверо ворогів, які вночі уколошкали гармаша й викинули його за борт, а двері в зброярню наглухо забили цвяхами. Рибалка не варив тоді юшку, він топив свинець. Ним-то нічний вахтовий і залив кермо.

«Зрада! Зрада! Ох, Вігбольде, Вігбольде, який я несправедливий був до тебе! Ти завше сумнівався і мав рацію. А я, бовдур, взяв та повірив багачам. Зрада! Де ж той „Шумій“?»

Беззбройний, смертельно зранений «Тигр» гойдався на хвилі — іграшка вітру й підступного ворога.

Штертебекер зібрав навколо себе жменьку вцілілих хлопців. Ех, якби їхній корабель годящий, а кермо слухалось їх, вони б усією міццю накинулись на