Роберт Хайнлайн - Чужинець на чужій землі

справу, після чого мусимо вирішити, як нам бути зі стимуляцією сили, що повинна розставити всі крапки над «і». А можливо, що й водночас придумати, як допомогти Бенові. Приведи Майка.

Майк затримався не через загадкову, але точно через дуже набридливу для нього обставину. Сміт примудрився зв'язати лівий шнурок із правим, потім встав, спіткнувся, впав, а коли сильніше сіпнувся, то майже безнадійно затягнув вузли. Решту часу він провів, аналізуючи своє важке становище, і, дійшовши правильного висновку щодо причин, через які впав, він повільно-повільно, дуже повільно розплутав вузли й правильно зав'язав шнурки — один бантик на кожному окремому черевику. Він не розумів, що процес одягання тривав надто довго, лише непокоївся, що не зміг правильно повторити те, чого Джилл вже його навчила. Він принижено зізнався їй у своїй невдачі — навіть попри те, що, до того як вона прийшла, щоб забрати його, з усім розібрався сам.

Вона втішила й заспокоїла його, розчесала йому волосся та повела побачитися з Джубалом. Гаршоу підняв погляд.

— Привіт, синку. Сідай.

— Привіт, Джубале, — зосереджено відповів Валентин Майкл Сміт і сів, очікуючи розвитку подій.

Джилл хотіла позбутися враження, що Сміт низько вклонився — коли насправді не повинен був навіть кивати.

Гаршоу не став тягти кота за хвіст і одразу ж запитав:

— Що ж, хлопче, чого ти навчився сьогодні?

Сміт щасливо посміхнувся і, як завжди, після незначної паузи відповів:

— Сьогодні я навчився роботи гейнер у півтора розвороти. Це коли пірнаєш, щоб увійти у воду...

— Я знаю — бачив, як ти це робив. Але ти плюхнувся. Тримай пальці направлено, коліна прямо, а ноги разом.

Сміт здавався засмученим.

— Я зробив неправильно?

— Ти все дуже правильно зробив — для першого разу. Подивися, як це робить Дорказ: майже без кіл на воді.

Сміт повільно це обдумав.

— Вода ґрокає Дорказ. Вона пестить його.

— «Її». Дорказ це «її», а не «його».

— «Її», — виправився Сміт. — Тоді я говорив неправильно? Я читав «Новий міжнародний словник англійської мови» Вебстера, третє видання, надруковане в Спрінгфілді, Массачусетс; там сказано, що у розмовній мові чоловічий рід включає й жіночий. У «Законі про контракти» Гаґворта, п'яте видання, Чикаго, Іллінойс, 1978, на сторінці 1012 сказано...

— Зачекай, — поспішно сказав Гаршоу, — проблема в англійській мові, а не в тобі. Чоловічі розмовні форми включають жіночі, коли ти говориш загалом — а не тоді, коли йдеться про конкретну особу. Дорказ завжди — «вона» чи «Її», ніколи «він» чи «його». Запам'ятай це.

— Я запам'ятаю.

— Тобі краще запам'ятати це, або ти можеш спровокувати Дорказ довести, як сильно вона є жінкою, — Гаршоу задумливо примружився. — Джилл, хлопчина спить з тобою? Чи з однією з вас?

Вона відверто вагалася, потім рішуче відповіла:

— Наскільки мені відомо, Майк не спить узагалі.

— Ти ухилилася від мого запитання.

— Тоді, можливо, вам краще припустити, що я хотіла ухилитися від нього. Хоча зі мною він не спить.

— Гм... Прокляття, мій інтерес — суто науковий. Проте ми досліджуємо дещо інше. Майку, чого ти ще сьогодні навчився?

— Я навчився зав'язувати черевики двома способами. Перший спосіб гарний для того, щоб лягти. Інший — гарний для того, щоб іти. Ще я мав вивчити відмінювання: «я був, вона була, воно було, вони були, я буду, вона буде, вони будуть...»

— Добре, цього достатньо. Що ще?

Майк у захваті посміхнувся:

— Вчора я вчився керувати трактором. Це радісно, радісно і прекрасно.

— Що?— Джубал повернувся до Джилл. — Коли це сталося?

— Вчора вдень, поки ви дрімали, Джубале. Все добре. Дюк був дуже обережний, щоб Майк не поранився.

— Гм... Що ж, те, що він не поранився, очевидно. Майку, ти читав?

— Так, Джубале.

— Що?

— Я читав, — Майк обережно перерахував, — ще три томи Енциклопедії: від «Меріб» до «Муше», від «Мушр» до «Озон», від «П» до «Планті». Ти казав не читати надто багато Енциклопедії за один раз, тож потім я зупинився. Тоді читав трагедію «Ромео і Джульетта» видатного Вільяма Шекспіра. Потім читав «Memoirs of Jacques Casanova de Seingalt»[22] у перекладі на англійську Артура Мачена. Згодом прочитав «Мистецтво перехресного огляду» Френсіса Веллмана. Потім спробував ґрокнути все, що прочитав, — аж доки Джилл не сказала мені, що треба йти на сніданок.

— І ти це ґрокнув?

Сміт здавався занепокоєним.

— Джубале, не знаю.

— Щось непокоїть тебе, Майку?

— Я не ґрокнув усієї повноти того, що прочитав. Ця історія, написана видатним Вільямом Шекспіром, — мені здалося, вона сповнена радості через смерть Ромео. Потім я її перечитав і зрозумів, що він від'єднався від тіла надто рано, — чи, принаймні, так я думав, коли ґрокнув. Чому?

— Бо він був балакучим молодим ідіотом.

— Перепрошую?

— Я не знаю, Майку.

Сміт обдумав це. Потім він промимрив щось марсіанською та додав:

— Я просто яйце.

— Що? Ти зазвичай так кажеш, коли хочеш попросити про послугу, Майку. Що цього разу? Кажи.

Сміт вагався, а потім вигукнув:

— Джубале, брате мій, чи не міг би ти запитати у Ромео, чому він відділився від тіла? Я не можу запитати у нього — я просто яйце. Але ти можеш; і потім ти міг би навчити мене, як це ґрокнути.

Наступні кільки хвилин розмова страшенно заплуталась. Джубал зрозумів, що Майк вірив у те, що Ромео Монтеккі був живою, реальною особою, — і без особливого потрясіння власного світобачення усвідомив, що Майк очікує, що він якимось чином зможе викликати привид Ромео і зажадати від нього пояснень щодо його поведінки, коли той був іще живим.

Пояснити Майкові той факт, що ніхто з Капулетті та Монтеккі ніколи не мав жодного вияву тілесного існування, було складно. У Майковому досвіді не було поняття «вигадка»; не було нічого, на що він міг би покластися. Тому емоційні Джубалові спроби пояснити цю ідею так сильно засмутили Майка, що Джилл побоювалася, що він зараз може скрутитися й заглибитися в себе.

Але Майк і сам побачив, як небезпечно близько він підійшов до цієї необхідності й уже усвідомив, що не повинен користуватися цим прихистком у присутності друзів, позаяк (за винятком його брата, лікаря Нельсона) це завжди спричиняє їх емоційні зворушення. Тож він доклав чимало зусиль, сповільнив серцебиття, заспокоїв емоції та посміхнувся:

— Я почекаю, поки ґрокання прийде саме