Малгожата Гутовська-Адамчик - 220 маршрутів

На вулиці він згадав про газ. Повернувся по балон. Як це все організувати? У якій послідовності? Що найважливіше? Міколай вирішив, що спочатку лікар. Де взяти лікаря? Звичайно ж! Лікар Кароляк мешкає на Африканській. Але його номер телефону вдома в маминому записнику. Ну, що ж, може, він себе не викаже, а лікар Кароляк — це найкраще рішення. Зрештою, будуть ще потрібні гроші на газ. Візьме з відкладених на установку. Йому й так не вистачає на цілу. Але де наповнюють такі газові балони? Він забув спитати. Добре, неважливо. В Інтернеті має бути. Він не вертатиметься, бо вже під будинком.

Міколай на секунду забіг до себе. Відмовився від обіду. Швидко перевдягаючи мокрі шкарпетки, він укладав план. Спочатку подзвонив лікареві. На щастя, той був удома. Лікар знав наймолодшого Вербицького від народження: жодна застуда не минала без його візиту. Після стількох років, адже він також лікував Міхала, лікар Кароляк був, уважай, другом сім’ї. Щоби приховати все від матері, хлопець сховався зі слухавкою в туалеті.

— Пане лікарю, у мене досить нетипова справа, — почав він, трохи затинаючись. — Я б хотів викликати Вас додому.

— Не бачу в цьому нічого незвичайного. Окрім того, що зазвичай це твоя мама телефонує. А що? Ти підхопив грип?

— Не я, а брат із сестрою моєї подруги.

— Яка адреса?

— У них немає адреси.

— Я не розумію.

— Вони живуть на ділянках. Але ви не хвилюйтеся, я заплачу за консультацію. Це порядні люди, не якісь там покидьки, діти ще дуже малі і в них, здається, висока температура. Ми мусимо їм допомогти, бо їхня мама поїхала, а Меланія лишилася зовсім сама.

— Добре, як мені їх знайти? Які це ділянки?

— Давайте зустрінемося на зупинці коло «Лятавця», я проведу вас.

— О котрій?

— За півгодини?

— Добре.

Трохи заспокоївшись, Міколай набрав Міхала. Але телефон цього засранця, звичайно ж, виявився вимкнутим! Як завжди, коли брат був потрібен! Хто б іще міг допомогти?!

— Що там? Маєш бажання вирушити на невеличку екскурсію? — запитав Кайтек, побачивши на екрані мобільного, хто дзвонить.

— Ти вдома?

— В автобусі.

— Ти не знаєш, де наповнюють газові балони?

— Без поняття.

— Ти вільний?

— Збираюсь поїсти.

— Обійдешся.

— Я голодний!

— Переживеш.

— А що ти пропонуєш?

— Побачиш.

— Але має бути щось нереально круте, бо інакше, як доберуся до тебе — тобі капець.

— Добре-добре, обіцянка-цяцянка. Заправиш балон газом, сам мусиш знайти, де це роблять, і принесеш його на ділянки.

— Встати й не сісти! На ділянки?! А більше нічого?!

— Не бійся, це невеликий балон, він не дуже важкий.

— Я не балона боюсь. Я за тебе боюся, чувак.

— А, розслабся. Все нормально.

— Де він, твій балон?

— У мене вдома, але мусиш доїхати найпізніше за чверть години, бо я домовився з лікарем.

— Блін, який ти таємничий став!

— Візьми таксі за мій рахунок. Решту розповім, як зустрінемося, гаразд?

— Під твоїм будинком? Нова багатоповерхівка на Моторовій? Окей, я спробую.

— Чекаю.

Міколай знову дуже старався, щоб мати нічого не помітила, але її увагу повністю прикував ноутбук, за яким вона сиділа в навушниках, двері до вітальні були ледь прочинені. І знову вдалося! Кайтек приїхав через десять хвилин. Міколай дав йому сотку.

— Я гадки не маю, скільки це може коштувати. І заплати за машину з них. Тепер слухай. Вертайся до «Лятавця». Коли приїдеш, набереш мене. Я дам тобі подальші інструкції.

— Звучить непогано. Ціла сотка? Ти по дорозі банк грабонув?

— Два, старий. Давай, рухайся!

— До «Лятавця», кажеш? Ти що, до «Аль-Каїди» вступив, чи що?

— Роби, що кажу, їдь уже!

Кайтек сів у машину. Таксі поїхало, а Міколай побіг зустрічати лікаря Кароляка.

— Ангіна, — прозвучав діагноз. — В обох випадках. Тут трохи прохолодно.

— Я знаю, але тут не завжди так. Просто пічка зламалася й газ закінчився, а мами не було, і так юно все якось... — у Меланії знову затремтіло підборіддя.

— А ви, юна леді? — звернувся до неї лікар. — Як ти себе почуваєш?

— Я цілком здорова! — бадьоро запевнила вона.

— Я саме збираюся це перевірити. Принеси ще одну ложечку.

Меланія простягнула йому ложку.

— Скажи «а».

— А-а-а-а...

— І це називається здорова? У такому разі, поміряй ще температуру.

Тут задзеленчав телефон. Міколай глянув на екран і відповів.

— Добре, бери балон і рухайся вулицею в напрямку ділянок. За «Лятавцем» проходиш великі рекламні щити, і десь метрів за тридцять буде дірка в огорожі, лізеш в неї на ділянки.

— Дірка в огорожі?

— Тільки штани не намочи зі страху.

— Нема базару! Що далі?

— Ідеш прямо доріжкою. Зараз ти мене побачиш.

— Я почуваю себе Джеймсом Бондом! Але пам’ятай — ґніт запалюватиму я!

— Усе для тебе, друже! Ти влаштовуєш непоганий вибух плюс отримуєш від мене кебаб, — Міколай піймав погляд Меланії і йому стало соромно.

— Годиться! — кинув Кайтек і роз’єднався.