Людмила Когут - Мудрі жінки

тобто урок перший, урок другий. Сміючись, до Амеда зверталась «my teacher» — мій вчитель, а не на ім’я. А він говорив їй:

— All right, my beloved student, — що мало значення: «Все добре, мій найкращий студенте».

Чому вона так до нього зверталась? їй було ніяково говорити з ним цілком серйозно, бо був молодший від неї на тринадцять років.

Не один раз вона питала:

— Навіщо тобі ці зустрічі? Хто я для тебе?

Амед відповідав, що це надто складне запитання, і він не може на нього відповісти. Здавалося, говорив щиро. Мабуть, він не тільки їй не міг нічого пояснити, але і сам собі також.

Лариса з нетерпінням чекала на телефонні дзвінки. Він теле фонував їй з роботи щодня три-чотири рази.

Оксана, сміючись, запитувала в подруги, як вона, не знаючи англійської мови, могла спілкуватися по телефону.

Розповідаючи про Амеда, у Лариси зразу зразу мінявся вираз обличчя, вона примружувала очі, а на устах у неї грала гарна і спокуслива усмішка. Знаючи її рівень англійської мови, він розмовляв із нею дуже повільно і весь час повторював своїм ніжним голосом: «Окей, окей», заспокоював. До зустрічі з ним Лариса зовсім не мала практики англійської мови. Удома говорила українською. У магазині, здійснюючи, як кажуть американці, «шопінг», можна бути і німою. Телевізор із американськими фільмами — оце і вся її наука.

Амед телефонував, узгоджували час зустрічі. Вона хвилювалась, раділа, виходила з дому завжди причепурена, ошатно вбрана. Хотіла подихати декілька годин «повітрям свободи» і побути в товаристві гарного чоловіка, якому вона подобалась. Знаки уваги і симпатії були в усьому — у погляді, у ніжному доторку руки. Під час бесід-уроків ніхто нікого не обіймав, не цілував. Були тільки легенькі дотики рук під час вітань і розмов. Але ніжний дотик руки бував таким красномовним! Він важив для Лариси дуже багато, бо означав, що вона бажана!

Так тривало два місяці. Лариса до свого залицяльника звикла. Якщо він зранку не телефонував, то не знаходила собі місця від неспокою.

За період їхніх побачень встигла з’ясувати, що Амед неодружений, народився в Єгипті, поблизу Каїра. Приїхав до Америки до товариша п’ятнадцять років тому і залишився тут назавжди. Батьки його були не дуже забезпечені, але спромоглися дати синові освіту. Вони вже повмирали, з родичів у Єгипті залишилась тільки сестра.

Лариса розпитувала Амеда про його батьківщину. їй цікаво було знати про Єгипет не з буклету туристичної фірми, а безпосередньо від жителя тієї країни.

У Нью-Йорку він винаймав квартиру, яка була дуже далеко від Ларисиного дому, тому в його помешканні вона ніколи не була. Зрештою, в них були чесні стосунки, без натяку на інтим або щось подібне.

Оксана слухала розповіді Лариси про зустрічі, ланчі, вечері. Безперечно, їй було цікаво, але хотілося знати, чи матимуть стосунки її подруги з Амедом якесь продовження. Та хай там що, та зараз Оксана бачила Ларису веселою, красивою і молодою жінкою, яка переборола свої негаразди і міцно тримається за дерево життя.

Щоб не наврочити, Оксана тільки мовчки слухала і дивувалась.

Якось, уже майже після трьох місяців таких зустрічей, Оксана запитала в подруги:

— Як ти почуваєшся, коли поряд гарний молодий чоловік, а ти так стужилася за чоловічою ласкою?

Лариса відверто відповіла:

— Напевно, якби Амед був трохи наполегливішим, я б не протестувала…

Якось увечері Лариса телефонує до Оксани, а в самої голос аж бринить:

— Я щось таке тобі розкажу! Ти стоїш чи сидиш? Сідай!

Розповідає, що вчора вони домовились зустрітись із своїм «арабчиком», як вона його називала при Оксані.

Падав такий густий сніг, і пса на вулицю шкода вигнати. Бабця взагалі не могла зрозуміти, куди можна піти в таку негоду, а Лариса їй щось вигадала, щоб зустрітись зі своїм коханим.

Поїхали недалеко в ресторан на ланч. Для американців щоденний похід у ресторан пообідати — звичне явище. Завжди після обіду-ланчу Лариса з Амедом їхали в таке гарне місце, де можна сидіти годинами, говорити і слухати мелодійно-казкову арабську музику. Це була широка набережна. Унизу — дзеркало широкої ріки, а там, за рікою, вдалині — величезний міжнародний аеропорт.

У цьому краєвиді було гармонійне поєднання красивої природи і сучасної цивілізації. Щохвилини з аеропорту злітали в небо величезні кольорові літаки авіакомпаній різних країн світу, вони були такі величні, що на них хотілося дивитись годинами. На жаль, дві години Ларисиного відпочинку злітали миттєво. Годину закохані були на ланчі, потім — півгодини споглядали велич літаків і ще півгодини поверталися на роботу.

У день однієї із зустрічей, коли падав густий і лапатий сніг, їхати машиною було дуже важко. За сніговою завісою нічого не було видно, і після ланчу Лариса попросила поїхати ближче додому. Хвилювалася, що в таку заметіль можна збитися з дороги.

Коли вона про це розповідала, то її очі примружилися і на вустах з’явилася знайома Оксані усмішка.

— Ну говори вже! — Оксані кортіло детально почути все, що відбулося потім.

Лариса не поспішала. Із теплотою і ніжністю в голосі розповідала, що побувала в чудовій зимовій казці серед весни.

Амед зупинив машину недалеко від її дому, на тихій затишній вуличці. Пішоходи йшли повз їхню машину з парасольками, які прогинались від мокрого снігу. У машині було тепло, затишно. Звучала мелодійна і лірична музика — сміявся і плакав саксофон. Усе спонукало до інтиму. Вікна в машині запітніли, не було видно ні заметілі, ні людей — тільки він і вона…

Амед почав обережно цілувати Ларисі руки — від кінчиків пальців до зап’ястя, долоні. Це був такий ніжний і хвилюючий поцілунок, що вона не знала, як на нього реагувати. За все життя їй, жінці, якій уже за п’ятдесят, ніхто і ніколи так ніжно і ласкаво не цілував рук.

Вона була схвильована, а він своїм теплим голосом заспокоював її, як дитину:

— You relax, relax, — тобто