Іван Іванович Дубінін - Контрольний укол

— Робочий?

— Ні, я — службовець, — ухильно відповів я.

— Я маю на увазі, агрегат у робочому стані?

— А! Ні, зламався.

– І скільки хочеш?

— Чого хочу?

— Ну, за скільки віддаси?

— Кого віддам?

— Ти холодильник продаєш чи ні?

— Ні, ми його веземо в ремонт.

— Так якого ж ти біса людям голову морочиш?!

Мужик ще раз задумливо оглянув холодильник, крутнув спересердя головою:

— Шкода, я б узяв, якби недорого. На дачу.

А тут до двору заїхав катафалк і зупинився саме біля нашого під'їзду. Цього ще не вистачало! Зараз труну виноситимуть, а я вхід перегородив своїм апаратом. Але з кабіни раптом виліз… Циркуль.

— Давай вантажити, поки транспорт вільний.

На катафалку мені ще їздити не доводилося. Хоча, як виявилось, дуже зручно й просторо.

— А я тільки що ледь холодильника не продав! — з посмішкою повідомив я.

— Та ти що? А кому?

— Мужик тут один прицінювався.

Циркуль замислився.

— Треба було продавати. Давно пора новий купити.

«Ага, — подумав я, — накупуєшся з лікарською зарплатою».

У майстерні ми впоралися швидко. А що там довго було робити? «Заносьте. Ставте сюди. Зателефонуйте за тиждень». І все.

— То що? — запитав мій колега, коли ми з почуттям виконаного обов'язку вийшли на вулицю. — Пішли в яку-небудь кафешку, обмиємо цю справу.

— Дякую, я краще поїду додому.

Вадим Миколайович витріщився на мене.

— Василю Васильовичу, не ганьби мене. Ти тягався з цим довбаним холодильником, а я тебе так просто відпущу? Ні, так не робиться. Пішли, пішли! — він обійняв мене за плечі, підштовхнув уперед.

«Гаразд, — подумав я, — до вечора ще далеко. Та і, якщо чесно, їсти вже дуже хочеться».

Шукати кафе довго не довелося. Циркуль усадовив мене за столик, а сам пішов робити замовлення. Приніс бутербродів, салатів, узяв по два келиха пива і пляшку горілки.

— Ні, я горілку не буду, — відмовився я.

— Потрохи, — наполягав мій колега.

— Ні, у мене сьогодні увечері важлива справа.

— Що, побачення з дівчиною? — якимсь чином здогадався Вадим Миколайович.

— Так, — кивнув я, збентежившись і почервонівши.

— Так тим більше треба для хоробрості.

— Ні, не хочу.

— Ну, дивися сам.

Він відкрив пляшку горілки, влив собі небагато в келих, примовляючи: «Пиво без горілки — що холодильник без морозилки», — потім підняв його вгору:

— За чоловічу дружбу!

Ми цокнулися келихами. Випите на голодний шлунок пиво відразу вдарило в голову. Я відчув легке запаморочення і приємне розслаблення. Ми почали наминати бутерброди.

Вгамувавши гостре відчуття голоду, ми вже могли спокійно попивати пиво і розмовляти.

— Мені ваше відділення подобається, — говорив Вадим Миколайович. — Ділове, спокійне. І тон усьому задає ваш шеф. Беручкий мужик, чіткий. І справу знає, і свого не упустить. У житті так і треба. Для чого ми стільки років вчилися? Аби мати хороші гроші. Не важливо, хто нам їх платитиме — держава чи люди. А гроші нам потрібні, аби гідно жити. Не затискати до болю свої бажання, а здійснювати їх! Ваш шеф це добре розуміє, і тому у нього все виходить.

Циркуль закурив, і гіркуватий дим від його сигарети ще більше п'янив мене.

— Далеко піде! Йому, між нами кажучи, пропонують місце головлікаря третьої міської лікарні. Ось там він розвернеться! А ти придивляйся, роби висновки, організовуй свою кар'єру. Адже що начальство любить? Аби йому догоджали і не лізли куди не слід. Василю Васильовичу, — раптом змінив тон мій співбесідник, — не в службу, а в дружбу — сходи ще по келишку принеси!

— Так у нас же ще є.

— Зараз доп'ємо.

Циркуль простягнув мені гроші.

Я зніяковів.

— Бери, бери, я сьогодні пригощаю.

Я сходив, приніс пиво, і наша бесіда продовжилася.

— Ти мені подобаєшся, — був відвертий Циркуль, — хороший парубок, я таких люблю. І в медицині начебто непогано розбираєшся. І спокійний, не скандальний. Та й у допомозі іншим не відмовляєш. Я хочу випити за тебе. Ні, давай вип'ємо на брудершафт! А то я тобі тикаю, а ти мене на «ви». Не такий вже я і старий. Давай?

— Давай!

Заради такого випадку я погодився випити трохи горілки. Вадим Миколайович швидко організував пластмасові стаканчики, ми схрестили руки, перевернули свої дози, а потім обмінялися рукостисканням.

— Ось тепер інша справа, — задоволено сказав Циркуль. — Можеш називати мене Вадимом. Ну, на роботі, там, зрозуміло, офіційно.

Мені було так добре, легко й приємно! Чи то від того, що такий шанований доктор поводився зі мною так просто, чи то від дії алкоголю.