Мирон Козак - Дворіччя. Книга українця

настільки національним, наскільки виражена національна образотворчість. Тому Політика Космосу може бути тільки національною, щоб не обезличити Господа».

«Язичництво — спосіб відображення Світу слов’янами як Бога Одного: „Яз — Аз“».

«Єдино-множинність Бога підтверджують відомості найближчої до початків нашої історії Велесової Книги, які дають однозначне філософське трактування Бога як „одного і множественного“ одночасно».

«Пантеон сонячних Богів (Вишень, Сварог, Дажбог) є первісним описом триєдиної суті Бога. „І не мали Богів, лишень Вишень і Сварог і іні суть множеством, бо Бог є один і множествен“. Це ж геніальне світоглядне судження!»

«Завжди було Слово і завжди були намагання виразити Його зміст у інший спосіб, ніж це робили попередники. Так Слово народило Шляхи, що множать Його Славу. Шляхів безліч. Осягаючи їх, людство осягає свою історію і Закони Духа».

«Аналізуючи Культуру, що сформувалася на території України більш як за п’ять тисяч років до нової доби і яку ми називаємо згідно з легендами і віруваннями українців орійською, бачимо її безпосередній вплив на Культуру давнього Сходу, арабського світу, Єгипту, Азії та Європи. Лише сьогодні можна розгребти завали історії на наших землях та ідентифікувати археологічні знахідки згідно зі світоглядною системою, яку ми пропонуємо у своїй роботі. [...]

Світоглядна система іудаїзму, на наш погляд, використала філософію, містику, міфотворчість та практику осягання Істини від єгипетської, а СЛОВО та ідею Божественного походження людини — від орійської Культури, тому ми розглядаємо її як політичну спробу одного народу привласнити право на Істину в останній інстанції».

«[...] Коли Бог створив світ за своїм образом, то людина, як образ Бога, повинна формувати середовище Землі аналогічно. Але людство у пізнанні людини та суспільства ще не спромоглося на повноцінне розуміння їх як „образів Божих“, через що опинилося у ситуації, коли безобразне формоутворення людиною себе, сім’ї, держави, Землі стало нормою.

Безобразність помітна повсюдно і в усіх людських діяннях, але її не ідентифікують саме так не тільки звичні споживачі життя, але й науковці. Про це навіть не задумуються, за всяку ціну рухаючись у напрямку задоволення матеріальних потреб, забуваючи про істинне призначення людини».

«Трипілля височить перед „розвиненими умами“ сьогоднішньої світової культури символічною горою, духовну вершину якої потрібно здолати».

«У нашій мові головною є не комунікативна функція, а функція зберігання суті Архетипу, Божественного знання. І це дозволяє нам вважати її пра-Мовою світу. Я не вважаю проблему людини головною проблемою філософії, як це пропонують філософи антропологічного напрямку. Ця підміна людським Божественного баламутить уми світу. Натомість я стверджую: у світі є лише одне питання — що є бог? Всі решта питань — похідні від нього... Наявність Архетипної мови є достатньою умовою для збереження і роду, і Архетипу в Культурі».

«Трагедія завжди має ознаки одкровення, жорстокої правди Буття. Вона змінює стан Свідомості — співвідношення між підсвідомим і надсвідомим, пробуджує Дух, що дрімав».

«Давні форми українського життя знали радість як спосіб виходу із страждання. Життя в радості заповідали нам орійці. І це було глибоко укорінено в масовій свідомості трипільських часів. Воно проявлялося в особливому ритуалі — колі Сварожому — дотриманні народом певних звичаєвих правил, обрядовості, особливостей віри у Дух Предків, що дає нам підстави покласти минулий досвід в основу проектування українського майбутнього».

Священних знаків зміст живий
...Се знання прадавнє Відчути треба, серцем зрозуміть. Що темне для ума, для серця ясне й явне. Іван Франко

Перечитуючи одкровення Ореста Хмельовського, щоразу повторюю за Олесем Гончаром: «Дякую тобі, Боже, що дав мені народитися українцем!» Народ, який має таку Мову, таку Пісню і такі національні Символи (синьо-жовтий Прапор і Тризуб), вже не мусить століттями двигати многотонні кам’яні брили і складати їх у піраміди, які з часом неминуче розсипляться у пісок.

На святій українській землі вічно височітимуть нетлінні духовні піраміди — Велесова Книга, Слово про похід Ігоря, Сковорода, Шевченко, Франко, Леся, Ліна... В її величній короні вічно виблискуватимуть безцінні перли — сотні тисяч народних пісень і дум. А є ж іще й авторські діаманти — «Повій, вітре, на Вкраїну», «Ой ти, дівчино, з горіха зерня», «Сміються, плачуть солов’ї і б’ють піснями в груди...», «Рідна мати моя», «Черемшина», «Червона рута», «Стану справжнім, як природа, як вечеря на столі»...

Народові, який має Трипілля, Київ, Дніпро, Карпати, Медобори негоже сліпо кланятися Палестині, святитися Йорданом, тягнутися рукою до глечиків з чужими, добре присмаченими, але з отрутою сповільненої дії, наїдками. Ось цей «бред второзаконія»: «Але тільки так будете їм робити: жертвенники їхні порозбиваєте, святі їхні дерева постинаєте... І винищить Господь, Бог твій, народи ті перед тобою полегко і потрохи... не встоїть ніхто перед тобою, аж поки ти не вигубиш їх». — П’ята книга Мойсеева: Повторення закону. V. 7. 5 — 24.

«Усім, хто віддав життя за Україну, присвячую» — читаємо у книзі «ТРИЗУБ. Таємне вчення українців» Ореста Хмельовського. Ця книга має бути у домашній бібліотеці кожного свідомого українця (добре було б мати усе семикнижжя Ореста).

У маленькому українському селі Дворіччя ці книги вже є. Тож давайте знову почитаємо трохи разом. Читаймо уважно!

«Знання графем — це знання суті законів руху енергії та інформації в просторі. [...] Євреї сформували еклектичну Програму знакового письма й еклектичну релігійну систему — християнство, які поєднали погано знані ними знакову систему Азбуки й руське язичництво з фінікійським Алефбетумом. В результаті був укладений грецький Алфавіт і християнський церковний ритуал, які силоміць були поширені на територіях людей Слова, щоб зруйнувати їх свідомість. І це дозволило євреям панувати в світі ще дві тисячі років.

Але Азбука на те і є Програмою людей Слова, що її знищити неможливо. І не відбулося таке знищення тільки завдяки наявності в Азбуці українського Букваря, про що стає відомо