Ізабелла Сова - Смак свіжої малини
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Саме це я намагаюся тобі сказати! — верескнула я. — Я думаю про іншого. Може, це не кохання, але…
— Ти з ним зустрічаєшся?
— Ні.
— У тебе багато вільного часу?
— Так.
— Що тобі заважає піти зі мною в кіно?
«І справді. Що мені заважає?»
— Не знаю.
— А я знаю. Ти просто не хочеш зв'язуватися з плебсом. Плебс гарно виглядає на картинах Брейґеля і нехай там і зостається, правда?
— Ти знаєш Брейґеля? — здивувалась я.
— Особисто ні, — пожартував він.
— Але картини?
— Знаю. І Брейґеля, і Моне, і Клімта. Поки вступив до інфізу, працював копіїстом. Набазґрав трохи тих Пікасо з компанією. Але найбільше любив Брейґеля.
— Несамовито.
— Бачиш, тепер ти зізналася. Для тебе я Вальдусь Пробка. З ним можна поплескати язиком у кнайпі, можна запрягти його тягати клунки, і на тому край. А коли раптом виявилося, що я знаю пару художників, одразу подив.
«Несамовито, — передражнив він мій голос, — ти маєш в заначці якісь інші фокуси? А може, ти вмієш жонглювати ногами?»
Він на хвилю замовк. А я? Що я могла сказати?
— Шкода, Малино, — озвався він знову, зітхаючи. — Ти і справді мені сподобалась. Але час повертатися на свою поличку, так? Нічого не поробиш, шкода. Вени не поріжу. Тоді що ж? Успіху в житті.
Він поклав слухавку. А мені стало якось страшенно прикро. Може, Вальдек трохи правий? Може, я і справді розкладаю людей по поличках? Неправда, просто Вальді мені не подобається. І нема на те ради, що я не пропадаю за чуваками, які півжиття проводять у «качалці» і в солярії. А все ж таки почуваюся винною. Стурбованою. Мушу розслабитися, забути про це. От тільки як?
* * *
Увімкну-но я телевізор.
14.08. Я й надалі дивлюся «Вродливих та зухвалих». Поза тим, усі телеігри й ток-шоу. Я повністю в курсі щодо того, хто з ким, де і коли. Але таке знання вимагає величезних часових витрат. Нема коли як слід поприбирати. Наразі я так наловчилася, що можу приготувати «гарячу кружку» під час рекламної паузи. Але взяти душ уже не встигаю. Треба над тим попрацювати.
16.08. Мені снилась Евка. Зразу пригадала, що мушу виходити з хати. Але куди? Треба відмовитися від якихось програм. Завтра спробую, треба купити щось їстівне.
17.08. Урешті-решт вилізла з нори, мружачись, як кріт. Одразу звернула в бічну вуличку, де був місцевий супермаркет. Не знаю, чи близька крамничка з єдиною знудженою касиркою і трьома кошиками заслуговує на звання супер-маркета, але нехай уже буде. Заповзла досередини і з місця купила двадцять вісім китайських супчиків у семи різних смаках. На кожен день тижня інший смак. Різноманітність.
* * *
Саме сьорбаю один із супчиків (бульйон із запахом печериць) і дивлюся мій серіал. Головним чином для того, щоб подерти лаха з дерев'яної гри акторів і з задумів божевільного сценариста.
18.08. Несамовито! Цей сценарій пишуть кілька людей!! Четверо божевільних сценаристів!!!
19.08. З іншого боку, а що ж тут дивного? Одна людина була б не ладна запам'ятати всі хитросплетіння дії. Вже не кажучи, щоб їх творити. А тут є що запам'ятовувати. Та білявка Брукі чекає чергової дитини. Тільки ще не знає, від кого. Може, від Ріджа, а може, від його батька.
— Мені здається, що це буде дитина Ріджа, — наполягав Лешек. Він саме зайшов, аби пересвідчитися, що я жива. Гарна мені турбота. За два тижні я встигла б уже пустити соки.
— Ріджа? — запитала я, наче персонаж із серіалу.
— Іншої можливості немає. Тільки дитина Ріджа ще може якось проштовхнути події вперед. Окрім того, дивися сама. Брукі вже має дитину від Ерика, який і надалі залишається її офіційним чоловіком. Якби вона народила від нього другу дитину, ці американські святенники не схвалили б їхнього розлучення. А розлучення не оминути, бо з їхнього шлюбу вже нічого не вичавиш. Щось мусить змінитися. Тому я ставлю на Ріджа. Усе з'ясується, коли вона народить. Тобто за якихось тридцять серій.
20.08. Лешек теж вважає, що я повинна часом виходити з хати.
— Ти бліда, як дощовий черв'як. До того ж, якась на диво апатична. Може, це депресія через брак сонця? Ти повинна більше рухатися.
Справжнє хибне коло. Я кепсько виглядаю і маю депресію. Мушу виходити на свіже повітря. Але через те, що я кепсько виглядаю, я маю дедалі глибшу депресію і дедалі глибше запорпуюсь у нору.
Я мушу це змінити! Ще сьогодні!
* * *
Саме повернулася з прогулянки Ринком. Принагідно завернула до чайної крамнички. О, куплю собі щось китайське, що пробудить мене до життя. З женьшенем. Узяла п'ятдесят грамів зеленого чаю і ще п'ятдесят якоїсь енергетичної мішанки просто із зелених схилів Японії. А до них дві цукерки з женьшенем.
— Разом сорок три злотих, — поінформувала мене брюнетка, зачесана під китаянку.
Тільки вийшовши з крамниці, я збагнула, що наробила. Майже півсотки за сто грамів чаю! До кінця місяця в мене залишилося сім злотих.
Раптом я відчула, як довколишній світ навалюється на плечі. Треба чимшвидше повернутися додому, де безпечно й затишно. Де на мене чекають два шимпанзе, золота рибка й кілька примар із минулого. А ще знайомі обличчя із «Вродливих та зухвалих».
23.08. Нині я порахувала все, що надавалося до споживання:
— двадцять один китайський супчик у семи смаках;
— кілограм прив'ялої картоплі;
— одна хлібина;
— чотири яблука (одне надгризене);
— два качани кукурудзи;
— бляшанка кави «Інка»;
— півлітра кефіру (буде до картоплі);
— величенький мішечок борошна (трохи затхлого, але, либонь, їстівного);
— сто грамів енергетичних чаїв (зважаючи на ціну, застосовувати аптекарські дози!);
— п'ять великих слоїків грушевого компоту (з'їм у крайньому разі).
Краще, ніж Робінзонові Крузо. Ну, хіба що він мав багатший вибір овочів і фруктів.
27.08. Заощаджую енергію й не виходжу з хати. Втікаю у світ розваг. Поволі втягуюсь у «Вродливих та зухвалих». Добре, що події відбуваються так повільно. Тим часом можна розкладати пасьянс, переглядати журнали (купила на останні сім злотих). Або робити все нараз.
* * *
Щойно згадала, що сьогодні мій день народження. З такої нагоди вихлебтала дві «гарячих кружки» зі смаком омара й запила горнятком мого дорожезного японського чаю. Гуляти так гуляти.
29.08. Брукі, ота білявка, що чекає дитину, вирішила зателефонувати до матері. Побалакали, може, вона навіть провідає її
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Смак свіжої малини», після закриття браузера.
