Сьюзен Коллінз - У вогні

чотирнадцять. Ще Округ 4 мала представляти істерична молода жінка з хвилястим каштановим волоссям, але її швидко замінив доброволець — вісімдесятирічна жінка, якій знадобився ціпок, аби піднятися на сцену. Потім Джоанна Мейсон, єдиний живий переможець жіночої статі з Округу 7, — вона виграла Ігри кілька років тому, удавши слабкого супротивника. Жінка з Округу 8, яку Еффі назвала Цецилією. На вигляд їй було років тридцять, і щоб піднятися на сцену, їй довелося відривати від себе трьох дітлахів, які весь час бігли за нею і чіплялися. Чич, чоловік з Округу 11, який, наскільки мені відомо, був близьким другом Геймітча, також опинився серед трибутів.

Назвали мене. Потім Геймітча. А потім Піта зголосився добровольцем. Одна з коментаторок навіть пустила сльозу, адже везіння, схоже, знову не на нашому боці — не на боці Ромео і Джульєтти з Округу 12. Нарешті вона опанувала себе і промовила, що може закластися — «це будуть найкращі Ігри в історії!».

Геймітч вийшов із купе, не промовивши жодного слова, а потім і Еффі, зронивши кілька безладних зауважень щодо трибутів, побажала нам на добраніч. Я просто сиділа і дивилась, як Піта вириває з блокнота сторінки переможців, яким не випав жереб.

— Чому ти не йдеш спати? — спитав він.

«Бо не можу витримати нічних кошмарів. Без тебе», — подумала я. Сьогодні мені точно насниться жахіття. Але я не могла запросити Піту до себе спати. Відтоді як Гейла відшмагали батогом, ми не торкались одне одного.

— Що ти зібрався робити? — спитала я.

— Хочу передивитися свої нотатки. Щоб отримати чітку картину, з чим нам доведеться мати справу. А вранці я все тобі розповім. Катніс, іди відпочивай, — відповів він.

Тож я пішла спати. Певна річ, за кілька годин я прокинулась від кошмару, в якому ота літня жінка з Округу 4 перетворювалась на велетенського гризуна й обгризала мені обличчя. Певна, я кричала уві сні. Але ніхто не прийшов. Ані Піта, ані жоден із капітолійських служок. Я вдягла халат, щоб зігріти шкіру, яка взялася сиротами. Сидіти в купе було нестерпно, тож я пішла шукати когось, хто зробить мені чаю або какао. Мабуть, Геймітч іще не спить. Та точно — ще й не лягав.

Я побачила служку і замовила теплого молока — може, воно мене заспокоїть. Почувши голоси з купе, де ми переглядали телевізор, я увійшла — і побачила Піту. Поряд із ним на дивані стояла коробка з записами минулих Голодних ігор, які нам надіслала Еффі. На екрані я впізнала кадри, як Брут стає переможцем.

Побачивши мене, Піта підвівся і вимкнув касету.

— Не можеш заснути?

— Можу, тільки ненадовго, — відповіла я та щільніше запнула халат, згадавши жінку, яка перетворювалася на гризуна.

— Розповіси? — спитав він.

Іноді розмови допомагають, але я тільки похитала головою, відчуваючи себе зовсім слабкою: мене вже переслідують люди, з якими я ще навіть не билася.

Коли Піта простягнув до мене руки, я без вагань опинилась у його обіймах. Сьогодні вперше після оголошення Червоної чверті він виявив до мене почуття. До того він був більше схожий на суворого тренера: прискіпувався і вимагав, щоб ми з Геймітчем бігали швидше, їли більше, вивчали нашого ворога ретельніше. Закоханий? І не згадуйте. Він уже не вдавав навіть мого друга. Я міцно пригорнула його за шию, поки він не наказав мені віджиматися абощо. Але він притиснув мене сильніше і сховав обличчя у моєму волоссі. З того місця, де його вуста торкнулись моєї шиї, почало розливатися тепло і повільно розповсюдилось по всьому тілу. Було так добре, так неймовірно добре, що я ніколи б не відпустила Піту першою.

Та й навіщо? З Гейлом я розпрощалась. І напевне ніколи його більше не побачу. Те, що я роблю зараз, уже не завдасть йому болю. Він цього не побачить, а якщо й побачить, то думатиме, що я граю на публіку. Бодай цей тягар упав із моїх плечей.

Прийшов капітолійський служка з теплим молоком, і ми змушені були розірвати обійми. Він поставив на стіл тацю з паруючим глечиком і двома горнятками.

— Я захопив іще одне горнятко, — мовив він.

— Дякую, — відповіла я.

— І ще я додав у молоко трохи меду. Щоб було солодше. І спецій, — докинув він.

Здавалося, ніби він хотів іще щось сказати, але тільки злегка вклонився і вийшов із кімнати.

— Що це з ним? — спитала я.

— Думаю, йому нас шкода, — відповів Піта.

— Атож, — промовила я, наливаючи в горнятка молоко.

— Я серйозно. Не думаю, що мешканці Капітолія радіють — ми повертаємось на арену, — провадив Піта. — Ми, та й інші переможці. Вони люблять своїх героїв.

— Гадаю, вони геть забудуть про це, тільки-но проллється перша кров, — байдужо промовила я.

Що мене цієї миті непокоїло найменше, то це те, як Червона чверть засмутить мешканців Капітолія.

— Отже, ти вирішив іще раз передивитися записи?

— Не зовсім. Просто нагадую собі стратегію трибутів у бійках, — пояснив Піта.

— Хто наступний? — спитала я.

— Вибирай, — відповів Піта, простягаючи мені коробку з касетами.

На кожній касеті був зазначений рік та ім’я переможця. Я покопирсалась — і раптом відшукала касету, яку ми не дивились. На ній було написано — п’ятдесяті Ігри. Отже, це друга Червона чверть. А ім’я переможця — Геймітч Абернаті.

— Ми ще не бачили цієї касети, — зауважила я.

Піта хитнув головою.

— Ні, не бачили. Я знав, що Геймітч проти. Ми ж так само не хотіли вдруге переживати наші Ігри. А відтоді як ми знову в команді, я не думав, що та касета має значення.

— А тут є переможець, який виграв двадцять п’яті Ігри? — спитала я.

— Не думаю. Хай хто б це був, він, мабуть, уже давно помер, адже Еффі надіслала нам лише касети з тими переможцями, які можуть опинитися на арені.

Піта зважив касету Геймітча в руці.

— А що? Гадаєш, нам варто переглянути?

— Це єдина Червона чверть, запис якої ми маємо. Може, ми побачимо щось важливе, зрозуміємо, як усе відбувається, — сказала я.

Але почувалась я при цьому дуже дивно — ніби ми втручаємось у щось дуже особисте. Навіть не знаю чому, адже все відбувалося публічно. Але почувалась я саме так. Правда, мушу зізнатися, ще мені було надзвичайно цікаво.

—