Річард Докінз - Егоїстичний ген

в тому, щоб чекати за лаштунками і бути готовими замінити загиблого власника території на головній сцені групового розмноження. Тепер нам виглядає зрозуміло, що для суто егоїстичних індивідів це чи не найкраща стратегія. У 4-му розділі вже йшлося про те, що тварин цілком можна вважати азартними гравцями. А для гравця найрозумніше іноді вичікувати, ніж вперто намагатися проломити головою перешкоду.

Так само доволі легко теорія егоїстичного гена може пояснити й інші зразки поведінки, де тварини пасивно «визнають» свій нерепродуктивний статус. Загалом пояснення виглядатиме завжди однаково: найкращим для індивіда буде вичекати в надії на кращі шанси у майбутньому. Морський слон, що визнає перемогу власника гарему, робить так не для користі всієї групи. Він чекає слушного часу, вичікуючи нагоди. Навіть якщо ця нагода ніколи не трапиться і він залишиться без нащадків, ця гра може дати користь, хоча, озираючись назад, ми й бачимо, що вже не йому. Коли лемінги мільйонами вирушають від центру популяційного вибуху, вони роблять це аж ніяк не з метою зменшити щільність популяції на ділянці, що її полишають! Всі вони є егоїстичними індивідами, тому шукають для себе не таке густонаселене місце для існування. Те, що хтось може на нього не натрапити, ми побачимо згодом. Однак залишитися і не спробувати шукати є значно гіршою стратегією.

Існує чимало свідчень, що перенаселення іноді знижує народжуваність. Цей факт навіть використовується на користь теорії Вінн-Едвардса. Насправді ж це не так. Ці дані не суперечать його теорії так само, як і теорії егоїстичного гена. Наприклад, в певному експерименті миші перебували в загородці просто неба, маючи великі запаси їжі й вільно розмножувалися. Чисельність популяції зростала до певної межі, а потім вирівнювалася. Виявилося, що меншу кількість народжуваних мишенят призвело те, що самиці в умовах перенаселення ставали менш здатними до розмноження. Цей ефект доволі відомий. Його безпосередньою причиною зазвичай вважають «стрес», хоча ця назва сама нічого не здатна пояснити. Та будь-коли, про яку б безпосередню причину не йшлося, ми однак маємо шукати первинне, еволюційне пояснення. Чому природний добір сприяє самицям, що знижують свою репродуктивність, коли їхня популяція стає надміру чисельною?

Відповідь Вінн-Едвардса є однозначною. Груповий добір сприяє групам, де самиці зважають на чисельність популяції та коригують свою репродуктивну функцію так, аби надмірно не експлуатувати харчові ресурси. Саме в цьому експерименті їжі ніколи не бракувало, але навряд чи можна сподіватися, що миші це розуміють. Вони запрограмовані для життя в дикій природі, а в цих умовах перенаселення є надійним індикатором майбутнього голоду.

Про що свідчить теорія егоїстичного гена? Майже про те саме, але з однією важливою відмінністю. Ви маєте пам’ятати, що, на думку Лека, тварини зазвичай матимуть оптимальну кількість дитинчат через власну егоїстичну позицію. Якщо вони народять замало або забагато, то й виростять менше, ніж коли б обрали точно визначену правильну кількість. До того ж «точно визначена правильна кількість» має означати меншу того року, коли популяція надмірна, ніж у рік, коли її щільність незначна. Ми погодилися, що перенаселення здатне спричинити голод. Вочевидь, якщо самиці навести надійні ознаки майбутнього голоду, в її егоїстичних інтересах буде стриматися від народжування. Конкурентам, що не реагуватимуть на попередження, вдасться вигодувати меншу кількість дитинчат, навіть якщо фактично народять їх більше. Тому ми пристаємо на той самий висновок, що й Вінн-Едвардс, але унаслідок дещо інших еволюційних міркувань.

Теорія егоїстичного гена не має проблем навіть з «епідейктичними проявами». Ви маєте пам’ятати гіпотезу Вінн-Едвардса про те, що тварини навмисно збираються разом у великі зграї з метою полегшити проведення «перепису» усіх індивідів та відповідного регулювання їхньої народжуваності. Не існує жодних прямих доказів того, що будь-які скупчення є саме епідейктичними, але лише уявімо, що такі докази існують. Чи була б теорія егоїстичного гена поставлена в глухий кут? Аж ніяк.

Шпаки збираються разом у величезній кількості. Уявімо собі, що було доведено не лише, що перенаселення взимку погіршить їхню здатність до розмноження наступної весни, але й також, що на це безпосередньою вплинуло вислуховування птахами своїх власних сигналів. Наприклад, експериментально доведено, що ті, кому вмикали магнітофонний запис звуків щільного і дуже голосного скупчення шпаків, відкладали менше яєць, ніж індивіди, яким вмикали звуки тихішого й менш щільного скупчення. Отже, це би засвідчило, що сигнали шпаків є епідейктичним проявом. Теорія егоїстичного гена пояснила б це так само, як і приклад з мишами.

І знову ми починаємо з припущення, що гени більшої родини, ніж індивід здатен прогодувати, автоматично будуть покарані та стануть у генофонді менш чисельними. Для самиці, що хоче ефективно знести яйця, важливо як егоїстичному індивідові передбачити їх оптимальну кількість у прийдешньому сезоні розмноження. Ви маєте пам’ятати той особливий сенс слова «передбачення», про який ми говорили у 4-му розділі. Як птахові передбачити оптимальний для нього розмір кладки? Які чинники мають вплинути на правильний розрахунок? Можливо, багато видів роблять фіксовані передбачення, що не змінюються з року в рік. Так, для баклана оптимальна кладка в середньому — це одне яйце. В особливо щедрі на рибу роки їх кількість для певної особини може тимчасово зрости до двох яєць. Якщо баклани не мають жодного певного способу заздалегідь дізнатися, чи буде щедрим поточний рік, то самиці навряд чи ризикуватимуть марнувати свої ресурси на два яйця, бо це погано вплине на їхні репродуктивні можливості у звичайному році.

Однак існують інші види, такі як шпаки, які загалом мають можливість передбачити взимку, чи принесе наступна весна добрий врожай певних харчових ресурсів. Селяни знають багато спостережень, які засвідчують, що такі прикмети, як багато ягід на гостролисті, можуть бути добрими індикаторами погоди прийдешньої весни. Чи варто вірити бабусиним прикметам, важко сказати напевно, але цілком можливо, що вони допомагають передбачити майбутні природні обставини, і добра провісниця теоретично може коригувати величину своєї кладки з року в рік на власну користь. Ягоди гостролиста можна вважати надійними індикаторами або не вважати, але, як і з мишами, вірогідним індикатором є щільність популяції. Шпачиха, загалом, здатна розуміти, що наступною весною, коли вона почне годувати своїх пташенят, то змагатиметься за їжу з конкурентами свого власного виду. Якби вона могла якось оцінити його щільність ще взимку, то могла б ефективно передбачити, наскільки складно буде їй прогодувати своїх малят наступної весни. Якби вона виявила, що взимку щільність популяції надто висока, розважливою стратегією, з її власної егоїстичної позиції, був би намір знести відносно малу кількість яєць: тобто, її оцінка оптимальної кількості власної кладки була б зменшена.

Проте, коли індивіди починають зменшувати кількість своєї кладки, з’ясувавши щільність популяції, кожному егоїстичному індивідові одразу стає вигідно переконати конкурентів, що популяція є великою, навіть якщо це не