Богдан Мостіпан - Молот Чудовиськ: Кіготь Темряви, Богдан Мостіпан

Однак він не був дурним слугою. Він був розумний і розважливий, холоднокровний і прагматичний, але також непомірно жорстокий і кровожерливий. Він повільно ступив на поріг залу. Щойно члени ордену побачили його, вони замерзли, усі до єдиного. Ватажки культу мовчки дивилися на те, як він рухається в їхній бік, водночас дзвенячи своїми важкими обладунками, що видають характерний звук важкого і міцного металу.

Немеріус, хоч і сам був жорстоким, нещадним і безпринципним, за вдачею звикший командувати і зневажати людей, намагався не переходити дорогу Мортібору, адже наслідки цього могли бути вкрай жахливими для нього.

Нарешті кат Любомора, Мортібор, наблизився до решти членів культу, ставши біля Ренольда.

— Мортібор, — з повагою в голосі сказав Ренольд, — радий тебе бачити, брате мій. Ми всі тут чекали тільки на тебе.

У відповідь на це Мортібор нічого не відповів, він втупився своїм млосним важким поглядом на Ренольда. У нього було чорне довге волосся, густа борода, і сірі очі, що немов відображають потойбічний Світ. Він не носив шолома, на відміну від інших лицарів, та й нема чого йому було, бо він був досить високий, і досить захищений, та й нікому, правду кажучи, ще не вдавалося навіть близько піднести меч до його обличчя — вони одразу ставали його жертвами.

— Отже, брати, — голосно й виразно сказав Ренольд, — як я бачу, всі вже в зборі... А тому, початок засідання оголошую відкритим... Мені потрібно багато чого розповісти вам, і я прошу, слухайте мною сказане якомога уважніше. Наш орден пройшов через багато тягот і поневірянь... Багато років тому орден святого Беренберга ледь нас не перебив, тоді ми ледве вижили і були розбиті. Але, з волі владики Любомора, нам вдалося вціліти, і тепер, наш орден гряде стати настільки ж великим, наскільки він був раніше! І це наша з вами загальна заслуга. Тепер, врахувавши всі помилки, ми виконаємо волю нашого владики — піднесемо весь Світ до його ніг, уб’ємо всіх, хто заперечує його священну волю, — і побудуємо разом новий, досконалий Світ, під владою Любомора!

Члени темного ордену, слухаючи промову Ренольда, раділи, і з нетерпінням чекали, що він скаже далі. Немеріус у цей час спокійно й уважно слухав слова Ренольда, уявляючи собі міста, сповнені ріками крові та незліченними жертвами. Він марив, як його армія, яку він збирав разом зі своїм братом Моріоном, пройдеться всіма містами Гріссеї, залишивши після себе пекельну безодню. У цей час Ренольд продовжував говорити:

— Загалом, брати... Після стількох років непомірних зусиль і поневірянь, ми нарешті знову возз’єдналися, і готові протистояти всьому Світу!

— Так! — вигукнули члени ордена.

— І тепер, зібравши свої сили, ми пройдемося смертоносним маршем усією Гріссеєю, залишаючи після себе лише смерті та руйнування, бо така воля владики! Почнемо ми з великого прославленого міста — Грейсбурга, подейкують, що його стіни такі міцні, що через них не пробитися, що його стереже цілий бастіон відважних і сильних мисливців. А за стінами міста — цілі армії вартових і паладинів — але все це нісенітниця, скажу я вам, браття! Бо немає у Світі такої сили, що могла б протистояти Любомору і його слугам, її немає, і ніколи не буде! І нехай нам на зустріч вийдуть цілі легіони, армії, не важливо — ми втопчемо їхні кишки в багнюку, порубаємо і четвертуємо їх, а тіла вцілілих — перетворимо на піхотинців своєї армії.

— Так!!! — ще голосніше заликовали члени ордена.

— Ви зі мною?! — крикнув Ренольд.

І тут же отримав відповідь від усіх, хто сидів у залі:

— Так!!!

— Слава Любомору, брати! — вигукнув Ренольд, і члени ордену тут же підхопили.

— Слава йому і його волі! — відповів натовп.

— О свята мати Беренберга... — сказав Джилліан, — вони ж кінчені психи!

— Тихіше ти, а то почують... — пошепки промовив Реніфат. — Здається, нам час змиватися... Ми й так тут дізналися достатньо.

— Почекай, можливо, це ще не все... — заперечив Джилліан. — Давай постежимо за ними ще трохи.

— Ох... Давай, тільки давай не затримуватися, гаразд? Інакше четвертують вже нас.

— Ага... Найменше я хотів би, щоб нас четвертували.

Через хвилину паузи, Ренольд знову продовжив свою промову, а точніше — став підводити її до свого завершення.

— Що-ж, брати, — сказав Ренольд, — я радий, що ви сьогодні всі сюди прийшли, і вислухали моє послання... Щойно ми з керівництвом ордену вирішимо, що робити далі — вас знову скличуть сюди для подальшої підготовки до облоги Грейсбурга, а поки що можете бути вільні.

Усі члени ордену встали з лавок, а потім попрямували в бік виходу із залу до південних воріт. У цей самий час усе керівництво ордену попрямувало до іншого виходу, у північній стороні, щоб обговорити подальший план дій у переговорній кімнаті. Мортібор, хоч і не був офіційним ватажком ордена, користувався величезною повагою серед його ватажків, а тому вирушив до переговорної кімнати разом з іншими.

У цей самий час Джилліан і Реніфат акуратно обійшли статую і потайки попрямували слідом за ватажками ордена. До цього часу всі інші члени культу вже покинули зал, а безпосередньо самі лідери культу вже увійшли в переговорну кімнату.