Марі-Анна Харт - Драена: Шлях до пророцтва, Марі-Анна Харт

Спокуса з присмаком небезпеки

Лукар уважно дивився на Ділана, склавши руки на грудях. Його обличчя було гримасою змішаних почуттів: здивування, цікавості й знайомої нотки сарказму.

— Ти погодишся?

Ділан підняв брову, удавано задумуючись.

— На що саме?

Лукар закотив очі.

— Ой, не починай. Ти прекрасно знаєш, про що я.

Ділан зітхнув, схрестивши руки.

— Знаєш, мені от щойно стало цікаво... А як ти вибрався з ковену минулого разу? Можливо, отримав схожу пропозицію й погодився?

На секунду Лукар застиг, його усмішка на мить зникла, немов він справді задумався. А потім він розсміявся, знизавши плечима.

— Чесно? Не пам’ятаю. Але сподіваюся, що мої умови були трохи менш... екзотичними.

— Радий, що до тебе повернулося почуття гумору. — Ділан скептично глянув на нього.

— Воно нікуди не зникало, просто ти зараз занадто серйозний, щоб це помічати.

Лукар зробив крок ближче й примружився, ніби ділився великою таємницею.

— Вона мила і приваблива.

Ділан лише закотив очі й тяжко зітхнув.

— І це твій аргумент?

— А чому ні? Це вагома причина, друже. До того ж минулого разу я не пам’ятаю, щоб ти сильно пручався коли вона до тебе торкалася.

Ділан пирхнув, але в кутиках його губ промайнув легкий усміх.

— Якщо я помру через цю авантюру, знай: я повернуся у вигляді привида й доконаю тебе.

Лукар схилив голову.

— Що ж, це було б новим досвідом. Але, будь ласка, обери драматичний спосіб повернення. Наприклад, розбите дзеркало або свічка, що гасне сама по собі.

Ділан похитав головою, але цього разу таки всміхнувся.

 

Блондинка з’явилася ввечері, як і обіцяла. Її довга блакитна сукня майже не приховувала силуету, ніжно ковзаючи по тілу з кожним рухом. В її погляді читалося нетерпляче очікування.

— Ну що, яке рішення ти прийняв? — запитала вона, зупинившись зовсім близько.

Ділан зустрів її погляд серйозним виразом обличчя.

— Я готовий прийняти твої умови.

Очі блондинки засяяли. Вона ледь помітно усміхнулася, немов отримала саме те, на що сподівалася.

— Чудово, — її голос був майже муркотінням. — Тоді ходімо.

Вона повернулася, але, зробивши пару кроків, озирнулася через плече, ковзаючи по ньому оцінюючим поглядом.

— Хоча… спершу тобі не завадило б прийняти душ і переодягнутися.

В її голосі вчувалася грайливість, а у кутиках губ промайнула лукава усмішка.

Ділан лише важко зітхнув, розуміючи, що ця ніч обіцяє бути цікавою.

Ділан вийшов із підвалу, відчуваючи, як прохолодне повітря будинку огортає його після задушливого простору внизу. Блондинка йшла поруч, її легка хода була впевненою, майже граційною. Він озирнувся, намагаючись запам’ятати кожну деталь.

Будинок був великим, старовинним, але доглянутим. Темне дерево сходів блищало, а по стінах розкинулися картини, більшість із яких зображали нічні пейзажі. Високі стелі, дорогі меблі, запах чогось солодкуватого, змішаного з ледь вловимим ароматом спецій. Ділан розумів: вони знаходяться далеко від міста, хоча точне місце лишалося загадкою.

Блондинка не оберталася, впевнено ведучи його нагору. Коли вони піднялися на другий поверх, вона штовхнула двері однієї з кімнат і жестом запросила його всередину.

— Ось, — її голос звучав спокійно, навіть трохи владно.

На великому ліжку лежав акуратно складений одяг: темні джинси та чорна сорочка. Ділан підняв брову.

— Ти завбачливо підготувалася, — пробурмотів він.

Блондинка легенько всміхнулася, схрестивши руки на грудях.

— Йди в душ, — сказала вона, трохи нахиливши голову. — Я чекатиму тебе на першому поверсі.

Її погляд на секунду затримався на ньому довше, ніж слід було б, а потім вона розвернулася й вийшла, залишаючи його наодинці зі своїми думками.

Ділан зітхнув, провівши рукою по волоссю. Він чудово розумів, що це — лише початок.

Ділан закрив двері за собою і повернувся до ванної кімнати, що виглядала так само елегантно, як і решта будинку. Великі дзеркала, сучасна сантехніка, пахучі свічки, що тремтіли від подиху повітря. Він увімкнув душ, і вода, спочатку холодна, а потім поступово тепла, вилилася на його шкіру, обмиваючи втому від підвалу та не даючи часу на зайві роздуми.

Краплі води стікали по його тілу, створюючи миттєву ілюзію спокою, але всередині його думки були далеко не спокійні. Він намагався тримати себе у руках, згадуючи все, що сталося з того моменту, як він вперше зустрів її погляд. Що за гра насправді розігрується тут? І що чекає далі?

Його погляд впав на прості, але стильні речі, що лежали на ліжку. Джинси та чорна сорочка виглядали так, ніби їх хтось вибирав спеціально для нього. Він витер обличчя рушником, зітхнув і швидко вийшов із душу. Холодне повітря кімнати різко контрастувало з теплою водою, але він не звернув увагу на цей дискомфорт. Тіло було вже чистим, але його свідомість усе ще залишалася у полоні сумнівів.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍