Кайла Броді-Тернер - Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер

–Пайпер, ні... –заїкаючись від плачу, кричала вона. – Це я в усьому винна. Як же так...–Ельга закрила обличчя руками.

–Ельго, припини.–похитала головою вона.–Я знайду дорогу додому.

Ельга підняла на неї очі, намагаючись усвідомити суть її слів. Пайпер підбадьорливо посміхнулася, королева кивнула, міцно обіймаючи її. Пайпер поцілувала її в щоку і вогняна куля увійшла в шкіру на обличчі Ельги, підсвітивши її.

–Не забудь і мене.– відгукнувся інший голос, від шоку, Ельга зігнулася навпіл, ледь не впавши на коліна від істерики, що підступала.

–Тільки не ти...– вона розплакалася, закриваючи руками обличчя.

Айріал усміхнувся, піднімаючи її. Він міцно обійняв дівчину, заплющуючи очі.

–Ні, тільки не ти. Ні! – вона закричала, плачучи, намагалася схопити його за сорочку.

Він уважно вдивився в її очі, витираючи її сльози.

–Не впадай у відчай. – хитав головою він. – Зараз ми всі робимо все можливе, щоб урятувати тебе.

–Як же я без тебе... ти був зі мною все моє життя. А тепер ти не повернешся.

–Я вичерпав всі шанси, які мав. Та я радий, що віддав своє безсмертя в обмін на життя всіх тих, кого вбив. Ти єдина дала мені другий шанс. І я з радістю поверну тобі борг.– він обійняв її міцніше, передаючи вогняну кулю. Тіло Ельги підсвітилося сильніше.

Айріал зник і раптом, Арле та Мірайя підхопили Ельгу за руки. Їхні тіла були підсвічені блакитним.

–О, ні... – зітхнула Ельга, відчуваючи ще більший смуток, – І ви теж...

–Ми хочемо врятувати тебе, Ельго. Зараз це важливо.– відповіла Мірайя, передавши вогняну кулю в плече Ельги.

–Мені тільки шкода, що нам не вдалося як слід познайомитися... – знизала плечима Арле і взяла Ельгу за руку. Світло проникло в її долоню і Ельга знову здригнулася.

Німфа й русалка зникли, Ельга стояла в темряві, сподіваючись, що список загиблих друзів закінчився, але почувши до болю знайомий голос, знову відчула, як холодні сльози стікають по щоках.

–Привіт, душе моя.

Вона не оберталася до нього, розуміючи, що скільки б часу не минуло, перше кохання завжди залишається десь глибоко в серці, під шаром пилу, забуте, але все одно боляче ріжуче в особливо важкі моменти. Такі, як цей. Ельга повільно обернулася через плече. Джим сумно посміхнувся.

–Витрачаю останнє дихання, щоб побачитися, хоч тут. А вона стоїть до мене спиною! Ну ж бо, величносте, не артачся. – він розвів руки, піднявши брову. Ельга зробила крок до нього, міцно обіймаючи.

–Як їм вдалося? – не вірила Ельга. – Ти ж щит!

–У момент твого перетворення, я забув про це. Вельми негарний удар у груди і ось він я, вдруге позбавлений серця.

–Мені дуже шкода...– прошепотіла вона в його плече.

Джим усміхнувся, погладивши її по спині.

–Я не втрачав надії, що зустріну тебе.

–Чому не Джина? – хитала головою вона. – Я так сподівалася, що...

–Що закликала її душу, щоб відвадити від себе набридливого колишнього? – він криво усміхнувся.

–Я просто хотіла, щоб ти знайшов своє щастя без мене.

–Це досить складно. Хоча, мушу віддати належне – ти доклала багато зусиль.

Вона провела рукою по його щоці, відчувши, як сльози затуляють очі.

–Адже це було так давно... – прошепотіла Ельга.

–Давно.– погодився він.– Але я належав тобі відтоді. Я намагався жити далі, шукати інше життя, але не зміг.

Ельга згадала Амідаллу, яка не бачила майбутнього хлопця. Виходить, він приніс себе в жертву востаннє. Доля від початку вела Джима до цього моменту і ось він, намагається врятувати Ельгу навіть з того світу. Усвідомлення цього накрило дівчину і вона, заплющивши очі руками, задихнулася від плачу.

–Це я винна. – розплакалася Ельга. –Я змусила тебе йти на цю війну. Якби ти не послухав мене і залишився вдома...

–Я б помер інакше.– знизав плечима він.– Адже ми обидва знаємо, що така моя доля.

–Не кажи так.– похитала головою вона.–Ти міг би жити... Якби не я.

–Можливо.– погодився він, піднявши її підборіддя.– Але я не жив би так.

–Як? – засмучено запитала вона. – Страждаючи?

–Кохаючи.– відповів він, посміхнувшись, а потім наблизився до неї і з ніжним поцілунком у щоку передав кулю, що світиться, а після зник.

Коли Джима не виявилося поруч, Ельга відчула щемливий біль у грудях. Вона так довго придушувала свою прихильність до хлопця, змушуючи себе повірити, що почуття згасли, а коли його не стало, все, що колись було щільно покладено в скриню з позначкою "забуто", вирвалося назовні, мучачи Ельгу. Вона заплакала, розуміючи, що Джим напевно не захоче повертатися в цей світ, знаючи, що Ельга не стане іншою. Адже навіть у разі зміни циклу, залишиться тією ж дівчиною, яка одного разу розбила його серце. Вона відчувала свою провину за все, що пережив Джим і благала його душу пробачити їй кожну мить його страждань.