Кеннет Грем - Вітер у вербах, Кеннет Грем
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Тут нечулий Жабс захихотів, але потім спробував опанувати себе і став надзвичайно серйозним.
— Відтоді зайди з Дикого Пралісу так і живуть у Жабс-холі, — сказав Ондатр. — А як вони там поводяться! Півдня валяються у ліжку, снідають, коли заманеться, а в домі, мені казали, такий гармидер, що страшно й подумати! Жеруть твої припаси, п’ють твоє питво, кпинять із тебе, співають сороміцьких пісень про… ну, про тюрми, магістрати, про полісменів, про тебе… паскудні пісеньки, і гумору в тих співах — ні на гріш. І патякають перед прислугою, що житимуть там вічно.
— Що?! — скричав Жабс, зриваючись на ноги і хапаючись за кийка. — О, дайте мені це побачити!
— Нічого в тебе не вийде! — гукнув навздогін йому Ондатр. — Краще повернися й не лізь. Влипнеш у халепу, і нічого більше.
Та Жабс уже пішов, і втримати його було неможливо. Він рішуче крокував дорогою, закинувши палицю на плече, сердито сопів і бурмотів щось під ніс, поки не дістався до парадної брами. І тут з-за частоколу раптом виткнувся довгий жовтий тхір з рушницею.
— Стій! Хто йде? — гаркнув тхір.
— Пішов геть! — скипів Жабс. — Ти хто такий? Ану виходь негайно, бо зараз…
Тхір, нічого не кажучи, приклав до плеча рушницю, Жабс, від гріха подалі, кинувся на землю, і — бах! — куля просвистіла десь над вухом.
Спантеличений таким прийомом, Жабс зірвався на ноги і рвонув, як підпалений, по дорозі. Він біг і чув, як регоче за його спиною тхір, а потім до цього реготу додався чийсь тоненький, бридкий смішок.
Він повернувся до Ондатра чорний, як туча, і розповів усе, що сталося.
— А я тобі що казав? — мовив Ондатр. — Навіть не потикайся. Там повно вартових, і всі озброєні. Не поспішай, ще не час.
Та Жабс не був би Жабсом, якби здався так легко. Він вивів човна і поплив униз за течією, туди, де збігав до води його сад.
Коли показалося старе помістя, Жабс опустив весла і став уважно роздивлятися довкола. На перший погляд, усюди було тихо й мирно, ніде нікого не видно.
Він бачив весь фасад Жабс-холу, що пломенів у вечірній заграві, голубів, що парами сиділи на даху, дерева, що рядочком стояли попід рівненькою лінією покрівлі, дах, яскраві плями квітів, струмок, що біг від човнового навісу, невеличку дерев’яну кладку понад ним, і всюди було тихо, ніде ні душі.
Мабуть, спершу треба дістатися до човнового навісу, подумав Жабс. І він дуже обережно погріб до струмкового устя. Човен вже пропливав під кладкою, коли де — бах! — зверху впав великий камінь і наскрізь пробив дно в човні. Той відразу ж став наповнюватися водою та осідати, і Жабс опинився по коліно у воді. Він зиркнув вгору і побачив на мості двох горностаїв, які стояли, спершись на поруччя, і відверто веселилися, дивлячись на Жабса.
— Жабчику, наступний камінь полетить тобі в голову! — прокричали йому горностаї.
Обурений Жабс поплив до берега, а горностаї реготали й реготали, підтримуючи один одного, потім замовкали, а там знову сміялися, поки з ними не сталося подвійної істерики — себто по істериці на брата.
Зворотний шлях — а він був не з легких — Жабсові довелося проробити пішки, і знов рапортувати Ондатрові про невдалу спробу.
— Ну я що тобі казав? — не став церемонитись Ондатр. — А тепер подумай сам! Як ти повівся і що розумного зробив? Спаскудив мого улюбленого човна, так?! Зіпсував чудовий костюм, якого я тобі дав! Далебі, Жабсе, мені просто дивно, як при такій важкій вдачі тобі ще вдається з кимось дружити!
Жабс відразу ж визнав, що був неправий і поводився як дурень, усвідомив свої огріхи та став щиро вибачатися перед Ондатром і за потопленого човна, і за зіпсований костюм, а на кінець усе залагодив, сказавши з покірливістю (яка завжди обеззброювала критично налаштованих друзів і повертала Жабсу їхню прихильність):
— Ондатрику! Я бачу, що був упертим і свавільним. Повір мені, віднині я буду сама слухняність, я жодного кроку не ступлю, не спитавши вашої розумної поради та не дочекавшись повного схвалення!
— Якщо ти не брешеш, — промовив добросердий Ондатр, який уже відтанув, — тоді, з огляду на пізню годину, порада моя буде такою: сядь і повечеряй, вечеря буде на столі за хвилину, а ще запасися терпінням. Я просто переконаний, що ми нічого не зробимо, поки не побачимо Крота і Борсука: почуємо від них найсвіжіші новини, порадимося, послухаємо, що вони запропонують у цій важкій справі.
— Ну так, звичайно, Кріт і Борсук, — легкодумно бовкнув Жабс. — Як вони там, мої старі друзі? Я вже геть-чисто про них забув.
— І тобі ще вистачає нахабства питати, — докірливо мовив Ондатр. — Поки ти возився округою на дорогих автомобілях, пихато галопував на чистокровних скакунах і поглинав делікатеси, двоє твоїх вірних друзів чергували надворі в дощ і негоду, всі похмурі дні й холодні ночі, наглядаючи за твоїм будинком, обходячи твої володіння, стежачи за горностаями і ласицями, метикуючи, як би відбити в них твій маєток. Ні, Жабсе, ти не вартий таких щирих і вірних друзів, таки не вартий. Колись, може, зрозумієш справжню ціну їхньої дружби, але пізно буде!
— Знаю, знаю, я — невдячна тварюка, — гірко проридав Жабс. — Дозволь, я піду надвір і знайду їх, просто зараз, у холодну непроглядну ніч, я розділю з ними весь тягар, і спробую довести, що… Зачекай! Я чую брязкання посуду на таці! От нарешті й вечеря, ура! Давай, Ондатрику, давай!..
Ондатр добре пам’ятав, що Жабс довго перебував на тюремному утриманні, тож чи можна було на нього злоститися? Він теж із задоволенням пішов за стіл і гостинно, з притаманною йому галантністю, припросив гостя винагородити себе за всі останні негаразди.
Щойно вони повечеряли і повернулися до крісел, як хтось сильно постукав у двері.
Жабс занервував, але Ондатр кивнув йому по-змовницьки, підійшов до дверей, відчинив — і в нору ввалився містер Борсук.
Одного погляду було досить, щоб зрозуміти, що Борсук кілька ночей не ночував удома і був позбавлений усіх домашніх принад і комфорту. Взуття його було заляпане багном, шерсть розкошлачена
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вітер у вербах, Кеннет Грем», після закриття браузера.
