Михайло Юрійович Відейко - Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н.е. — ІХ ст.)

Гераклова сина, походять ті, що стають царями скіфів. І на згадку про ту чашу скіфи і до цього часу носять підвішану на поясі чашу…» (Herod, IV, 8–10).

Саме ця грецька версія легенди пояснює зображення, присутні на статусних речах із поховань скіфської еліти. Так, на воронізькому та куль-обському кубках, показано сюжет, який вважають утіленням міфу про спроби синів Геракла натягнути лука[24].

Боги скіфів

Завдяки грецьким писемним джерелам дійшли до нас і свідчення про скіфську релігію. Зокрема ми знаємо імена їх богів, хоча й не виключено, що збереглися вони у зміненому еллінським сприйняттям та мовою варіанті.

Так, Геродот перелічує богів, що їх шанують скіфи, та описує їхні функції: «…Богів вони шанують лише таких: найбільш за всіх — Гестію, потім Зевса і Гею, яку вважають за дружину Зевса. Після цих — Аполлона, Афродіту Уранію, Геракла і Арея. Цих богів шанують усі скіфи, а ті, що називають їх царськими скіфами, приносять жертви ще й Посейдонові. Скіфською мовою Гестія називається Табіті, Зевс, дуже правильно на мою думку, називається Папай, Гея називається Апі, Аполлон — Ойтосір, Афродіта Уранія — Аргімпаса, а Посейдон — Тагімасад. Статуй, жертовників і храмів вони за звичаєм не споруджують, за винятком Арея: для нього вони це роблять» (Herod, IV, 59).

Як бачимо, імена шістьох скіфських богів дійшли до грецького історика: Табіті, Папай, Апі, Ойтосир, Аргімпаса та Тагімасад. Геракла у цьому пасажі не названо Таргітаєм. І загалом створюється враження, що історик не бачив зв’язку між цими міфологічними персонажами. Що ж до імені бога війни, воно з якихось причин лишилось невідомим еллінам.

Питанню релігійних уявлень присвячений окремий корпус літератури. Плідно у цій галузі працювали М. І. Ростовцев, С. О. Жебєлєв, В. І. Абаєв, Б. М. Граков, М. І. Артамонов, Д. С. Раєвський, М. В. Скрижинська, С. С. Бессонова, Г. В. Вертієнко та ін.

Зацікавила дослідників кількість богів, що вшановувалися всіма скіфами — семеро. Така кількість божеств властива для індоіранських та індоєвропейських релігій. Існувало семибожжя і у споріднених зі скіфами подібністю мови алан, що проживали тут у пізніший час. Ця ж традиція була продовжена нащадками алан — осетинами (єдиним народом, у якого збереглася дуже змінена з часом скіфо-сарматська мова[25]).

Розглянемо напрацювання дослідників у контексті опису кожного окремого бога у тій послідовності, у якій їх згадано Геродотом.

Табіті

Частина дослідників вважає саме цю богиню верховним божеством скіфів. Її ім’я співвідносять із давньоіранським словом tapayati, що означає та, що зігріває. Це певним чином доповнює порівняння Табіті з давньогрецькою Гестією (богинею домашнього вогнища). Д. С. Раєвський наполягав на трактуванні її як божества вогню, зокрема жертовного та небесного. Через уживання Геродотом терміна «цариця» відносно до Табіті, було запропоновано вважати її «дружиною царя», через шлюб з якою душа померлого правителя долучалась до світу богів. На думку більшості скіфологів, саме такий священний шлюб показано на серії золотих аплікацій одягу та на довгій пластині головного убору з кургану біля с. Сахнівка[26].

Папай

Цього бога Геродот ототожнює з еллінським Зевсом (якого також могли називати батьком / папою). Ім’я Папай відоме для бога у фракійців і фрігійців. Вважається, що він був небесним божеством у скіфів. Щодо його зображень існує дискусія, так частина дослідників вбачає його образ на наверші з Лисої Гори та на окутті ритона з кургану Карагодеуашх. Проте Д. С. Раєвський, наприклад, бачить тут Таргітая. На його думку, не існує переконливих зображень Папая у скіфській культурі.

Апі — змієдіва

Цю богиню давньогрецький історик порівнює з еллінською Геєю. Це дало підстави для трактування Апі як божества землі. Через згадку про шлюбні стосунки між Папаєм та Апі, були пропозиції дослідників із прочитанням цього імені як ΄Απία — давньоіранське дитяче звертання «мати». Є й інший варіант перекладу: від іранського āpi, що означає вода. Саме цей варіант союзу неба та води є зрозумілішим у контексті генеалогічних легенд скіфів і виведення їхнього роду від божества ріки. Так, саме від союзу Папая (Зевса) та доньки Борисфена Апі (?) і з’явився прародитель скіфів — Таргітай.

Отже, є багато підстав вважати персонажів з еллінської та скіфської генеалогічних легенд (змієдіву і доньку Борисфена), а також богиню Апі одним персонажем скіфської релігії. Більше того, популярність зображень змієдіви на статусних речах еліти зайвий раз вказує на важливість цього божества для скіфів.

Можна згадати, що частина дослідників вважає цей образ похідним від образу проростаючої богині грецького мистецтва, що є можливим виключно у стилістичному впливі (додавання рослинних пагонів замість істот, що виходять з тулуба божества), але аж ніяк не в ідеологічній основі образу. До речі, навіть така іконографія богині (із пагонами) може бути пояснена тим, що Апі уособлювала не лише породження води, а й землі. Отже, навіть рослинність її нижніх кінцівок могла гармонійно лягти на релігійну основу скіфського сприйняття.

Аргімпаса

Себто Афродіта Уранія — богиня плодючості у греків. Існують три варіанти написання імені цього божества: Ἀργίμπασα,΄Αρτίμπασα та Ἀρίππασα. Це породжує додаткові сперечання щодо її функцій у скіфській релігії. Вірогідними є покровительство людському родові, плодючості худоби та людей, а також її войовничість, подібна до грецької Афіни. У творі Геродота є пасаж про ворожбитів, які могли бути саме жерцями Аргімпаси: «У Скіфії є багато ворожбитів… А енареї, андрогіни твердять, що мистецтву ворожби їх навчила Афродіта. Вони ворожать із липовою корою. Спершу розрізують її на три смуги, а потім накручують їх на пальці, розкручують і так ворожать» (Herod, IV, 67).

Досить аргументованим видається асоціювати зображення Афіни на коштовних скіфських та синдо-меотських речах саме з Аргімпасою. Крім того, частина дослідників вважає, що на вже згадуваних сценах священного залучення до богині, зображено саме скіфську Афродіту, а не Табіті.

Ойтосир/ Гойтосир

Для імені цього бога, якого Геродот ототожнював з Аполлоном, лінгвістам вдалось пояснити лише другу частину імені -συρος від звичного епітету авестійських богів — sura (могутній) або від давньоіндійського сura (герой). Гойтосира традиційно асоціюють із іранським Митрою (богом суспільного порядку), він суворо карав людей, які дали неправдиву клятву (Яшт, Х, 18–20). Водночас через функції Аполлона і Митри, виводиться сонячна природа Гойтосира та його асоціювання із міфічними полюваннями. Тому С. С. Бессонова вважає, що саме цього бога показано на пластині з кургану біля с. Гюнівка.

Таргітай / Скіфський Геракл

Оскільки Геродот не називає скіфського імені бога, якого він ототожнює з Гераклом, на сьогодні існує велика наукова дискусія з цього приводу. Одна частина дослідників на основі подібності образів Геракала та Таргітая (синів Зевса та прародителів скіфів) вважає друге ім’я скіфським відповідником грецького імені бога. Інша — вважає, що скіфський Геракл не пов’язаний із Таргітаєм. Як аргументи вони використовують такі розбіжності: у першій генеалогічній легенді Таргітай — син дочки Борисфена, а у другій — Геракл чоловік змієдіви, а не її син.

Скіфський бог війни

За відсутністю згадок реального імені цього бога, дослідниками часто вживається інше ім’я — скіфський Арес (Арей). Геродот згадує, що лише йому скіфи споруджують святилища: «…В центрі області кожного народу існує священна споруда для Арея, яку вони роб­лять ось як: накладають в’язанки хмизу завдовжки і завширшки до трьох стадій, але не дуже високі. На них влаштовують чотирикутну площадку,