Сафо Мелі - Розбивши її життя (частина 1), Сафо Мелі

"Я ще раз обдумала все, що ти мені сказав сьогодні. Я правда тобі вірю, Льошка! Дуже сильно тебе люблю і я з тобою! Добраніч!"

Я повільно сів на стілець і ліг чолом на прохолодну стільницю письмового столу.

– Це пи*ць просто якийсь! – Прошепотів я в темряву.

Сьогодні я клявся Касі, що вона в мене єдина, а від мене сусідка на дванадцятому тижні вагітності. Потрібно якнайшвидше вирішити цю проблему і зробити так, щоб Ася ніколи про це не дізналася.

Наступного дня

Вранці о сьомій я зайшов за Оленою. Дивно, але вона була готова їхати і взагалі не чинила опір. Ми вийшли на автобусну зупинку і почали чекати на автобус.

– Чому ти раніше не сказала?

– Я що, ідіотка, по-твоєму? Сказати, щоб ти мене одразу потяг на аборт?

Так, звичайно, як я не здогадався відразу. Вона спеціально почекала, щоб термін був більшим.

– Його все одно тобі зроблять, Олено.

Під'їхав наш автобус. У салоні Лєнка вибрала місце біля вікна, відразу ж відчинила кватирку:

– У мене токсикоз сильний, нудить вранці.

Охреніти! Тільки цього мені не вистачало! Як ти так влип, Льоха?! Як, блять?!

Я їхав і згадував, як ще недавно я був щасливий цілу добу, сподіваючись, що в мене буде син. А тепер, коли він найімовірніше буде – я не хочу цієї дитини. Я хочу просто прокинутися і щоб це все виявилося сном!

Через сорок хвилин ми дісталися до міста, і я вивів Лєнку, що повністю позеленіла, з автобуса. Їй явно було погано, а її вигляд повністю розвіяв сумніви, що зародилися з приводу її вагітності. Тепер стало ясно, сто відсотків, вагітна, с-у-у-у-ка!

Ще за півгодини ми зайшли до одного з кабінетів у жіночій консультації. Лєнка, виявляється, вже благополучно стояла тут на обліку і навіть пройшла частково обстеження у лікарів. Як тільки я переступив поріг кабінету, мене одразу ж виставили за двері під приводом огляду. І дозволили увійти лише за десять хвилин, коли Олена одяглася.

Сувора тітка років п'ятидесяти, у прямокутних окулярах та копиці рудого волосся сиділа за столом і щось записувала у велику картку.

– То як у нас справи? – запитала її Лєнка миленьким солодким голосом.

– Ми хочемо зробити аборт, – перервав я Олену і звернувся до лікарки. – Якомога швидше. Найкраще, якщо сьогодні.

Лікарка пронизала мене гострим поглядом:

– Ваша дружина сказала, що вагітність ми зберігаємо.

– Вона мені не дружина зовсім, і я не хотів цієї дитини! Вона сама…

– Чоловіче! - пригаркнула вона на мене. - У вашому віці ви повинні вже знати, що сама без чоловіка жінка завагітніти не може!

Мене роз'їдали різким гострим поглядом з-під суворих окулярів, і я вже чудово розумів, що тут я вирішення проблеми не досягну. Розвернувшись обличчям до Олени, я тоном, що не припускає заперечень, процідив:

– Я не прийму цієї дитини. І тим більше не житиму з тобою. Хочеш залишити – залишай. Але попереджаю один раз – ні допомоги, ні підтримки ти не дочекаєшся. Будеш ростити і виховувати зовсім одна. І щось мені підказує, що не на це ти розраховувала. Тож добре подумай. Я б на твоєму місці зробив аборт, щоб не псувати долю собі та дитині.

–  У дівчини вже крайні терміни і я, як лікар, дуже не рекомендую жінці з вами погоджуватися. – відразу втрутилася лікарка. – Це загрожує їй важкими ускладненнями і ризиком неможливості мати дітей у майбутньому. Також вам хочу нагадати, що примус до аборту підлягає покаранню з позбавленням волі. На цьому прийом закінчено, залиште кабінет, у мене там черга за дверима.

Я підвівся зі стільця і ​​відчув, що мої ноги стали м'якими. Мене немов запорошеним мішком вдарили. Я ошаленіло косився на спокійну і впевнену в собі Лєнку, а сам втратив останні надії на порятунок.

Звичайно, я не збирався одружитися з Оленою, і тим більше в мої плани не входило сісти на кілька років за грати. Але, з іншого боку, я однозначно не зможу абстрагуватись від того, що в сусідньому дворі за парканом бігає моя власна дитина.

Ситуація була неоднозначною і викликала в мені нескінченні роздуми. Всю дорогу до автобусної зупинки Олена мовчала, не подаючи ні звуку, ні вдиху. Цю виразку з важким характером зараз ніби підмінили і, як ми сіли в автобус, я не витримав першим:

– Чого ти домагаєшся, Лєна? – я підняв одну брову, щиро дивуючись, на біса їй все це було треба.

– А ти не розумієш, Льоха? От серйозно не розумієш?

Я приготувався до спалаху праворуч і миттєвої оборони, але абсолютно рівно вона продовжила:

– Я люблю тебе з дитинства. Ходила, в рота тобі заглядала, сподіваючись, що ти мене помітиш. Але ні. Потім довелося перетворитися на сварливе стерво, щоб хоч так привернути твою увагу. Але знов не те! Ти трахався з усіма навколо, не звертаючи на мене жодної уваги. А я мовчки це ковтала і чекала, коли ти нагуляєшся. А потім з'явилася вона… – тут Олена запнулась і, зізнаюся, я аж сіпнувся у цей момент. – Зачепила тебе так, що ти готовий на задніх лапках за нею ходити. Коротше, мені довелося діяти швидко та радикально.

Лунало реально переконливо. Я очікував почути будь-що, але не подібні одкровення. До них я не був готовий. З іншого боку, настільки спокійний і відвертий її тон схиляв нарешті до цілком розумного діалогу.

– Ти розумієш, що я не кохаю тебе, Олено. Ти зможеш жити та розуміти, що мені з тобою погано і що ти мені не потрібна? Навіть якщо уявити нас разом, ми просто зіпсуємо життя і собі, і йому! – я пальцем показав на її живіт.

– А чим я погана, Льош? Я хазяйновита: вдома завжди лад, наготовано, випрано, попрасовано. Стерва я тільки на людях – і ти сам це добре знаєш, не перший рік знайомі. Ти думаєш, з мене вийде погана дружина та мати?

Вона говорила та виймала мені душу, дрібними шматочками. З кожним її словом у мене залишалося менше аргументів і заперечень. Справді, вона не така вже й погана. І вона теж має свою правду. Але вона – не та, хто мені потрібний. Я не зможу жити з людиною, до якої нічого не відчуваю.