Тетяна Гуркало - Ненавиджу драконів, Тетяна Гуркало

— Нік, — сказав Ярослав.

— Що? — розгублено, спитав Ярен.

— Нік розповідав. Лише він і вітер. Навколо ніч, дорога, якій немає кінця, мотоцикл, з яким зливаєшся в єдину істоту, та вітер. Я не розумів його. Не знав, що це так. Я просто бачив. Бачив, як він мчить на шаленій швидкості, притискаючись до мотоцикла, і боявся, що він не впишеться в поворот, боявся, що назустріч вискочить якийсь лихач. Мотоцикл не машина, шансів вижити майже не буде. Адже вночі нічого не видно крім смуги світла. Раптом у асфальті вибоїна? Чи хтось якусь погань викинув? Вони їздили вночі. Вдень знайти пусту дорогу в пристойному стані практично неможливо. Усі дорослі люди, а витрачають час на таке, ризикують життям. Дурня, правда?

— Правда, — погодився ельф.

— Це дуже гарно, коли тільки ти й вітер.

Дракон, що летить, що летить в нескінченність. Ліниві, важкі помахи крилами, тіло натягнуте як струна. Для нього немає меж між світами, немає мети, немає значення ні життя, ні смерть. Йому не потрібні супутники, він не розуміє, що таке самотність. Можна навіть очі заплющити і нічого не зміниться.

Ярослав би летів назустріч вітру, як чорний меч, під музику HIM. Розчиняючись у нескінченності, стаючи з нею єдиним цілим. Якби зміг. Якби захотів. Якби відмовився від себе. Але невже це рівноцінний обмін? Поміняти себе на вітер та небо. Перестати думати, сумніватися, вірити у щось чи не вірити, закохуватися і розчаровуватися, робити дурниці, знаходити неприємності, бути посміховиськом чи генієм у чужих очах, радіти чи засмучуватися. Змінити все на одне єдине почуття? Сильне, нескінченне, але одне. Назавжди.

— Нечесно, — сказав Ярослав. — Я не хочу бути драконом.

— Ти не дракон. Просто він у тобі відбився.

— Навіщо Етль дав мені цей меч?

— Щоби ти зрозумів. Відчув та вибрав. Дракони дивні істоти, напевно, їм здається, що знання, отримані від когось менш цінні, ніж ті, до яких ти дійшов сам.

Ярослав хмикнув. Щось подібне до навчання на власному досвіді. Цікаво, як навчаються самі дракони? Чи вони народжуються мудрими та всезнаючими, з великим життєвим досвідом?

— Виходить, ми даремно створювали свій відбиток з мого вогню? — спитав Ярослав. — Віддзеркалення дракона в мене вже було?

Ельф посміхнувся, трохи сумно, і похитав головою. Він сидів на траві і був схожий на велику ворону. Бувають такі дурні ворони. Вони здаються сумними та дуже самотніми. При погляді на них хочеться вірити, що вони справді супроводжують душі у потойбічний світ, пророкують карканням смерть і вміють бачити невідоме. А насправді ця ворона, швидше за все, намагається згадати, де саме закопала горіх восени. Пам'ять у ворон коротка.

— Не даремно, — сказав Ярен. — Тепер тобі легше тримати рівновагу. Як би тобі пояснити? Напевно, відображення дракона стало трохи схожим на тебе, так простіше сприймати його як частину самого себе. Та й меч тобі стане в нагоді, а його створювали для дракона.

— Ага, процес знаходження дракона у собі пройшов швидше, зрозуміло, — додав Ярослав. Він знав, пам'ятав і розумів. Якась частина дракона повернулася у світ живих. Якось так. Етлю хотілося відірвати крила. Найстрашніше покарання для дракона.

— Дракона, який був воїном, розумів людей і за щось їх сильно не любив.

— Він магів не любив. Водників, – уточнив Ярослав. Ні, він не пам'ятав дракона, чию тінь носив у собі, він його не знав, не бачив і не відчував, просто він його розумів. Не дуже приємне відчуття, чимось схоже на шизофренію в розумінні обивателя, який дізнався про шизофренію з фільму про маніяка. — Як гадаєш, він помер?

— Дракон? Не впевнений. Можливо, помер, а може пішов туди, де можна обійтися без фізичної частини своєї сутності. Із драконами таке буває. Їм стає нудно, і вони йдуть. Вони мають цей вибір. Іншим, щоб залишити світ живих, потрібно померти. Правда, я не впевнений, що цей дракон взагалі з чимось розлучався, крім спогадів та відображення. Як і в тому, що дракони справді іноді вмирають.

— Це його меч, — сказав Ярослав. Звичайно його, чий ще. Дракон був великою, підлою тварюкою. Дракон любив воювати. Дракон сам нацьковував смертних одних на одних, коли йому ставало нудно, а пропустити війну, розпочату не ним, взагалі не міг. Дракон не розумів, що таке смерть, для драконів смерть зовсім не те, чим вона завжди буде для інших розумних.

— Його, — погодився Ярен. — Тепер твій, по праву. Ти перехитрив дракона, таке мало кому вдається.

— Я не хитрував, — не хотів хитрувати, не хотів псувати нікому останню розвагу, тим більше, не збирався мстити за тих, хто давно мертвий. У всьому винна допитливість. Чортова допитливість. Єдина людська пристрасть, яку здатні зрозуміти дракони. Дракони допитливість цінують та оберігають. Допитливість розплющує очі на світ.

— А ось це значення не має. Значення має лише результат, – посміхнувся ельф. — Тобі знову треба до цілителя.

— Та ну його, — махнув здоровою рукою Ярослав. — Цілителя в академії поки що знайдеш, можна десять разів померти. Краще до Кіого піду. Він поранення лікувати вміє.

— Допомогти? — запитав ельф. Просто так спитав, вставати і кудись іти насправді йому не хотілося.

— Ні, я сам.

Ярен кивнув, розтягнувся на траві і заплющив очі. Спілкування із учнем йому на сьогодні вистачило. Багатогранний хлопець. Той, хто вміє бачити і помічати. Причому, що особливо цінно, бачить зміни у собі і не боїться ними користуватися. Можливо, надто безстрашний і схильний до радикальних рішень, але поки що це йому йшло тільки на користь. Сумувати найближчим часом не доведеться. Змусити б його ще цікавитися речами, які не мають до нього прямого відношення.

Ельф лежав, дивився на небо і намагався ні про що не думати. Йому хотілося відпочити, забути про все, перетворитися на траву і тихо колихатися під вітром. Безглузде бажання, але хіба все в житті має мати сенс?

У нього майже вийшло.

А потім він почув переляк та біль.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно