Олександра Спаська - Величне дитя піднебесної, Олександра Спаська

- Зрозумів вже, - почулося у відповідь, приглушене.

Постоявши ще декілька хвилин, аби приглушити власне серцебиття, Ліам згодом покрокував до Марах, що ще й досі сиділа нерухомо, обхопивши притиснуті до себе коліна руками. Зі спини не можна було здогадатися про її стан, але коли наступник обігнав озеро збоку, картина, що відкрилася його очам не порадувала його, а навпаки, пригнітила, зайвий раз вколовши голкою совісті, яка, як виявилося, не атрофувалася повністю.

Мокре волосся Таіри падало на біле, як крейда, обличчя, а сині від холоду губи, були покусані, мало не до крові. Її трясло та тільки не від низької температури води, а від того, що токсин в її крові знову накопичив гормони, в безжальній ломці викручуючи кістки.

Щойно Ліам показався на її орбіті, дівочі очі запалали яскравим вогнем, ніби ожили, а разом із цим, сіпнулося і тіло, що підсвідомо почало тягнутися до свого спасителя.

- Бачу ти тут гарно проводиш час, - ляпнув темноволосий красунчик, аби почати розмову, але дівчина ніяким чином не відреагувала на його слова, взявши ситуацію в свої руки.

- Мені потрібна твоя допомога, - піднялася вона на ноги та почала рухатися у напрямку чоловіка, крок за кроком зменшуючи відстань між ними.

- Ти ж казала, що справишся сама, - лукаво відповів Тодей, своїм мацним поглядом обдивляючись оголені дівочі вигини, по яким стікала прозора вода, спонукаючи тиск у чоловічому тілі підскочити до небес.

- Я більше не можу. – Її голос був не її, і від цього, чоловіче бажання збільшувалося ще більше, вслуховуючись у спокусливі ноти хрипоти. - Вода не допомагає. Мені потрібна розрядка.

- А я тут при чому? – запитав, аби розтягнути задоволення та в якійсь мірі погратися з нею.

- Якщо це будеш не ти, то ним стане перший зустрічний, - озвучила Таіра те, про що задумувалася останні пів години, не в змозі більше терпіти, адже її ломка була настільки великою, що хотілося здерти на живу шкіру, аби тільки закінчити це мордування.

Звісно, що подібне висловлювання Ліаму зовсім не сподобалося, різонувши отруйним лезом по грудях, але і показувати свій інтерес він одразу не збирався.

- А коли дія токсину зменшиться, що буде між ними?

- Не переживай, - мовила Марах, підійшовши в притул, важко дихаючи йому в обличчя. - Все стане на свої місця, і ми забудемо це, як страшний сон.

- Як сон? – перепитав чоловік, відчувши гіркоту в середині, що кам’яною брилою нависла над грудною клітиною, але руки, все ж рефлекторно потяглися до бажаного тіла.

- Як сон, - відповіла Марах та не в силах більше чекати, піднялася на пальчиках, спочатку жадібно прикусивши його нижню губу, ніби таврувала своє, а далі вп’ялася в обидві, сплітаючи язики у розпусному поцілунку, який став початком непідконтрольної пристрасті.