Джеймс Дашнер - Бігун у Лабіринті
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Пролунав чийсь стриманий смішок, і Томас замовк, сподіваючись, що зміг донести до слухачів свою точку зору.
— Лацно, — кивнув Ньют. — Закінчуймо, а що робити з Галлі — подумаємо пізніше.
— Рада не має права голосувати в неповному складі, якщо тільки наглядач не відсутній через хворобу. Як Альбі, — сказав Вінстон.
— Господи, Вінстоне! — вигукнув Ньют. — Уже хто-хто, а Галлі сьогодні точно хворий, тож обійдемося без нього. Висловлюйся на свій захист, Томасе, та й почнемо голосування щодо твоєї долі.
Томас зловив себе на тому, що стиснув кулаки на колінах так міцно, аж побіліли кісточки пальців. Він змусив себе розслабитися, витер спітнілі долоні об штани. І заговорив, не маючи чіткого плану.
— Я не вчинив нічого поганого. Я всього лише побачив, що двоє людей намагаються доповзти до Брами, але не встигають. І не допомогти їм через якусь дурнувату заборону було би боягузтвом, егоїзмом і… взагалі дурістю. Якщо хочете запроторити мене до Буцегарні за спробу врятувати комусь життя — вперед. Обіцяю, що наступного разу просто стоятиму біля Брами і реготатиму, тицяючи пальцем у запізнілих бігунів, а потім піду на кухню до Казана і спокійно нажеруся з почуттям виконаного обов’язку.
Томас навіть і не думав жартувати. Він щиро не розумів, чому його вчинок викликав такий рейвах.
— Ось моя рекомендація, — мовив Ньют. — Ти порушив кляте Правило Номер Один, тому вирушаєш на добу в Буцегарню. Це твоє покарання. Я також рекомендую обрати Томаса бігуном, зі вступом рішення в силу відразу по закінченню засідання. Вважаю, ніч, проведена тобою в Лабіринті, варта декількох тижнів випробувань. Ти, що називається, довів професійну придатність. А що ж до посади наглядача — забудь, — Ньют розвернувся до Мінхо. — У цьому я з Галлі згоден — безглузда ідея.
Хоча Томас у глибині душі й розумів, що Ньют має рацію, останнє зауваження його все-таки зачепило. Хлопець подивився на Мінхо, чекаючи реакції.
Той, здається, зовсім не здивувався відмові. Та він так само наполягав на своєму:
— Чому? Я можу ручатися, що серед нас він найкращий. А найкращі стають наглядачами.
— Давай так, — сказав Ньют. — Дамо Томасу місяць, щоб хлопець показав, який він у справі. Провести заміну завжди встигнемо.
Мінхо стенув плечима:
— Лацно.
Томас полегшено зітхнув. Бажання стати бігуном — дивовижне для нього самого, враховуючи, щó йому довелося пережити в Лабіринті, — нікуди не поділося, але раптово стати наглядачем — це вже занадто.
— Отже, — Ньют обвів поглядом кімнату. — Ми вислухали кілька рекомендацій, тепер кожен може висловитися з…
— Та годі, — перебив Казан. — Відразу голосуймо, і по всьому. Особисто я голосую за твою пропозицію.
— І я, — відгукнувся Мінхо.
Схвальні вигуки почулися і з інших місць, вселяючи в Томаса надію і переповняючи його гордістю. Тільки Вінстон заявив категоричне «ні».
— Твій голос нічого не вирішує, — сказав йому Ньют, — але все-таки поясни, чому ти так опираєшся?
Вінстон пильно подивився на Томаса, потім повернувся до Ньюта.
— Загалом я не проти, але ми не можемо цілком нехтувати тим, що сказав Галлі. У його словах є сенс. Я впевнений, що він не вигадує. Ви й самі чудово знаєте, що тільки-но в нас з’явився Томас, все пішло шкереберть.
— А й правда, — сказав Ньют. — Кожен з нас як слід усе обміркує, а потім, як знудимося, скличемо нові Збори й обговоримо справи. Лацно?
Вінстон кивнув.
На саму думку, що його знову ігнорують, Томас невдоволено застогнав.
— Як мені подобається, коли ви ото так про мене говорите, наче мене взагалі тут немає!
— Послухай-но, Томмі, — промовив Ньют. — Ми щойно обрали тебе бігуном, чорт забирай. Тож облиш скиглити і забирайся звідси. Тобі ще багато чого доведеться навчитися у Мінхо.
Тільки тепер Томас усвідомив, що саме сталося: він тепер справжній бігун і невдовзі вирушить досліджувати Лабіринт. Попри хвилювання, хлопець затремтів од захоплення; чомусь він був певен, що ліміт приготованих йому нещасть вичерпаний і більше вночі в Лабіринті вони не застрягнуть.
— А що з покаранням?
— Завтра, — відповів Ньют. — Потому як відсидиш у Буцегарні від підйому і до заходу.
«Один день, — подумав Томас. — Могло бути й гірше».
Нарешті збори закінчилися, і всі — за винятком Ньюта і Мінхо — поквапилися покинути приміщення. Ньют продовжував сидіти, щось там шкрябаючи у блокноті.
— Добре все минулося, — пробурмотів він.
Мінхо підійшов до Томаса і жартівливо штовхнув його кулаком у плече.
— А все цей шлапак винен.
Томас штовхнув його у відповідь.
— Наглядачем, кажеш? Правда хотів призначити мене наглядачем? Та ти ще більший псих, ніж Галлі!
Мінхо вдавано насупився.
— А що, спрацювало! Замахнувся на нездійсненне, зате отримав те, чого хотів. Віддячиш потім.
Лише тепер Томас зрозумів хитрий задум Мінхо і розплився в задоволеній усмішці.
І тут у двері постукали. Томас, обернувшись, побачив Чака. Той сиротою стояв на порозі з таким виглядом, ніби за ним щойно гнався грівер. Від усмішки Томаса не залишилося і сліду.
— Що сталося? — Ньют підвівся зі стільця. В його тоні було щось таке, від чого Томас захвилювався ще дужче.
— Мене медчуки послали… — Чак зніяковіло дивився в підлогу.
— Навіщо?
— Альбі б’ється в якомусь нападі, геть з котушок злетів — каже, йому треба з деким поговорити.
Ньют попрямував до дверей, але Чак підніс руку, зупиняючи його:
— Е-е… Не з тобою.
— Що ти маєш на увазі?
Чак указав на Томаса.
— Просить, щоб привели його.
Розділ 27Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бігун у Лабіринті», після закриття браузера.