Олег Євгенович Авраменко - Первісна. Дорога на Тір Мінеган

У тому разі, якщо нам не вдасться захопити Ейрін вер Ґледіс, її наказано вбити. („А потім,“ — уже про себе додав Ярлах, — „нам неодмінно накажуть розпочати пошуки вагітної жінки, що має народити нову відьму…“) З огляду на це, засідка буде численніша, ніж ми планували. Завтра я доправлю до Тилахмора десяток кованхарців. Ви шестеро приєднаєтеся до них і напередодні прибуття відьом вирушите на сімнадцяту милю. Видаватимете себе за мешканців Торфайну, що їдуть на весілля у Ферманах. Ти гратимеш роль брата нареченої.

— Серед нас буде дівчина? — скривився Йорверт.

Хоча серед слуг Темного Володаря були й жінки, більшість чорних чаклунів ставилися до них з осторогою і не довіряли їм ні серйозних справ, ні важливих секретів. На це були вагомі підстави: попри значну чисельну перевагу в Темному Братстві чаклунів-чоловіків, жінки-чаклунки зраджували його набагато частіше. І ніхто не міг пояснити, чому так виходить — чи то в цьому винна жіноча слабкість, чи, може, причина в тій незбагненній, ірраціональній симпатії, яку почувають до відьом мало не всі чаклунки…

— За дівчину не турбуйся, — сказав Ярлах. — Вона лахлінка, душею та тілом віддана нашій справі.

— Це інша річ, — кивнув Йорверт.

Сам Ярлах не любив лахлінських чорних, вони були аж надто фанатичні, та водночас цінував їх за слухняність і готовність без зайвих питань виконати будь-яке завдання. Вони охоче жертвували собою — і цю самовіддану жертовність, за злою іронією, виховували в них лахлінські проповідники та поборники, що вважали себе найвірнішими слугами Великого Дива…

— Крім вас шістнадцяти, — вів далі Ярлах, — я планую залучити ще з дюжину наших людей. Вони чекатимуть поблизу і прибудуть на сімнадцяту милю незадовго до відьом, під виглядом звичайних подорожніх.

— Нічогенька армія, — кивнув Йорверт. — Та, боюся, проти трьох навчених відьом цього буде замало. До того ж ми втратимо перевагу раптовості, бо не нападемо відразу, а спершу спробуємо захопити принцесу.

— Я розумію. Однак ідеться не про те, щоб здолати цих відьом, а лише пробити їхній захист для одного влучного удару в молоду, безсилу, ненавчену відьму. — Тут Ярлах гмикнув. — Правда, є досить висока ймовірність, що Ейрін вер Ґледіс охоронятиме не троє відьом, а більше. За моєю інформацією, на днях до Тилахмора має прибути відьмачка Ґвенет вер Меган.

— Отакої! — похитав головою молодий чаклун. — А світ, виявляється, справді тісний. Мій дурний татусь…

— Йорверте! — суворо урвав його Ярлах. — Не кажи так про свого батька. Май повагу до людини, чиє ім’я носиш і чий титул згодом успадкуєш.

Йорверт збентежено потупився.

— Даруйте, вчителю…

— Гаразд, забули. То що там твій батько?

— Тиждень тому мені стало відомо, що він намагався засватати для мене цю дівицю Ґвенет.

— Мотиви твого батька мені зрозумілі. З його погляду, було б дуже вигідно одружити тебе з відьмачкою. Він же не знає, що ти один з нас.

— І хай ніколи не дізнається, бо інакше позбавить мене спадку, — підхопив Йорверт. — На щастя, відьмачка йому відмовила, не побажала навіть зустрітися зі мною… Гм, мушу визнати, що її катеґоричність таки дійняла мене до живого. Хоч там як, а я найзнатніший з молодих чаклунів. До того ж катерлахець з материного боку, племінник ґрафа Коркайгського. Наш шлюб автоматично зробив би нас головними претендентами на катерлахський престол.

— Схоже, Ґвенет вер Меган знайшла вірніший спосіб здобути корону, — зауважив Ярлах. — Катерлахці завжди заздрили івидонцям, які мали аж двох королів-відьмаків. От вона й запропонує їм відьмака, як свого нареченого.

— Відьмака? — недовірливо перепитав Йорверт. — Хіба зараз на світі є чоловік-відьмак?

— Як з’ясувалося, є. Це якась темна і дуже заплутана історія, я ще не мав часу в ній розібратися. Та одно певно — відьмак справді є, його звати Бренан аб Ґрифид, і він брат Шайни вер Брі. Зараз їде назустріч сестрі, а Ґвенет вер Меган його супроводжує. Якщо вони не залишаться чекати в Тилахморі, а вирушать далі, то зустрінуться з ними десь на Двар Кевандірі. Отже, тоді нам доведеться мати справу не лише з трьома відьмами, а ще й з двома відьмаками.

Йорверт байдуже знизав плечима.

— Не бачу великої різниці. За силою відьмаки та відьмачки не перевершують чаклунів. Тим більше чорних.

Ярлах похитав головою:

— Тут я з тобою не погоджуся. Відьмацька сила має неабиякі переваги, надто ж коли йдеться про захист. Убити відьмаків майже так само важко, як і відьом… А втім, правда твоя. Нам без різниці, три відьми чи п’ять. Я певен, що наша пастка спрацює. — І він знову глянув угору. Йому здалося, що навіть за цей короткий час стало ще світліше. — Чудова робота, я пишаюсь вами всіма. А особливо, тобою.

Йорверт був неабияк улещений цією похвалою.

— Дякую, вчителю. Це все ваша наука. Хвала Володарю, що тоді я випадково вирішив піти на вашу лекцію.

Ярлах поплескав його по плечу.

— Я не вірю у випадковості, мій хлопчику. То була доля, і ніщо інше. Складай подяку Володареві не за сліпий випадок, а за те, що його воля привела тебе до мене.

Насправді ж це була не Володарева воля, а його власна. Маґістр аб Конал не вірив у щасливі випадки, але ще менше покладався на долю. Коли на навчання до Кованхара прибув юний син герцоґа Нарвонського, одного з трьох найвпливовіших вельмож Тір на н-Ґалу, чимало викладачів прагнули запопасти собі такого учня. Ярлах діяв не так прямолінійно, як решта, він обрав для своїх цілей одну студентку — слабку чаклунку, недолугу провидицю, але дуже вродливу дівчину, — і вправно витлумачив її звичайний дівочий сон, як пророцтво про те, що вона стане дружиною родовитого юнака, буде називатися „леді“, матиме титул князівни, а згодом стане ґрафинею або герцоґинею. Дівчина була невеликого розуму, тому без вагань повірила словам свого професора, і водночас їй вистачило кмітливості зорієнтуватися, що наразі в Кованхарі є лише один такий юнак.