Василь Головачов - Простір неспокою

class="book">— Не зачепила? Не може бути!

Рятувальники перезирнулись, і хлопець знітився.

— За модуль не переживайте, — сказав він. — Це просто болванка з пластика, копія… Горгони, як правило, після розправи з модулем зникають. От ми й вигадали їм забавку… А в нас у таборі зараз майже нікого немає. Загін пішов на плато Спокою. Там виявлено багато печер із слідами якихось двоногих істот. Група Шеміса вирушила туди третього дня-і ні слуху ні духу. Ну, Момма й послав усіх на пошуки. Ходімо за мною.

Хлопець завів рятувальників до кімнати, схожої на кают-компанію крейсера: гнуті янтарні стіни з іскрами, стандартні крісла, стіл з чорною матовою поверхнею, величезне вікно віома, пульт відеоселектора під стіною.

У кімнаті було двоє: червонощокий здоровань з руками, як лопати, і сивий, сухорлявий чоловік із зморшкуватим обличчям. Сивий глянув на незнайомців холодно й вивчаюче.

— Рятувальники, — якось несміливо сказав хлопець і відійшов до столу.

— Ось уже кого не ждали! — вигукнув здоровань. — Яким побитом? Та ще й спецсектор до того ж, га?

— Це, очевидно, з приводу ТФ-грами мого заступника? — мовив сивий.

— Так. З приводу ТФ-грами вашого заступника з екоетики Дарія.

У сивого зметнулися вгору брови, а в очах — заклопотаність і цікавість.

— Що ж, гостям раді, проходьте. Я — Ісіро Момма, начальник експедиції “Орла”. Це мій заступник з технічного оснащення груп Кузьма Зотов. — Він глянув на здорованя. — Інженер захисту Влад Гирич, — недбалий кивок у бік хлопця.

Богданов відрекомендував прибульців.

— Чудово. — Момма показав на крісла і сів сам. — Отже, чим вас зацікавило повідомлення Дарія? За яке, між іншим, він одержав прочухана… Наскільки я розумію, з доброго дива УАРС не стане ганяти крейсер у таку далечінь? На чому ви прибули?

— До Етаміна на “Шукачі”, сюди на модулі.

— Модуль повернувся назад?

— Ні. Чекаю на зв’язок. Обличчя Момхми похмарніло.

— Владе, — звернувся він до інженера захисту. — Зніми на хвилину енергозавісу й накажи пілоту: нехай повертається на корабель.

Влад підвівся.

— Постривайте, — мовив Богданов. — Не треба давати такої команди.

Момма ще більше насупився.

— Я знаю, що кажу. З горгонами не жартують… йди!

— І все-таки, — незворушно сказав Богданов, — пілот підлягає тільки мені, це раз; нашому модулю не страшні горгони, це два, і три: зв’яжіться з кораблем, люди ждуть вістей, непокояться за вас…

Момма рвучко відкинувся в кріслі, забарабанив пальцями по столі.

— Ви не знаєте особливостей Тріаса, а берете на себе відповідальність за життя людини. А що таке горгони, знаєте?

— Саме тому й беремо на себе відповідальність, що знаємо…

— Вони кажуть, що зустріли горгону поблизу бази, і вона не напала, — кивнув уже від дверей Влад.

— Це щось новеньке! — Момма підвівся. — Горгона побачила вас і не напала?! Нонсенс! Може, ви сплутали її з диноптером?..

— Диноптер нам теж зустрічався, — сказав Томах. — Але й він не зачепив нас.

— Тоді здаюся! — Момма розвів руками. — Світ перевернувся.

— Ми, власне, прибули на Тріас з іншого приводу: ваші дослідники виявили “дзеркала”…

— Ах, це… Через таку дрібничку!.. Вибачте, не розумію.

— І не треба. У нас свої завдання, у вас — свої. До речі, мене уповноважено розібратися в обстановці і вжити відповідних заходів.

— Яких же?

— Забезпечити експедицію необхідним обладнанням, — з іронією мовив Томах.

Момма хитро посміхнувся — він зрозумів Станіслава.

— Тепер далі. — Богданов помовчав і дуже лагідно додав: — Ви все-таки сповістіть на корабель про стан справ. Там чекають на зв’язок.

— То що ви збираєтесь робити? — мовби не почувши цього, запитав Момма. — Врахуйте, машин зайвих у мене немає, людей теж. План досліджень горить, і я не можу зупинити пошукові роботи, навіть якби й захотів.

— Постараємося не тривожити вас. Єдине прохання — покажіть “дзеркала”. Без проводиря, звичайно, не обійтися.

— Одного я вам дам — того хлопця, що зустрічав вас, Влада Гирича. Все?

— Поки що все. — Богданов підвівся. — Хочу, проте, запитати: чи потрібна наша допомога в пошуках групи Шеміса?

— Вже поінформовані? — буркнув Момма. — Самі дамо ради, спасибі.

— Але ми б пришвидшили пошук, — мовив Гнат. — Ваших товаришів вивільнили б для планових робіт. Досвід у нас у таких справах, насмілюсь вас запевнити, є.

— Нічого, півдня чи день ролі не відіграють, — з нетерпінням відповів Момма.

З усього було видно, що він не звик змінювати своїх рішень, якщо навіть вони були й не кращими.

“Ну й норов у начальника експедиції!..” — подумав Гнат.

Розділ 10
Принадність несподіванки

Влад таки зняв захист над базою, і Бруно зв’язався з “Шукачем” та з пілотом модуля, передав, яке спорядження необхідне рятувальникам на Тріасі. Після сніданку