Чак Паланік - Створи щось. Історії, які неможливо (не) прочитати

всередину з холоду. Вона навмисне прикрутила термостат, щоб зробити пілотний вогник більш принадним. Щоб довершити пастку, вона закопала тунця в потовченому граніті. Того вечора вона зайшла в темну кімнату, ступила в тінь різдвяної ялинки і побачила пару жовтих очей, що блимали на неї з каміна. Трохи п’яна, Рейчел тоді сказала:

— Мені шкода.

По телефону з Орландо, дуже п’яна, вона сказала:

— Мені не було шкода.

Рейчел попрощалася з кішкою і торкнулася вмикача. Почулося швидке клац-клац-клац, схоже на стук тростини сліпого. Крик банші. Полум’я кинулося вгору завісками у вітальні. Врешті-решт, страхова компанія не змогла переконливо довести, що будь-які хімічні залишки не могли бути розтопленими фрагментами пакетів з хімчистки.

Кажучи це, вона відчуває, що Ейпріл віддаляється від неї. Стає кимось іншим, кого треба поважати і хто заслуговує знати правду. Нова Ейпріл відділилася від колишньої, вона стала іншою людиною.

— Це через вагання твого татка ти ніколи не побачиш захід сонця.

Тиша могла означати, що її слухає будь-хто з них або геть ніхто. Якщо це Ейпріл, то вона не зрозуміє, принаймні поки не виросте.

Рейчел каже:

— Я вибрала твого батька лиш тому, що він слабкий. Я вийшла за нього, бо знала, що зможу ним крутити ним, як захочу. — Вона каже, що з пасивними людьми халепа така, що їх треба примушувати діяти. А після того вони тебе за це ненавидітимуть. Вони ніколи цього не пробачають. І тільки тоді, по телефону, Рейчел ясно чує звуки, в яких безпомилково впізнає схлипування Теда. Вона чула таке й раніше, але цього разу рюмсання наростають, аж поки їх не перекриває дитячий вереск, що розтинає повітря, мов заливистий свисток. Цей тонкий відчайдушний крик сиреною лунає з телефону, нагадуючи пожежну сигналізацію.

Рейчел таки зачепила їх за живе. Тед залякував її, примушував, контролював і довів її до того, що вона скривдила невинне створіння. Тепер вони квиті.

У вухах Рейчел ще й досі лунають верески її дитини й рюмсання її чоловіка, а вона не зводить очей з велетенського діаманта, що крутиться в повітрі, ніби в трансі намагається побачити їхнє нове майбутнє. Вона шепоче:

— Добраніч.

Правда життя

Батько Троя твердо вирішив вчинити краще, ніж його власний. Коли його татко, Троїв дідусь, розповідав про пестики й тичинки, він розповідав це, наче жарт, він запитував: «Яка різниця між анальним сексом і мікрохвильовкою?» Татові Троя на той час було шість років, стільки, скільки Трою зараз. Тато Троя не знав відповіді, тож його татко буденно сказав: «Те, що ти пхаєш у мікрохвильовку, не коричневіє».

Це була вона — правда життя. Тож коли одного дня Трой заліз до машини після школи й розповів, що вони в другому класі проходять тему «Незахищений секс», його батько побачив нагоду для повчального слова. Школа ще нічого не розповіла дітям про секс, але вже вказувала їм, чого не слід робити. Утім, батько Троя знав те, що знають усі політики у світі: відповідай не на питання, яке тобі поставили, а на те, яке ти хотів би почути. На тему незахищеного сексу батько Троя міг би написати книжку.

Тож вони сиділи в машині, і вона здавалася не гіршим стартовим майданчиком за інші. Вони їхали додому, тож батькові Троя треба було слідкувати за дорогою. Він сказав Трою, що іноді матусі й татусі люблять одне одного дуже-дуже сильно і тоді вони хочуть побути тільки удвох. Він сказав, що коли вони вчилися в старшій школі, то іноді єдиним місцем, де можна було усамітнитися удвох, була машина, навіть якщо це був «Додж-Дарт», у якому потрісканий вініл був заліплений клейкою стрічкою, але й тоді ще треба було придбати квитки в автомобільний кінотеатр, — ідею якого вже майже неможливо пояснити нинішнім дітям, хіба що сказати, що це як телевізор з екраном заввишки як будівля, в якій працює тато, — навіть якщо того тижня крутили «Втечу» з Саллі Стразерс, хоч це й було майже геть однаково, бо єдине, заради чого матусі й татусі їздили до автокінотеатру, — це побути на самоті, а коли вони вчаться у старшій школі, то їм аж пече побути тільки вдвох, щоб поцілуватися, поторкатися, висмалити трохи травички й поборюкатися, наче двійко порноакторів з роздряпаною шкірою на ліжку з гарячої солі, так от, матусі й татусі в такому становищі купили б квитки, навіть щоб подивитися, як на стіні сохне фарба, аби це лиш дало їм кілька годин подалі від будь-чийого нагляду, і навіть якщо у них справжнє, вічне й чисте кохання, про існування якого старші матусі й татусі вже забули, навіть тоді «Додж-Дарт» — не найкращі колеса для таких стосунків, бо якийсь дурноверхий попередній власник замінив суцільне переднє сидіння на дві окремі чашки, а на задньому сидінні тільки й вистачає місця, щоб робити це задом до переду, лежачи на боці, мов ложки, а це не найкраща позиція, бо матуся каже, що це завжди, завжди накачує в неї забагато повітря, і все одно батько Троя зараз дивиться тільки на дорогу і не бачить реакції сина, навіть коли каже, що ложки — це єдиний варіант для матусі, бо якби вона хоч раз спробувала поскакати зверху, то довелося б сісти рівно, стрибаючи вгору-вниз у всіх на очах, і її груди й волосся злітали б угору й плюхалися б униз, поки усі на тій парковці не почали би блимати фарами, дальній-ближній, дальній-ближній, і сигналити й понукати, як на родео, а тоді чутки розлетілися би по всій школі, але все одно цей татусь в автокінотеатрі пропонує шістдесят дев’ять як розминку, і тоді, коли він описує, як вони зривали одяг одне з одного і вовтузилися на задньому сидінні, його синок, Трой, все