Наомі Новік - Відірвана від коренів

позаду мене, трохи далі від вогню і від Касі. Його обличчя було замкнутим, не відбиваючи ніяких почуттів, а тонкі губи були міцно стиснуті. Я відвернулася і спробувала згладити обличчя і приховати свої думки. Якби я знала заклинання, яке дозволяло би мені пройти через стіну, мені б залишалося тільки знайти спосіб ухилитися від його уваги. Я могла би спробувати накласти на нього сонні чари, або домішати дещо в його обід: полин, зварений з ягодами тиса, випарити сік до стану пасти, додатити три краплі крові і промовити заклинання, яке зробить швидку отруту без смаку.

Раптово різкий їдкий запах диму від палаючих соснових голок повернувся в мій ніс, і ця моя думка дивно заметалася, ніби намагалась вискочити геть. Я відсахнулася від неї, вражена, і зробила крок назад від лінії вогню, затремтівши. З іншого боку Кася чекала, щоб поговорити: її обличчя, рішуче, з ясними очима, було повним довіри, любові і вдячності — було трохи страху і занепокоєння, але нічого, крім звичайних людських почуттів. Я подивилася на неї, а вона подивилася на мене зі зростаючою тривогою. Але я не могла говорити. Запах сосни все ще стояв у моїх ніздрях і роті, і мої очі жалило димом.

— Агнешка? — запитала Кася, її голос змінився чирез зростаючий страх. Я нічого не сказала. Вона дивилася на мене через лінію вогню, і її обличчя, ніби крізь туман, здавалося, посміхнулося, а потім стало нещасним, її рот змінював форму раз за разом, намагаючись чогось досягти, пробуючи різні вирази. Я зробила ще один крок назад, і все стало ще гірше. Її голова нахилилася, очі далі були спрямовані на моє обличчя, і трохи розширилися. Вона перенесла свою вагу, обравши іншу позицію. — Агнешка, — сказала вона, ніби перестала боятися, впевнено і тепло, — все в порядку. Я знаю, що ти допоможеш мені.

Дракон, який стояв поруч зі мною, мовчав. Я втягнула повітря, дихаючи. І до сих пір нічого не могла сказати. Горло було закрите. Мені вдався лише шепіт,

— Aishimad. — Їдкий, гіркий запах троянди поплив у повітрі між нами.

— Будь ласка, — сказала мені Кася. Її голос раптово зламався на ридання, як у актора в п'єсі, що рухається від одного акту до іншого. Вона підняла руки до мене, і підійшла трохи ближче до вогню, її тіло нахилилося. Вона підійшла дуже близько. Запах посилювався: як спалювання гілок, повних соку. — Агнешка.

— Припини це! — Я плакала. — Зупинися.

Вона зупинилася. Якусь мить Кася ще стояла, а потім її руки опустилися, а обличчя спорожніло. Запах гниючого дерева хвилею прокотився по кімнаті.

Дракон підняв руку.

— Kulkias vizhkias haishimad, — сказав він, і світло з його рук упало на її шкіру. Там де він освітив її, я побачила товсту зелену тінь, строкату, як глибокі шари листя, накладені один на одного. Щось подивилося на мене з її очей, і погляд був дивним і нелюдським. Я упізнала погляд: те, що дивилося на мене, було схоже на відчуття чиєїсь присутності у лісі, коли Вуд намагався мене знайти. Ніяких слідів Касі не залишилося взагалі.

Розділ 9

Він наполовину підтримував мене, коли знову потягував через стіну і ми вийшли в передпокій гробниці. Коли ми пройшли, я сповзла на підлогу поруч з моєю маленькою купою попелу від хвої і тепер дивилася на неї. Я майже ненавиділа її за те, що хвоя украла брехню від мене. Я не могла навіть плакати; це було гірше, ніж якби Кася була мертва. Він стояв за мною.

— Там є шлях, — сказала я, дивлячись на нього знизу вгору. — І є спосіб дістати її звідти. — Це був крик дитини, благання. Він мовчав. — Це заклинання ви використали на мені.

— Ні, — сказав він. — Воно тут безсиле. Очищувальне заклинання ледь спрацювало навіть у вашому випадку. Я попереджав вас. Вуд пробував переконати вас нашкодити собі?

Я затремтіла всім тілом, згадуючи гіркий смак жахливої думки, яка провзла через мою голову: полин і ягоди тису, швидка отрута.

— Вам, — сказала я.

Він кивнув.

— Це йому могло сподобатися: переконати вас, щоб ви убили мене, а потім знайти який-небудь спосіб, щоб заманити вас назад в ліс.

— Що це таке? — Спитала я. — Що таке всередині неї? Ми говоримо Вуд, але дерева… — я раптово впевнилася. — дерева у лісі пошкоджені, так само, як Кася. І він живе у них, не показуючи себе.

— Ми не знаємо, — сказав він. — Вуд був тут раніше за нас. Можливо, навіть раніше за них — додав він, вказуючи на стіни з дивним древнім написом. — Можливо вони розбудили Вуд, або створили його, і боролися з ним деякий час, а потім він знищив їх. Цей склеп все, що від них залишилося. Тут була стара вежа. Від неї залишилася лише купа цегли, розкиданої по землі, коли люди Пільни з'явилися у цій долині і знову сколихнули Вуд.

Він замовк. Я занурилися в себе, огорнувши руками коліна. Я не могла вгамувати тремтіння. Нарешті він важко сказав,

— Ви готові дозволити мені покінчити з цим? Швидше за все, від неї не залишилося нічого, щоб рятувати.

Я хотіла сказати «так». Я хотіла щоб ця істота пішла, зникла, істота, яка носила обличчя Касі, яка використовувала не тільки її тіло, але і все, що було в її серці, в її свідомості, щоб знищити тих, кого вона любила. Мене майже не хвилювало, що Кася могла бути там. Якби вона там була, я не могла уявити собі нічого жахливішого, ніж опинитися в пастці в