Джемма Елвін Харріс - Чи може бджола вжалити бджолу? Серйозні питання від маленьких людей, на які відповідають великі люди

Як Мікеланджело став таким відомим?
Сестра Венді Бекетт, мистецтвознавець

Деякі люди відомі лише кілька років, деякі відомі протягом усього життя, деякі – після смерті, але є такі люди, їх дуже мало, які здобувають вічну славу. Мікеланджело – один із цих небагатьох. Він був відомий протягом всього свого життя, він відомий зараз та він буде відомим у час твоїх праправнуків.

Отже, тебе цікавить як? Чому він такий відомий? Він відомий та завжди залишатиметься відомим, бо писав дивовижні картини, особливо ті надзвичайно значущі сюжети, які він малював на стелі найважливішої римської церкви під назвою Сикстинська капела. Він також створював чудові скульптури. Найвідоміші – це його величні та прекрасні фігури Давида та Мойсея, двох героїв Біблії. Ще прекраснішою є його вирізьблена по дереву Діва Марія, яка тримає свого мертвого сина Ісуса та горює. Вона називається «Pietа» (вимовляється «Пі-ей-та»).

Коли люди дивляться на ці витвори мистецтва, вони відчувають благоговіння та диво. Інколи сльози радості ллються з їхніх очей, бо це така дивовижна річ – бачити перед собою вінець людської майстерності. Навколо нас так багато поганого, а це – абсолютне втілення добра та чистоти. Але коли дитина бачить щось настільки величне, вона не має такого ж відчуття дива. Насправді бачити усю важливість зробленого Мікеланджело не так вже й просто. Ми маємо стати тим, що бачимо. Деякі дорослі люди не завжди здатні це зробити. Їхні тіла повиростали, але вони залишилися дітьми. Зазвичай це відбувається через те, що ніхто їм не розповідав про мистецтво та його значення в нашому житті. Тобі пощастило читати це зараз, ти вже починаєш це усвідомлювати.

Ти вже знаєш, що на твори великого художника Мікеланджело варто дивитися і дивитися, і знову дивитися, та продовжувати дивитися, аж поки одного дня ти не скажеш «бачу». Повір мені, той день, коли ти «побачиш» Сисктинську капелу або «Піейту», або Давида, стане одним із найбільш пам’ятних у твоєму житті.

Для чого потрібен інтернет?
Клей Шіркі, викладач з інтернет-технологій у Нью-Йоркському університеті

Інтернет нам потрібен тільки для одного: дозволити комп’ютерам спілкуватися (включаючи мобільні телефони, які теж можна назвати маленькими кишеньковими комп’ютерами). Усе, що ми робимо в Інтернеті, наприклад граємо в ігри, розміщуємо фотографії, спілкуємося з друзями, потребує зв’язку між комп’ютерами. Винайдення одного зручного способу зв’язку між комп’ютерами відкриває величезні можливості перед людьми. Це відрізняється від того, як ми звикли спілкуватися. Телебачення – добрий спосіб показу відеоматеріалів, але воно не підходить для того, щоб дати людям можливість спілкуватися, а також передивлятись відео з інших країн.

Старомодні телефони підходили для того, щоб двоє людей розмовляли між собою, але вони були безпомічними, якщо десятеро людей хотіли разом пограти у гру, або ж якщо треба було здійснити пошук.

В Інтернеті добре те, що завдяки йому будь-який комп’ютер може здійснювати усі ці операції. Ще кращим в Інтернеті є те, що люди без зупину винаходять нові корисні речі. Коли я почав користуватися Інтернетом, ще не існувало Minecraft, не існувало Club Penguin, не існувало Facebook, і навіть YouTube або Wikipedia. Навіть Всесвітньої мережі не було. Тогочасний Інтернет тільки і містив, що слова, – ніяких зображень або звуків. Протягом останніх двадцяти років багато чого було винайдено людьми, які хотіли надати комп’ютерам та мережі нових можливостей. Чоловік на ім’я Тім Бернерс-Лі є автором ідеї створити веб-сторінки, які були б з’єднані між собою посиланнями, тож він втілив свою ідею в життя, створивши Інтернет. Протягом наступних двадцяти років будуть вигадані ще неймовірніші речі, якими ми користуватимемося. Можливо, ти подумаєш над тим, що б ти хотів, щоб робили комп’ютери, та також зробиш свій власний інтернет-винахід.

Як ми закохуємось?

Закоханість проходить по-різному в кожного із нас. Тож ми запитали у трьох людей, які дуже багато про це думали: двоє авторів любовних романів та науковець, який вивчає процеси, що відбуваються в нашому мозку.

Жанетт Вінтерсон, письменниця

Ти не падаєш у любов, як у яму. Ти ніби летиш крізь космос. Ти ніби стрибаєш зі своєї планети на чиюсь іншу. А коли ти вже там, усе виглядає інакше: квіти, тварини, кольори. Закохатися – це завжди велике здивування, бо до цього все на твоїй планеті здавалося правильним, і в якомусь сенсі це було правдою, але коли хтось посилає тобі сигнал крізь космос, то єдиним способом його відвідати є величезний стрибок. Ти йдеш все далі й далі, наближаючись до чиєїсь орбіти, і через деякий час ти, можливо, вирішиш об’єднати ці дві планети та назвати їх домом. І ти зможеш взяти із собою свого собаку чи кота, свою золоту рибку чи хом’яка, колекцію каменів та усі свої непарні шкарпетки (загублені чи діряві).

Ти можеш запрошувати туди своїх друзів та читати свої улюблені історії одне одному. Тож закохатися – це справді великий стрибок назустріч людині, без якої ти не уявляєш свого життя. Ось і все.

P. S. Будь сміливішим.

Девід Ніколс, письменник

Ти не в силах змусити себе закохатися, як і стати вищим або лизнути свій лікоть. От спробуй. Бачиш? Із цим можуть виникнути проблеми. Якби ми могли контролювати свої емоції, то могли б запобігти розбитим серцям, депресіям, катастрофам і навіть війнам.

Джульєтта могла би ігнорувати Ромео та навчилась би любити Париж. Генрі VIII та Анна Болейн могли би бути досить милою парою. В одній із моїх улюблених книжок «Далеко від збожеволілого натовпу»