Ахмед Салман Рушді - Гарун і море оповідок

Коли хлопець прокинувся, надворі був ясний сонячний ранок. Усе довкруж мало звичний вигляд, а від механічного Одуда й Джина Води не лишилося й сліду.

Він підвівся, тручи очі, і побачив Рашида Халіфу, який сидів на маленькому балконі спереду плавучого готелю, все ще у своїй довгій блакитній нічній сорочці, за чашкою чаю. По озері до них плив човен у вигляді лебедя.

 — Мені наснився такий дивний сон, — сказав Рашид Халіфа, але його перебив голос Пихатого Алеж-бо, який енергійно махав руками з човна-лебедя.

 — Егей! Привіт! — кричав пан Алежбо.

«Господи, — подумав Гарун, — зараз як розрепетується, і нам доведеться самим платити за готель».

 — Шановний пане Рашид! — кричав Алежбо. — Де це таке бачено, аби ви з сином були ще в нічних сорочках, коли я вже приїхав забирати вас на виступ! На вас уже чекають юрби людей, пізній наш пане Рашид! Але вірю — ви не підведете.

Виходить, усі пригоди на Кагані відбувалися впродовж однієї ночі! «Це неможливо, — подумав Гарун, але тоді пригадав слова Моржа: «Навіщо здіймати стільки галасу довкола неможливости предмету нашої розмови?», тож він негайно обернувся до тата й запитав:

 — Свій сон… ти пам’ятаєш його?

 — Потім, Гаруне, — промовив Рашид Халіфа, який уже кричав до пана Алежбо:

 — Не хвилюйтеся, пане. Піднімайтеся на борт, випийте чаю, а ми швиденько одягнемося й вирушаємо. — Гарунові ж він сказав: — Сину, не лови ґав. Шах-Казна-Що не запізнюється. Океан Пізнання славиться своєї пунктуальністю.

 — Той Океан, — не вгавав Гарун, коли Алежбо вже причалював у човні-лебеді, — ти пам’ятаєш? Подумай! Це дуже важливо! — проте Рашид його не слухав.

Гарун, трохи незадоволений, пішов одягатися; і тут біля подушки він помітив маленький золотий конверт, в яких постояльцям ґранд-готелів залишають на ніч шоколад з м’ятною начинкою. У конверті була записка, написана Лепетухою і підписана всіма її друзями з Місяця Кагані (Ґупі і Баґа, які не вміли писати, залишили відбитки риб’ячих губ на папері, посилаючи свої поцілунки).

«Приїжджай, коли схочеш, — ішлося в записці. — Залишайся, скільки схочеш. Пам’ятай, коли летиш з Алежем-Одудом, час працює на тебе».

У золотому конверті було ще щось: малесенька пташка, досконала в кожній своїй деталі, з піднятою до нього головою. Авжеж, це був Одуд.

 — Умивання й причісування йдуть тобі на користь, — зауважив Рашид, коли Гарун вийшов зі своєї кімнати. — Я вже місяцями не бачив тебе таким щасливим.

Ви ж пам’ятаєте, що пан Алежбо та його непопулярний місцевий уряд сподівалися, що Рашид Халіфа «бадьорими хвалебними оповідями», а не якимись там «занепадницькими» байками допоможе їм заручитися підтримкою людей. Вони прикрасили величезний парк кольоровими транспарантами, стрічками, прапорами й скрізь розвісили на стовпах гучномовці, щоб усі змогли почути Шаха-Казна-Що. Спорудили сцену, обклеєну різнобарвними плакатами з написами: «Голосуй за Алежбо» або ж «Він — для вас. Він — Алежбо!». Справді, послухати Рашида зібралася величезна юрма, проте з їхніх пісних облич Гарун робив висновок, що вони нітрохи не переймаються політичною долею Алежбо.

 — Починайте, — різко промовив пан Алежбо. — Вельмишановний пане Рашид, давайте робити все, як ми домовилися, бо інакше…

Гарун бачив з боку сцени, як усміхнений Рашид під гучні оплески йшов до мікрофона. А тоді він просто приголомшив Гаруна такими словами:

 — Пані й панове, моя казка, яку я хочу вам розповісти, називається «Гарун і Море Оповідок».

«Отже, ти не забув», — подумав Гарун, усміхаючись.

Рашид Халіфа, Океан Думок, Шах-Казна-Що скоса зиркнув на сина, злегка підморгнувши. «Невже ти думаєш, що я міг забути таку історію?» — ніби казав він.

 — Було собі в країні Аліфбей одне сумне місто, й було воно найсумніше у світі, таке сумне, що й забуло, як зветься.

Як ви вже здогадалися, Рашид розповів людям у парку ту саму історію, яку я вам щойно розповів. А Гарун дійшов висновку, що тато про деякі події, свідком яких він не був, мусив розпитувати Якщоба та інших. Також було зрозуміло, що з ним усе гаразд — Дар Базікати вернувся, й він міцно тримав авдиторію в руках. Заспівав пісню Малі, і всі йому підспівували:

«Порубати можеш ти сильних в карате, спритних до мети. Не мене зате», проте коли заспівав пісню Бачет, то всі просили над ними змилостивитися.

Потім він розповів про Хаттам-Шуда та його прихвоснів із Союзу Застібнутих на Блискавку Губ, і всі присутні звернули свої погляди на Пихатого Алежбо та його прихвоснів, які сиділи за Рашидом на сцені й з розвитком оповіді ставали дедалі похмуріші. Відтак Рашид розповів присутнім, як майже всі чупвали ненавиділи Культмайстра, проте боялися про це сказати, і поміж присутніми прокотився гомін співчуття: «Так, — шепотілися люди, — ми таке добре знаємо». Після подвійної поразки обох Хаттам-Шудів хтось почав скандувати: «Пан Алежбо хай би схуд, пан Алежбо

 — Хаттам-Шуд», і його підтримали всі присутні. Почувши це, Пихатий Алежбо зрозумів, що він програв, і крадькома вшився зі сцени разом зі своїми посіпаками. Юрба хоч і дозволила йому втекти, проте вслід йому полетіло всіляке сміття. Пан Алежбо більше так і не з’являвся в Долині К, а її мешканці одержали змогу обрати тих керівників, які справді їм подобалися.