Санфіров - Рута

за дерев’яною панеллю, одною з тих, що облицьовувала стіни телецентру. Рута піднесла чудернацький прилад ближче до очей, поклацала важелями, що тримали трубку. За цим її і застав Леонас, який тихо спускався сходами.

— Що це в тебе? — здивовано запитав він.

— Телефон, — сказала Рута, не припиняючи своїх досліджень. — А він точно не працює?

— З часів ВОХРи, — запевнив Леонас.

Рута зітхнула, потім поставила апарат на місце й акуратно поклала трубку на важелі.

— Просто тут якісь дивні дзвоники...

Старий оператор уважно, як і годиться людям, що мають справу з технікою, роздивився телефон, послухав тишу в трубці і врешті-решт сказав:

— Радянські солдати захопили станцію і вимкнули зв’язок у всьому місті.

Це звучало просто як констатація факту, але насправді означало, що починаються по-справжньому небезпечні події.

— А тут, — Леонас покладав важелями і, не отримавши жодного результату, поклав трубку на місце. — Тут все-таки був спецзв’язок, хтозна, як воно підключено. Може, щось закоротили. А може, це так звані перехідні процеси, які ніколи не піддаються раціональному поясненню.

— А-а! — сказала дівчина, немовби щось зрозуміла.

— Добре, — підсумував Леонас. — Немає часу на телефон. Збирай швиденько всі касети, що ми назнімали за ці дні.

— Все погано? — вона підвелася і слухняно почала складати в сумку результати кількаденної праці знімальної групи.

— Погано, — кивнув оператор. — Ти англійську знаєш?

Англійську Рута вивчала у спецшколі, але не стала цим хвалитися, а просто кивнула.

— Чудово! — зрадів Леонас. — Значить так. Із цими касетами ти підеш до Верховної Ради, там тобі дадуть стіл і будеш писати анотації на кожну зйомку, щоб можна було розібратися, де що.

Дівчина здивовано звела брови:

— Англійською? Навіщо?

— Їх треба передати на Захід. Щоб там знали правду.

Голос старого телевізійника звучав навдивовижу спокійно, якщо брати до уваги те, яку інформацію він повідомляв.

Вимогу Горбачова повернути дію радянської Конституції у Литві люди спочатку сприйняли як чергову бздуру — Президент СРСР був відомий своїми ексцентричними заявами. Переказували навіть його слова: «Ніде ви не дінетеся. Нікуди ви не підете». Це звучало смішно, немов дитячі погрози. Але коли наступного дня солдати захопили Будинок друку, аеропорт і Департамент охорони краю, стало зрозумілим, що цього разу все буде не по-дитячому. Ну а незабаром литовські комуністи оголосили про створення Комітету національного порятунку, і подальший розвиток подій став цілком передбачуваним. Виникало лише одне питання: це буде бліцкриг, як у Чехословаччині шістдесят восьмого, а чи то Литву спробують задушити поступово.

В цих умовах відключення телефонів свідчило про початок масштабної військової операції, це розуміла навіть Рута, яка не зналася на політичних тонкощах.

— Леонасе, — несміливо почала вона. — А як ви тут без мене? Я ж можу робити анотації в телецентрі, а коли треба, допомагати вам.

Але ця пропозиція не справила враження на оператора. У відповідь він красномовно покрутив головою:

— Нам треба, щоб касети збереглися. А в телецентрі може бути занадто гаряче.

— Ну тоді я віднесу касети і повернуся, — вона продовжувала вигадувати варіанти.

— Ні, ти залишишся у Раді і писатимеш анотації, — в його словах читався остаточний вирок.

— А якщо Раду захоплять?

Леонас знизав плечима:

— Тоді будеш робити те, що тобі скажуть там. Але під Радою повно людей. І барикади. Її просто так не взяти. Чи принаймні не одразу. А тут... — він показав рукою навкруги, немовби підкреслюючи відкритий простір, що оточував головний інформаційний центр Литовської республіки.

Цей жест був настільки красномовним, що дівчина запитала:

— Тобто насправді ви просто хочете відіслати мене у безпечне місце? Правильно?

— У Вільнюсі, на жаль, зараз немає безпечних місць, — зітхнув Леонас. — Усе зібрала?

— Так, — вона закрила сумку.

— Тоді ходімо зі мною, я відведу тебе до потрібних людей.

Вони йшли коридором телецентру, і Рута не впізнавала його. Великі вікна де-не-де були забарикадовані шафами та стільцями, біля дверей лежали мішки з піском.

На вулиці панував зимовий вечір, і світло з вікон, прориваючись через меблеві завали, утворювало на землі примхливі фігури. Леонас сам сів за кермо редакційних «жигулів» і поплескав по сидінню поруч, запрошуючи дівчину приєднатися.

— А де водій? — запитала вона, не побачивши звичної мовчазної постаті за кермом.

— Захворів, — дещо відсторонено, немовби прикриваючи якусь іншу причину, пояснив оператор. — Сідай.

Звична слухатися старших, вона сіла, акуратно зачинила розхлябані дверцята, і лише потім сказала:

— Я все зрозуміла! Я вас не влаштовую як помічниця, тому ви просто шукали привід відіслати мене з телецентру і вигадали про анотації. Так?

Леонас завів двигун і повільно виїхав зі стоянки.

— Не кажи дурниць. Захід — це наша остання надія. Якщо інформація дійде до Заходу, вони зможуть вплинути на Москву. Тільки їх почують у Кремлі. Але в Європі та Штатах не знають литовської. Тому потрібен докладний опис кожної касети. Зрозуміло?

Дівчина сиділа, скулившись, як школярка, яку вичитує класний керівник. Але в голосі її відчувалася впертість.

— Я не єдина, хто знає англійську, — сказала вона.

— Але єдина, хто розбереться у наших касетах.

— Ну чому, Андріас розбереться. І англійська у нього краща.

Леонас зітхнув:

— Андріаса немає.

— Як немає? — не зрозуміла Рута.

— Поїхав.

— Куди?

— Невідомо. Сказав, що їде, і все.

Рутині очі полізли з орбіт:

— Утік? Андріас утік?

— Не знаю, — різко відповів Леонас, демонструючи, що йому неприємна ця тема.

Дівчина замовкла, намагаючись перетравити почуте.

— Він злякався? — голос її зробився зовсім тихим. — Андріас?..

Замість відповіді Леонас тільки здвинув плечем.

— Ну тоді тим більше не можу піти! — заявила Рута. — Ви без мене не впораєтеся.

— Впораюсь, — запевнив він.

Машина вже мчала повз парк до мосту через Няріс. Дівчина підвела голову, в очах її стояли сльози.

— Леонасе, будь ласка, не відсилайте мене!

— Дитино, — старий оператор звільнив одну руку від керма і по-батьківськи поклав її на дівоче плече. — Іноді доводиться робити не те, що хочеться, а те, що треба.

Вона смикнула рукою, звільняючись від доторку, і раптом вибухнула:

— Та що ви, змовилися? Той — не ходи до телецентру, і ви теж.

— Той, це хто? — не зрозумів Леонас.

— В телефоні, — пояснила дівчина.

Леонас усміхнувся:

— Тоді