Степан Андрійович Бандера - Перспективи Української Революції

способи, дві фази, що діють в цілому процесі рівнобіжне. Перша, основна фаза — це органічний ріст націоналістичного руху, щораз більше захоплювання нашими ідеями найкращого елементу, залучення його до Організації і до акцій, в яких він розвивається, удосконалюється і веде творчу активну працю. До цієї фази належить цілість власної діяльности Організації на всіх відтинках і мобілізація широких мас в акціях, які вона ініціює й організує.

Друга, похідна фаза — це посередня дія на цілість життя, в тому числі й на інші політичні середовища. Це — проникання наших ідей, нашої політичної концепції, напряму й способу самостійницької акції в цілий український світ; останній їх собі щораз більше засвоює, і вони чимраз більше стають загальнонаціональним добром. Таке проникання заставляє й інші політичні середовища так пристосовувати свої ідейно-програмові позиції, щоб брати за свої ті цінності, які стають невід'ємною частиною всеукраїнської політичної думки та дії і які зробив такими наш рух. Не важливо, що інші політичні середовища роблять це з конечности, під натиском і не з власних ідейних мотивів, а щоб утриматися на поверхні життя, щоб зберегти з цим життям контакт. Для справи найважливіше те, щоб цей процес відбувався. Він відбувається завжди, і тоді, коли наш рух іде відокремлено, не входить ні в які співдії з іншими середовищами. Його динаміка, успіхи й захоплення мас примушують інші середовища брати від нього те, що дає найбільший ефект, наскільки вони на це спроможні. Але цей процес відбувається далеко скоріше й інтенсивніше, коли е якась дійова спільність, спільний форум, якість спільні акції, ніж при повному відокремленні й протиставленні.

Процес засвоювання вартостей і надбань нашого руху іншими політичними середовищами завжди врівноважується тим, що ОУН постійно плекає, розвиває й удосконалює націоналістичну ідею «в чистій формі», завжди йде попереду в здійсненні її, поборює її викривлення і зловживання і таким чином забезпечує рух перед розгубленням, зникненням у піску. Внутрішнє змагання на ідейно-політичному фронті мусить бути постійно підтримуване, однаково при всякому розставленні сил, як при відокремленні, так і при консолідації. Питання: відокремлення і двоподіл фронту, чи співдія і ідейне проникання, може бути трактоване як справа актуальної політичної тактики, з погляду актуальної ситуації і доціль-ности, або як питання засадничої настанови руху. В цьому другому, випадку мусить бути у нас скристалізований погляд і однакова, для всіх обов'язкова лінія. Бо одна чи друга розв'язка такої принципової проблеми веде до далеких, розбіжних наслідків. Не може один і той самий рух іти однією ногою по одній дорозі, а другою по другій, коли ці дороги розходяться. Коли в цій справі буде до кінця продумане однакове становище, тоді будуть усунені розбіжності в думках щодо нашої повсякчасної внутрішньо-політичної тактики.

Ми рішучо виступаємо проти засади відокремлювання нашого руху і нашої політичної акції від решти українського організованого політичного життя й акції, засади двоподілу. Ми визнаємо і реалізуємо засаду змагання до однієї скоординованої самостійницької політичної дії, засаду співдіяння в ній усіх українських самостійницьких політичних середовищ, засаду органічного, ідейно-політичного проникання й узмістовлювання. На сепаратну самостійницьку акцію йдемо з конечности тоді коли цього вимагає визвольна справа, коли через поставу інших є неможливою одна спільна політична дія, згідна з потребами визвольних змагань.

Таке наше принципове становище є подиктоване потребами визвольної боротьби, яка вимагає зосередження всіх сил, і основними ідейними постановами нашого руху, які визначають його ролю в житті й розвитку українського народу. Перша мотивація з погляду потреб самостійницької політики подана попередньо. В аспекті розвитку самого руху справа стоїть так: якщо б прийняти лінію відокремлення й двоподілу фронтів як засаду, то кінець-кінцем перед рухом стала б альтернатива: або відмовитися від ідейно-політичного охоплювання і узмістовлювання цілого життя, зокрема політичного, або стати на шлях послідовного заперечення всіх інших організованих сил. Уважаємо за неправильне, щоб націоналістичний, революційно-визвольний рух ставив себе в таку ситуацію, перед таким «або-або». Одне і друге розходиться з його ідеєю. Монопартійно-тоталітарна система шкідлива для розвитку нації, завжди згубна для панівної політичної монопартії і її ідей. Як для цілої нації, так і для кожного здорового політичного руху найсприятливішим є такий лад, в якому панує справжня свобода, в якому ідеї, політичні програми й концепції вільно розвиваються й змагаються між собою, політичні організації вільно плекають, поширюють і ведуть свою діяльність. При цьому є свобідна конкуренція, порівняння, взаємний вплив, ріст і поширення того, що найкраще себе виправдує, зникання всього непридатного, меншевартісного, слабого чи віджилого. В такому ладі, в такій атмосфері свободи націоналістичний рух має більше даних підбити душу українського народу й зробити йому найкращі послуги. А про те ж ідеться. В системі справжньої свободи суперництво між різними ідеологічними, суспільнополітичними течіями й організаціями розв'язується критеріями ідейно-морального порядку, а не примусом і насильством. Ми боремося за такий лад справжньої свободи і будемо його реалізувати.

По овочах пізнається дерево, а чинники політичного життя — по ділах. По суті немає ріжниці, чи якийсь політичний чинник виразно визнає тоталізм і монопартійні тенденції, чи тільки на ділі чинить так, що веде його в той бік, хоч би він сам цього й не продумав до кінця, на словах признавався до демократії, заступався за неї. Так само не істотно, чи хтось за духом моди і під смак часу говорить про свою демократичність, чи ні, важливе те, куди кого ведуть його діла.

В українському житті за кордоном зустрічаємо чимало прикладів того, як різні групи, які на кожному кроці галасують про свою демократичність, протитоталітарне наставлення, коли дістануть в руки якусь «владу», ініціятиву, змогу вирішувати, часто нехтують іншими, поводяться самовладно. Не думаємо цьому ліпити ярлик диктаторства чи тоталітаризму, як це часто робиться в демагогічних або й денунціяторських цілях. Вважаємо це просто за вияв суспільно-політичного примітивізму й егоїзму кліки. Але таке наставлення завжди веде до таких самих практичних наслідків.

Існування й дія різних політичних напрямків та організованих середовищ — це природне, нормальне явище, з яким ми погоджуємося, якому визнаємо рацію існування і не прагнемо його усунення. З цього робимо висновок, реалізуємо свою настанову на практиці, усуваємо прояви, які не потрібні і які завели б нас в інший бік або зображували б нас у невірному світлі. Наша система діяння мусить бути така, що не суперечила б засаді многопартійного укладу українського політичного життя, давали б нам спосіб діяння серед нього, а при цьому відкривала б нам шлях для росту, постійного поширення нашого руху, проникання й узмістовлювання нашими ідеями цілого життя. Засада принципового відокремлення себе і своєї дільности від